Дружба з Путіним не важлива. Що хоче отримати Китай за підсумками війни в Україні

За минулі роки Пекін і Москва поступово створили те, що зараз видається антиамериканським і антиліберальним глобальним фронтом, який об'єднує бажання переглянути не тільки статус України і Тайваню, а й весь нинішній світовий порядок.

Отже, Росія може продовжувати отримувати значну — а, можливо, навіть більшу — допомогу від Китаю, який здатний підтримувати її економіку на плаву і війну проти України ще багато років.

Звісно, інтереси Пекіна, як і раніше, відрізняються від інтересів Москви в кількох аспектах. Посилення китайської підтримки Росії пов'язане з ризиком для її і без того схильної до кризи економіки, якщо Захід розширить санкції проти її банків і компаній. І вперше із середини 2022 року, у березні та квітні цього року, китайський експорт до Росії впав, як порівняти з тими самими місяцями роком раніше, що відображає дедалі більшу обережність, а також проблеми з оплатою, з якими зіткнулися російські імпортери через щораз більший тиск з боку США.

Однак, незважаючи на подібні події, нам усім слід скептично ставитися до офіційної нібито пацифістської риторики Пекіна. Його давня систематична підтримка Росії вказує на зацікавленість у продовженні конфронтації та отриманні економічних і геополітичних переваг.

Зрештою, війна в Європі зв'язує західні ресурси і відволікає увагу Вашингтона від діяльності Пекіна в інших частинах світу. Залежність Росії від Китаю вже висока, і вона продовжує зростати, оскільки китайські компанії замінюють колишніх західних торгових та інвестиційних партнерів Росії.

Фактично, відносна міць Китаю щодо Росії збільшується з кожним місяцем війни. У той час як щораз більше виробництво зброї та боєприпасів у російській збройовій промисловості породжує псевдозростання, маскуючи реальний економічний спад, економіка Китаю, хоча й вражена труднощами, продовжує реально зростати. Китай також може імпортувати російську сировину зі знижкою, одночасно наповнюючи країну-партнера своїми споживчими товарами.

Крім того, Москва поступово дозволяє передачу Китаю більшої кількості своїх новітніх військових технологій. Хоча Росія і не є прямою васальною державою, у неї немає іншого вибору, окрім як задовольнити щораз більші вимоги Пекіна — чи то щодо знижок за цінами на енергоносії, чи то щодо китайської присутності в Центральній Азії, чи то щодо підтримки китайських гегемоністських амбіцій у Південній і Східній Азії.

Тим часом Пекін хоче, щоб Москва ні повністю виграла, ні програла в Україні. Перемога Росії за підтримки Китаю зміцнить Москву, але водночас призведе до глибокого відчуження Заходу від Пекіна. Поразка Росії дестабілізує режим Путіна і може спровокувати його політичну трансформацію або навіть руйнування. Це своєю чергою може призвести до обмеження доступу Китаю до дешевої енергії, російських ринків, Арктики та військово-технологічних секретів, а також до втрати основного партнера в довгостроковому стратегічному суперництві зі США.

З огляду на такі інтереси, не слід серйозно ставитися до мирних закликів Китаю. Ось уже понад десять років Пекін явно порушує свої зобов'язання за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), підтримуючи Росію. Китай проголошував свою повагу до суверенітету і кордонів України як 1994 року, коли Україна приєдналася до ДНЯЗ, так і 2013 року, в межах повністю ратифікованого китайсько-українського Договору про дружбу. Однак з 2014 року фіктивний нейтралітет Пекіна — і його економічна допомога Москві — зіграли вирішальну роль у радикальному перегляді Росією державних кордонів у Європі.

Гірше того, оскільки геноцидальна війна Росії проти України продовжує розгортатися, Пекін надає все більшу риторичну підтримку. Сюди входять, наприклад, нібито "законні побоювання Москви щодо безпеки", а також цілеспрямована (неправильна) інтерпретація Кремлем концепції "неподільної безпеки" як центральної частини його власної зовнішньої політики, звинувачуючи Захід як у розпалюванні війни в Україні, так і в створенні напруженості в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Примітно, наскільки далеко зайшов Пекін у підтримці Москви, незважаючи на негативні наслідки для його відносин із Заходом і можливі економічні наслідки — наприклад, як зараз, дедалі більший ризик торговельної війни зі США.

Сьогодні Пекін і Москва створюють образ єдиної, грізної і стабільної антидемократичної та антиамериканської коаліції, до якої також входять сумнозвісні держави-ізгої, як-от Іран, Північна Корея або Сирія. Проте ймовірність виникнення тріщин у цьому неформальному альянсі також очевидна. Наприклад, щораз міцніші зв'язки Росії з Північною Кореєю, яка набралася сміливості, можуть призвести до складних "відносин на трьох", оскільки Пекін довгий час боровся за контроль над Північною Кореєю.

І останнє, але не менш важливе: як зазначає Метью Креніг у своїй книжці "Повернення суперництва великих держав", не слід забувати, що автократичні режими потерпають від нестабільності у своїх зовнішніх і внутрішніх справах. Світова історія показує, що відкриті політичні системи з верховенством закону і плюралізмом більш ефективні всередині країни, а також у вирішенні міжнародних конфліктів з ворогами і напруженості з іноземними союзниками.

На цьому тлі важливо, щоб Захід зберігав свою рішучість і єдність. Говорячи конкретною мовою, це означає надання Україні всієї необхідної їй підтримки — сьогодні. Перемога України на полі бою, досягнута завдяки підтримці Заходу, і відновлення території країни стануть найкращим способом стримування ревізіонізму Росії та Китаю.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Китай втрачає Європу та США: чого домагається Пекін своїм мирним планом для України