Пам’яті актора театру Андрія Доманського

Він пропрацював у Житомирському театрі майже 25 років та зіграв там понад 40 ролей

51-річний провідний актор Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги Андрій Доманський помер 7 квітня 2024 року під час лікування після поранень, які отримав на війні.

«Помер мій друг, мій побратим Андрій Доманський «Артист». Ми разом пройшли з початку повномасштабної. Воювали від Макарова і до Херсона. Разом штурмували 17-ту точку, що під Білогіркою на Херсонщині, тримали оборону, - повідомив про смерть Героя його побратим Олег Сафтюк. - Саме він витягнув мене пораненого з окопу і прикривав відхід. У тому бою Андрій отримав важку контузію. Потім разом по шпиталях, лікування, ВЛК. Його списали, я зрадів, сказав, що поживеш ще трішки, а він писав вірші про побратимів, дружбу і війну. Доманський був професійним артистом, грав у Житомирському театрі імені Кочерги. Я мріяв прийти на його спектакль... Творча людина з великим серцем, яке вже не б'ється. Прощай, мій друже. Дякую Богу за тебе», - написав у Фейсбуці побратим Андрія Олег Сафтюк.

Андрій родом із Житомира. Там він закінчив одну з місцевих шкіл та здобував освіту режисера у Житомирському фаховому коледжі культури та мистецтв ім. І. Огієнка. Утім, чоловік зробив перерву в навчанні й пішов на строкову службу, після якої закінчив коледж. Далі Андрій почав займатися акторською діяльністю, яка була його захопленням та мрією. Він пропрацював у Житомирському театрі майже 25 років та зіграв там понад 40 ролей, а також знімався у фільмах. Колеги згадують, що на сцені йому легко давалися як комічні, так і трагічні образи.

«Ти завжди був щирим і добрим. Завжди йшов вперед до своєї мети. Ти вмів підтримати словом і ділом. Завжди усміхнений, мудрий, відвертий, емоційний, неймовірно талановитий, харизматичний. Ти любив театр, а театр любив тебе… Твої ролі назавжди залишаться у пам’яті глядачів», - згадують про Андрія в театрі.

Коли розпочалася повномасштабна війна, актор добровільно став на захист України, змінивши театральну сцену та оплески глядачів на поле бою. На війні в Героя був позивний «Артист», що цілком відповідав його покликанню. Воїн мав нагороди за військову службу.

За словами колеги, актора Миколи Карповича, під час своїх відпусток у період служби Андрій завжди заходив у театр, аби побачитися з колективом.

«Про війну він не розказував. Якось був сказав: важко, але ми тримаємося», - згадує Карпович.

Ті, хто знали актора, розповідають, що він попри стан здоров’я збирався повернутися на війну, щоб завершити свою справу. Андрій готувався до цього й навіть купив собі нову форму, яку так і не встиг одягнути. Натомість після війни чоловік планував повернутися на свою улюблену роботу в театр, що також йому не судилося.

«Були різні часи, різні випадки у нашому театральному житті. Але коли б ти до Андрія не звернувся: і по роботі, і по особистих справах – він був перший. Він був дуже доброю людиною і дуже талановитою», - поділилася спогадами із Суспільним генеральна директорка Житомирського театру Наталія Ростова.

Колеги стверджують, що смерть актора стала непоправною втратою не лише для їхнього театру, а й всієї театральної спільноти України.

З Андрієм Доманським попрощалися у його рідному театрі. В останню дорогу воїна проводжали оплесками. Панахида за загиблим відбулася у Свято-Михайлівському кафедральному соборі. Героя поховали у формі, в якій він збирався повернутися на війну.

Шана і слава Воїну!

Фото: Житомирський академічний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги, Фейсбук-стторінка Олег Сафтюк, Суспільне.Житомир