Война – не оправдание. Как Украина внедряет рекомендации ЕС в сфере свободы слова

Європейський Союз оголосив про початок перемовин щодо інтеграції України.

Нас можуть взяти в ЄС за прискореною програмою, але багато факторів залежать від уже виконаної роботи.

Якщо до волі українського народу та відданості європейським цінностям питань не виникає ні в кого, то до нашої функціональної готовності може бути різне ставлення.

Єврокомісія ще на стадії рекомендації відкрити переговори про вступ до ЄС зосередила увагу на кількох важливих завданнях, що стосуються свободи слова.

Тож чи виконала їх Україна?.

Розробити спрощені правила ведення репортажів із зони бойових дій, враховуючи питання безпеки.

Це досить комплексне питання, яке потребувало діалогу між військовим керівництвом та медійниками.

Звісно, що пріоритет фронту — це безпека захисників та захисниць.

Але висвітлювати передову нам також критично необхідно.

Адже якщо ми не будемо задавати в цьому тон, за нас це зробить ворог.

Необ’єктивне висвітлення у стилі російської пропаганди може вплинути на сприйняття війни на Заході.

У лютому Валерій Залужний одним з останніх своїх підписів на посаді головкома затвердив зміни до наказу щодо правил акредитації журналістів під час воєнного стану.

Ці зміни дозволять медійникам ширше висвітлювати війну, зокрема акредитованим журналістам дозволяється робота без супроводу в громадських місцях у межах погодженого маршруту в "жовтій" зоні.

У "червоній" зоні дозволяється працювати в супроводі посадових осіб і лише за клопотанням військового командування.

Акредитація на фронт надається на 12 місяців замість шести.

Також у березні ми провели круглий стіл, куди запросили військових (командирів та відповідальних за інформаційний напрям) та журналістів, що працюють в зоні бойових дій.

Все ще є перепони – як законодавчі, так і кадрові.

Банально в нас не прописане визначення "локальний продюсер", хоча такі люди можуть і вміють якісно висвітлювати фронт, передаючи матеріали топовим ЗМІ.

Викликів вистачає, але добре, що рішення з’являються в діалозі.

Важливо було створити місток для цього.

Забезпечити незалежність національного регулятора шляхом належного фінансування.

Цей аспект став чи не найбільш складним для втілення у всьому законі "Про медіа", що підтверджується кількістю фахових дискусій.

Регулятор завжди буде залежним, адже фінансується державою.

Моя позиція в цьому сенсі незмінна: Україні потрібен інституційно спроможний та незалежний регулятор.

Цього від нас прямо вимагає Європейський Союз.

Станом на зараз новий склад Національної ради з питань телебачення та радіомовлення лише формується.

Верховна Рада та президент призначають по чотири кандидати, і в наших інтересах обрати найбільш ефективних та доброчесних медійників.

І фінансування тут також відіграє не останню роль.

У цьому питанні ми ще точно не досягли успіху, але в процесі.

Є сподівання, що надалі в бюджет буде закладене достатнє фінансування регулятора, до якого потраплять неупереджені фахівці.

Розробити дорожню карту для підтримки відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіаландшафту.

Досить складно прописана вимога, хоча й зрозуміло, чого від нас хочуть: після війни ринок медіа має бути відкритим та чесним.

Єврокомісія не дарма звернула на це увагу, зокрема ставлячи питання щодо телемарафону.

Наші партнери переймаються тим, чи дійсно такий формат є "найкращою платформою для вільного обміну думками між українцями і зміцнення згуртованості й стійкості українського суспільства".

Навряд ми побачимо "Єдині новини" після війни.

Об’єктивно такий формат себе дещо вичерпав, а падіння популярності ставить під сумнів доцільність телемарафону навіть зараз.

Нам уже варто подбати про те, аби свобода слова була фундаментом роботи медіа після війни.

Потрібен баланс думок між владою та демократичною опозицією.

З конструктивними ідеями на нейтральних майданчиках, але без роздумів про те, а чий же насправді український Крим.

Взірцем у цьому аспекті може вважатися "Суспільне" — флагман "Єдиних новин", що також вирішив піти у цілодобове мовлення.

Але навіть із ним є нюанси, адже кожного року наш національний мовник недофінансовується.

А під час великої війни і поготів.

Дорожня карта для прозорого медіаландшафту стала одним з пріоритетів для роботи Кабміну, про що офіційно оголосили в лютому.

Очікуваним результатом має стати "запровадження умов та правил для відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіапростору".

Така дорожня карта мала би бути представлена до червня 2024 року.

Поки що громадськість її не побачила.

* * * * *.

З позитиву варто відзначити те, що військкори та військове командування все ж знаходять порозуміння.

Далеко не завжди.

Але це досить адекватно регулюється там, де на посадах пресофіцерів чи комунікаційників у війську працюють колишні цивільні медійники.

До всього, ми дістали компромісу між сторонами, аби допуск до фронту став ширшим для журналістів, при цьому захисники та захисниці продовжували виконувати свою головну функцію — захищати.

Також добре те, що в нас є досить чіткий план, як діяти та куди рухатися, аби відповідати європейським стандартам у медіасфері.

Хоча й реалізація може бути кращою.

Працюємо над цим.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.