/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F514729d722f1910014d0adc955172fc6.jpg)
Рецензія на фільм «Забери мене на Місяць» / Fly Me to the Moon
10 липня в кінотеатрах стартував показ сатиричної комедії «Забери мене на Місяць» зі Скарлетт Йоганссон та Ченнінґом Татумом у головних ролях. Сюжет стрічки апелює до Місячної змови, суть якої полягає у фальсифікації США висадки на Місяць. У рецензії нижче розповідаємо, як програму «Аполлон» перетворили на чистий маркетинг та наскільки гармонійно виглядає у кадрі пара Йоганссон-Татум.
Плюси:
гарний акторський склад з в усіх сенсах блискучою Скарлетт Йоганссон на передньому плані; в міру цікава інтерпретація конспірологічної теорії щодо фальсифікації висадки на Місяць; щире бажання авторів розважити глядача здебільшого легковажною історією;
Мінуси:
історія слабенько працює і як сатира, і як романтична комедія, здатна викликати щирий глядацький відгук; у легковажну оповідь додається недоречний поверхневий драматизм; Ченнінґ Татум виглядає блякло;
«Забери мене на Місяць» / Fly Me to the Moon
Жанр сатирична комедія, романтична комедія
Режисер Грег Берланті
У ролях Скарлетт Йоганссон, Ченнінґ Татум, Джим Раш, Колін Вуделл, Рей Романо, Вуді Гаррельсон, Стефані Курцуба, Джо Крест, Нік Ділленбург, Пітер Джекобсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Кінець 60-х, космічні перегони між Сполученими Штатами та Радянським Союзом тривають. Але цей довготривалий марафон вже не має великої підтримки з боку громадськості, тож, щоб покращити імідж НАСА та наголосити на важливості місії висадки на Місяць, у гру вступає хитрий урядовий агент Мо Беркус. Він вербує авантюрну і талановиту піарницю Келлі Джонс, завдання якої, по суті, зводиться до перетворення надвідповідальної підготовки до місії у безжальний капіталістичний маркетинг.
З таким станом речей не дуже погоджується відповідальний за запуск «Аполлона-11» директор НАСА Коул Девіс. Та він змушений підкорятися божевільним ідеям Келлі, які суцільно підтримує пан Беркус. Ситуація стає ще більш напруженою, коли суворий агент наказує жінці таємно зафільмувати висадку на Місяць у спеціально обладнаному павільйоні, таким чином не тільки фальсифікуючи місію, але й заочно дискредитуючи роботу Коула та усього агентства. Ех, краще б вона покликала Кубрика.
«Забери мене на Місяць» спочатку планувався як стримінгова прем’єра на сервісі Apple TV+, та після успішних тестових показів був відправлений у кінотеатральний прокат. Фільм режисера Грега Берланті, за сценарієм дебютантки Роуз Гілрой, щосили намагається здаватися легковажною приємною розвагою, але в певні моменти зазнає краху на цій ниві.
Відбувається це через невизначеність у сценарії, авторка якого ніяк не може вирішити, що вона хоче запропонувати глядачу: дотепну сатиру на історичні події та пов’язану з ними конспірологію, легку романтичну комедію з зірковими виконавцями, чи обидва жанри в одному флаконі одночасно.
Як би там не було, а гармонійного симбіозу жанрів не вийшло, адже стрічка не реалізовує себе на 100 відсотків у жодному з них. Для якісної сатири, якою позиціює фільм прокатник, тут замало дотепного висміювання, а для чуттєвого ромкому, власне, не вистачає романтичної взаємодії між головними героями.
На певному етапі персонажі Скарлетт Йоганссон та Ченнінґа Татума отримують натяк на драматичний бекграунд, але він так і лишається поверхневим натяком, що не додає оповіді якісної драматургії. Тобто, «Забери мене на Місяць» становить радше драмедію, аніж щось суто комедійне, та ці інтонаційні гойдалки не дуже добре уживаються разом. Сюжет стрічки ніби витканий з обережних півмір, що не бажають еволюціонувати у щось повноцінно гармонійне.
Діяльність Келлі Джонс чимось нагадує аферу, яку провертали герої серіалу «Привіт, майбутнє!» на тому ж Apple TV+. Там, якщо згадати, спраглі до високих статків продажники теж займалися маркетингом стосовно польоту на Місяць, підкріпленим сфальсифікованим відеороликом з підставним актором у кадрі. Тут відбувається приблизно те саме, але з різницею, що за організацію розкрутки «товару» береться не брехлива конторка, а дехто, наближений до урядової верхівки. Плюс персонажі переслідували все ж різні цілі.
А от сам сюжет про білявку, котра неочікувано опинилася в НАСА, ми мали нагоду спостерігати буквально минулого тижня, та про нього зайвий раз краще не згадувати. Ну і не будемо забувати про кота — після нещодавнього «Тихого місця: День перший» пухнастик у кадрі (тут цей нюанс надзвичайно принциповий) вже здається новим голлівудським трендом сезону.
Якщо з оповідальної точки зору, тобто до змісту, виникають питання, то з технічної, себто стосовно форми, — все виконано на рівні.
Діамантом цього шоу беззаперечно стає блискуча Скарлетт Йоганссон, на тлі якої меркне стриманий Татум. Він тут настільки ж бляклий, як ім’я його персонажа. Знову ж таки, те, що між героями не відчувається захопливої взаємодії, це вина авторів, а не виконавців. До того ж на колишній Чорній вдові так багато яскравого вбрання, що її Келлі апріорі виділяється серед сірого натовпу.
А от хто дотримується виключно ділового дрес-коду, то це усюдисущий урядовий агент у виконанні неповторного Вуді Гаррельсона. Його Мо Беркус ніби перекочував сюди зі знімального майданчика «Сантехніків Білого дому» — ще однієї не особливо винахідливої сатири, сюжет якої також зосереджувався на резонансних історичних подіях за президентства Ніксона, щоправда, вже зі знаком «мінус».
«Забери мене на Місяць» сяк-так справляється з функцією невибагливої літньої розваги, але разом з тим важко позбутися відчуття, що з наявних ресурсів (акторський склад, цікава історична подія, бюджет $100 млн., тощо) можна було витиснути щось значно дотепніше та захопливіше.
Висновок:
«Забери мене на Місяць» — кіно здебільшого приємне, але надто стерильне, щоб справді захоплювати чи тим більше дивувати.