Ґульсум Халілова: Ми плануємо об’єднати на платформі Tercüman незалежних журналістів зі всіх тюркських країн і регіонів

Журналістка першого кримськотатарського телеканалу ATR Ґульсум Халілова народилася у Криму у 1995 році у творчій родині, її батьки змогли повернутися на історичну батьківщину ще у 1975-му році, одними з перших. Вдома говорили тільки кримськотатарською, дивилися турецькі телеканали. Ґульсум вчилася на психолога у Таврійському національному університеті в Сімферополі (кримці називають його Акмесджитом), але все життя працює журналісткою. У 2015 році була змушена переїхати разом із телеканалом у Київ.

Пані Ґульсум розповідає, як розкрутила свій X (раніше Twitter) до 424,6 тис. підписників, за що її розшукує Росія та чому створила нове медіа Tercüman («Перекладач» із турецької, звучить як «Терджиман»). Відеоверсію розмови дивіться на ютубі «Детектора медіа».

— Ґульсум, ти плануєш їхати в Туреччину, але у 2022 році тебе там затримали на 18 годин за запитом Росії через Інтерпол. Не боїшся летіти знов?

— Росія втягує в свої провокації інші країни. Додає імена-прізвища людей в базу Інтерполу безпідставно, і силові органи інших країн мають реагувати. Хто його знає, може, це справді якийсь терорист летить. У моєму випадку у 2022 році Туреччина швидко розібралася, що йдеться про спробу затримання за політичними мотивами. Тож усі питання до мене зняті. Але я — людина медійна, журналістка, а багато кримських татар не можуть потрапити до Туреччини через такі дії Росії.

— Чому Росія тебе злякалася? Я так розумію, що до 2022 року ти бувала в Туреччині, після — теж. А чому саме тоді з боку Росії були такі дії проти тебе?

— Після повномасштабного вторгнення я стала дуже популярною в Туреччині, у всьому тюркському світі, а це й Азербайджан, Киргизстан, Узбекистан та інші країни. Я писала щодня новини турецькою з Києва у своєму блозі на Twitter (тепер X). Доволі швидко на мене підписалося майже пів мільйона людей. Для Росії, пропаганда якої поставлена на дуже високому рівні в Туреччині, це був виклик. Я просто не спала два-три місяці й активно висвітлювала все, що відбувається. У той час турецьких журналістів у Києві не було, і я була таким унікальним джерелом інформації про події в Україні для тюркського світу. Це був повністю волонтерський проєкт, я робила свою роботу як журналістка ATR, але паралельно вела Twitter.

— Тебе навіть нагородили у Туреччині як журналіста року?

— Так, якраз мене затримали, коли я їхала цю нагороду отримувати. Дуже символічно. Я тоді зателефонувала лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву, і пішла реакція, мене вдалося звільнити.

— Зараз у тебе на X 424,6 тис. фоловерів. Ажіотаж трохи вщух, але це все ще досить популярний блог. Як тобі вдається підтримувати інтерес до України на фоні втоми багатьох від війни?

— Повідписувалося багато ботів російських, які підписалися на початку. Плюс посилилася конкуренція — тепер у Києві є турецькі журналісти. Але так, блог популярний.

— Ось питання — чому він досі настільки популярний?

— Диджитал-платформи розвиваються завдяки системності. Ця системність дуже важлива. А ще важливо відчувати новини, підіймати хвилю. Тобто треба постійно бути в новинах. Ну і це має бути щось емоційне також. Це персональний блог, тому просто сухі новини людям не цікаві. Їм цікава твоя оцінка, твій коментар також.

—  Чи є в тебе якийсь контент-план? Може, прокинулася — щось написала?

— Ні, якщо немає про що писати, то краще не писати. І навпаки. Ось зараз ми говоримо 8 липня, коли Росія атакувала зранку Київ, інші міста, атакувала дитячу лікарню. Звісно, я мала про це оперативно написати. На тиждень наперед нічого запланувати не можна.

—  А як же відпустки, лікарняні?

—  Журналістика — це ж не робота, це стиль життя. Ти просто так живеш. Ти пишеш і під час відпусток також.

— Телеканал ATR, де ми зараз перебуваємо, єдиний у своєму роді?

— Так, це єдиний справжній телеканал киримли з ліцензією, поширенням через супутник тощо. Є багато диджитал-проєктів, але телеканал досі єдиний. Його власником є Ленур Іслямов, який зараз є командиром 48-го окремого штурмового батальйону імені Номана Челебіджихана (кримськотатарський політичний і державний діяч, один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської Демократичної Республіки, перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусі — «ДМ»).

—  Бізнесмен, який колись був громадянином Росії, а згодом отримав українське громадянство.

— Так, і він зараз на фронті. А ми тут на телеканалі щодня робимо новини, ефіри. Наша основна аудиторія — українська, але це також і окуповані території, півострів Крим. Ми робимо новини про життя в Криму, про рішення України щодо Криму. Нагадуємо, що Україна не забула про Крим, що Збройні сили України роблять усе можливе, щоб звільнити півострів.

—  Як давно ти тут працюєш?

—  Уже 12 років, ще в Криму починала, в Акмесджиті (Сімферополі). Починала «в полі» журналісткою, знімала окупацію Криму у 2014 році, працювала рік в умовах окупації. Якийсь час росіяни намагалися з нами домовитися. Наприклад, щоб ми ставили російський прапор в ефірі поруч із кримськотатарським. А в нас там був український прапор. І у 2015 році вони остаточно вирішили заблокувати нашу роботу, довелося переїжджати в Київ.

Частина колективу залишилася в окупації. Тому що це земля кримських татар, тому що діти, будинки, родини. Це дуже болісне рішення. Але ми, хто молоді та поки що без дітей, прийняли рішення їхати.

—  Три місяці тому ти запустила новий медійний проєкт Tercüman («Перекладач» із турецької). У чому його суть?

— У світі живуть до 300 млн тюрків. Є шість тюркських країн: Туреччина, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Туркменістан. Є тюрки у Китаї — уйгури. А ще, що цікаво, є цілі регіони сучасної Росії, де мешкають тюрки —  Башкортостан, Чувашія, Татарстан. Найбільша Туреччина — там 75 мільйонів живуть, але там і багато мігрантів.

Я розумію, що це велика аудиторія. І це аудиторія, яка, на жаль, перебуває під великим впливом російської пропаганди. Це або взагалі територія, де Росія асимілює корінне населення, позбавляє його мови, традицій, ідентичності. Або це країни, де Росія має потужний інформаційний вплив. Ось для протидії цій російській пропаганді ми запустили Tercüman.

—  Але ж це не просто назва, вона має історичний підтекст?

—  Справді, 140 років тому була паперова газета Tercüman [з редакцією у Бахчисараї], яку читали у всьому тюркському світі. Був у 1883 році такий кримськотатарський просвітник Ісмаїл Гаспринський, він цю газету видавав. Її читали навіть у Китаї, у Єгипті. Це була газета з величезною аудиторією, вона була джерелом інформації для всього тюркського світу. Ми мріємо повторити успіх Ісмаїла Гаспринського у сучасних реаліях, за допомогою цифрових платформ, у диджитал-форматі. Поки що ми є у соцмережах та на ютубі, незабаром буде ще й сайт.

Ми плануємо об'єднати на платформі Tercüman незалежних журналістів зі всіх тюркських країн і регіонів. Журналістів, які розуміють турецьку мову або навіть свою мову рідну. Тюркські мови доволі близькі, ми можемо розуміти один одного. Я представляю Крим, у нас є у команді казахський журналіст, азербайджансько-грузинський журналіст, турецькі журналісти, киргизи тощо. Я думаю, що будуть інші регіони також. Не завжди це безпечно, бо якщо казати про чувашів чи уйгурів, то вони не можуть висловлюватися вільно в себе вдома. Тут можна працювати з емігрантами.

—  Які ваші успіхи за три місяці?

—  Ми працюємо три місяці, але готувалися до запуску півтора року. І вже маємо на ютубі 1,5 млн переглядів і 10 тис. підписників, 35 тис. підписників у інстаграмі, понад 6 тис. фоловерів у X. Наразі ці цифри не виглядають великими, але це тільки початок. Наші персональні бренди, персональні соцмережі мають спрацювати на новий проєкт. У мене понад 420 тис. підписників на X, у колег по 100-200 тис. підписників. Мені здається, що системна робота дозволить цьому проєкту злетіти. Плюс довіра до проєкту буде більше, оскільки ми виступаємо зі своїм впливом і своїм авторитетом від його імені.

—  Звідки гроші?

—  Ми починали з нуля, з ідеї, на ентузіазмі. Але вже пішли перші гранти та перші комерційні пропозиції.

—  Я знаю, що ти вклала свої гроші.

— Так, торік я виграла грант на 5 тис. доларів від Київської школи економіки. Я могла витратити ці гроші як завгодно, це не була якась цільова підтримка проєкту. Але я витратила його на Tercüman.