Україна в голлівудському трилері: нереальні ігри реального світу

Інколи мені здається, що ми всі живемо в класичному голлівудському трилері. З тих, де головні герої не знають, що реальність створено спеціально для них. У межах кривавого й жорстокого експерименту. І, звісно, головний приз — життя. Просто не всі відразу це розуміють.

А десь там у зручних кріселках сидять невидимі спостерігачі, які попивають свої коктейлі й роблять ставки…

Як і водиться в таких фільмах, боротися з абсолютним злом доводиться нарочито різноманітній публіці.

Звісно, тут буде Герой. Той, який зорієнтується першим і намагатиметься врятувати інших, ризикуючи собою. Герой має не їсти, не спати, бути спецом у всьому одночасно й при цьому влучно жартувати й любити котиків. Героя варто протримати живим майже до фіналу, бо без нього всі інші швидко спечуться й шоу не відбудеться. А от давати йому виграти не варто. Бо якщо дати йому змогу вийти за межі гри, він обов’язково знайде тих, хто сидить у партері. І, найімовірніше, їм це не сподобається. Бо аплодувати успіхам умовної Третьої штурмової зі зручного крісла приємно. А от уявити, що вони повернуться назавжди, — страшно.

Звісно, жоден сюжет не обійдеться без Істерички. Істеричка може бути як еталонною фіфою із силіконовими принадами, так і не менш еталонним офісним планктоном із амбіціями. Істеричка кричатиме: «Ми всі загинемо!» й вимагатиме випустити її назовні. Істеричка не народжена для такого жаху. Вона волатиме в камери (які обов’язково знайдуться по кутках приміщення) про те, що опинилася тут випадково. Її буде невимовно шкода. Бо на її місці міг опинитися кожен. От просто так, зненацька — бац, і тебе майже гарантовано вб’ють. Бо ти ж не народився Героєм, тобі тут не місце. Істеричка заважатиме всім, на неї витрачатимуть купу сил і ресурсу. Й, до речі, якщо їй пощастить вижити, вона кинеться в обійми того, хто відчинить їй двері. Неважливо, буде це те саме абсолютне зло, дивом уцілілий Герой чи спостерігач.

Звісно, тут буде Простий Хлопець, який спершу справляє враження статиста, але саме він зробить несподіваний крок, коли здаватиметься, що шансів немає. Такі подобаються глядачам. Вони схожі на пацана із сусіднього двору. Або на двоюрідного дядька. Він не намагатиметься розгадати загадку чи знайти логіку в тому, що відбувається. Він просто тягнутиме лямку день у день. Подаватиме патрони Герою, поплескуватиме по плечу Істеричку, прорубуватиме сокирою діру в стіні й розводитиме багаття під зливою. Про таких приємно дивитися сюжети в новинах. «Простий хлопець», яких у нас сотні тисяч. Він може підпалити ворожий танк коктейлем Молотова або двадцять кілометрів пронести пораненого побратима. Уособлення народу. Таких у сюжет можна запхати навіть декілька. Однаково шанси дожити до фіналу в них мінімальні. Але кожна смерть буде сповнена трагізму.

Звісно, тут буде дитина. Безневинна душа, яка не мала опинитись у такому жахливому місці. Всі герої по змозі оберігатимуть її. Й точно не зможуть уберегти. Над трагічною долею дитини спостерігачі навіть зронять скупу сльозу. Можливо, навіть виголосять якийсь сповнений трагізму тост, обіймаючи за стрункі талії своїх супутниць. Бо діти — це несправедливо. Їх не мало бути в цій грі. Але так уже сталося… Горе… Горе…

Звісно, буде такий собі Керівник. Він намагатиметься домовлятись одночасно з усіма, включно з абсолютним злом. На певному етапі він так чи інак візьме на себе керівництво над усіма. Бо саме це він і вміє — бути головним. Звісно, до першої реальної загрози. Але навіть мокрі від страху штани не завадять йому знецінювати Героя, доводити до сказу Істеричку й вимагати, аби Простий Хлопець негайно знайшов йому води чи охороняв його вночі. Хоч як дивно, його шанси на життя не такі вже й примарні попри те, що єдиний його талант — надимати щоки. Бо він завжди буде за чиєюсь спиною.

Ну й, звісно, саме Зло. Якому абсолютно однаково, хто сьогодні опинився в цьому шоу. Йому байдуже, чи цікаве воно глядачам. Воно просто вміє й любить убивати. І що більше чвар усередині групи, то легше буде з ними впоратися. Втім, шалений спротив його теж не лякає. Тільки робить гру цікавішою. А його — винахідливішим і жорстокішим. Чи можливо його перемогти? Так. Чи вийде? Ми не дізнаємося до фінальних титрів…

А спостерігачі? Спостерігачі до останнього у міру співчуватимуть, у міру допомагатимуть улюбленим персонажам, у міру лякатимуться в особливо драматичні моменти. Сподіваючись, що самі вони завжди встигнуть вислизнути в потаємні двері й змінити цю країну на якийсь теплий острів посеред безкрайнього океану. Це не вони кликали сюди Зло. Просто випадково опинилися за товстим броньованим склом у зручних місцях, звідки так бентежно спостерігати за запеклою боротьбою випадкових персонажів. Спостерігати, співчувати, підкидати ресурс, коли боротьба стає вже геть безнадійною, й розповідати всьому світу про те, як героїчно пручаються ті, кому не пощастило зустрітися зі Злом віч-на-віч. У глибині душі розуміючи, що зі Злом іще є шанси домовитися, хоча б тимчасово. А з тими, хто його переможе, — жодного. То чи варто бажати їм перемоги?