Подружжя з Києва купило та відроджує старовинний маєток на Вінничині

Зазвичай люди мріють про дачу, щоб було де якщо не смородину посадити, то душею відпочити в гамаку на природі. Але Ігор та Олена Рябцеви вирішили інакше, точніше, вирішив чоловік. Його тянуло ближче до рідних місць. Тому на аукціоні придбали панський маєток у селі Чагів Оратівської громади Вінницького району.

Не те щоб зовсім старовинний (орієнтовно збудований в середині ХІХ століття), але добряче занедбаний. Власник після Жовтневого перевороту 1917 року втік за кордон, у маєтку була школа (юні тимурівці та піонери, схоже, приклалися до її руйнування), потім у селі звели нову школу, а ця зовсім занепала.

Скільки сил та коштів потрібно на відродження будинку – страшно уявити. Але очі бояться – руки роблять. Подружжя Рябцевих засукали рукава і взялися за ремонт. Він триває вже кілька років, але мрія влаштуватися тут не дозволяє новим власникам здаватися. На сьогодні Ігор працює охоронцем, Олена нещодавно залишилася без роботи, але не здаються. Вже вивезено сміття, засклені вікна, двері вставили – попереду ще багато роботи, але хоч відпочивати вже тут можна.

Подробиці про історію маєтку, його нинішній стан та плани на майбутнє Коротко про розповіла Олена Рябцева.

Замість дачі під Києвом купили панський маєток у Чагові

– Я хотіла дачу під Києвом, біля Дніпра, щоб до нас приїжджали діти та онуки, а чоловік – маєток за 200 кілометрів від Києва: тут жили його дідусь та бабуся, мама чоловіка теж родом із Чагова. Незважаючи на те, що наші бажання розійшлися, я підтримала чоловіка. 

У 2017-му на аукціоні у Вінниці ми й придбали цей маєток у Чагові. Щоб вистачило грошей, чоловікові довелося продати квартиру у Чернівцях. Перше враження від стану будинку та прилеглих до нього територій було жахливим: навколо зарості, сміття, а коли дув сильний вітер, липи аж гули - всередині вони були порожні. Якби, не дай боже, хоч одна липа впала б на будинок, відновлювати вже було б нічого. 

Про історію маєтку 

– Перед революцією власник маєтку пан Янковський виїхав за кордон – з його будинку зробили школу, яка простояла до 80-х років, колись дід чоловіка викладав тут математику. Після ще років 10 тут знаходилася шкільна майстерня - у нашому будинку стояли верстати, на яких працювали хлопчики. Пізніше тут був дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, гуртожиток для викладачів, а потім - нічого. Якоїсь миті будинок спорожнів і залишився покинутий. 

Маєток явно був збудований у ті часи, коли цементу ще не було: зводили за допомогою цегли, вапна, піску та глини. Щодо року побудови нам говорили, що на одній із балок було написано 1805 чи 1808 рік. Тому, найімовірніше, його було зведено у ХІХ столітті, але ми не можемо стверджувати, iнформацiя поки що документально не підтверджена. Чоловік ходив бібліотеками, шукав інформацію про маєток, але ми знайшли лише дані про те що востаннє, перед революцією, земля належала пану Янковському. 

Про відновлення маєтку 

- Коли ми стали власниками маєтку, насамперед почали збирати пляшки, які були скрізь, – вивезли величезну кількість сміття! Спочатку гори сміття були на висоті вікна: можна було спокійно вийти з вікна та стрибнути на цю купу. 

Повністю відбили стару штукатурку всередині будинку, щоб позбутися плісняви: вона встигла глибоко в’їстись у стіни через дирявий дах. Весь цей будівельний бруд також лежав біля будинку. У самому будинку – жодного цілого вікна, жодних дверей, жодних незруйнованих печей. З лівого боку балки виявилися повністю спиляними, стелі зруйновані - вночі місцями в будинку можна було на зірки дивитися. Колись тут по всьому будинку був дубовий паркет і, кажуть, досить міцний, та й його зірвали. Навіть дверну коробку намагалися вибити, але не змогли. 

Коли придбали маєток без вікон-дверей і було холодно – спали в машині, доки не встановили вікна. У теплу пору року відпочивали на карематах на підлозі. Влітку привезли старий диван, винесли його на ґанок маєтку – спали на свіжому повітрі. 

Ми збили стелю, яка була у правому крилі, зробили нову – навіть на той момент це вимагало колосальних грошей. Є ідея почистити цеглу зовнi будинку та полакувати, щоб стіни не руйнувалися, так будинок виглядатиме гарнiше, нiж пiд штукатуркою. Найняли бригаду, встановили двері та ґрати на вікна, облагородили територію, підлатали покрівлю, щоб дощ не затоплював внутрішні приміщення, а потім розпочали внутрішні роботи. 

Нас ще чекає дуже багато роботи: площа будинку – 460 кв. м, 10 кімнат. Є велика зала, велика за площею кухня, великий хол. Туалет знаходився на вулиці - сьогодні ніхто не ходитиме в туалет на подвір’я, тому робимо водопровід, проводимо каналізацію, водозливи – все це досить дорого та енерговитратно. У будинку було дев’ять печей та один камін – їх плануємо вiдновити до автентичного стилю. Печі були розраховані на дві кімнати з виходом до коридору, вони одночасно обігрівали і коридор, і дві кімнати. Топили маєток із коридору – дуже цікаве рішення. Камін збираємося відновити - у той час, коли маєток став школою, ним не користувалися: діти, техніка безпеки.

Але насамперед хочемо замiнити дах. Щоб зробити новий, 98% балок потрібно міняти. Найбільша кімната – 62 метри: 8,8 м в один бік та 7 м в інший бік. Балки такої довжини, що на висоту 4,5 м людина фізично не підніме, потрібна техніка. Це дуже дорога робота, і потрібно багато людей, можливо кілька бригад, але це зробити необхідно. 

Після даху важливо встановити паркан, щоб біля будинку перестали ходити сторонні... Ще два роки після покупки маєтку ми знаходили пляшки під будинком. Інколи приходять закохані, сідають на ганок, спілкуються… 

У нас вже проведено водогін, на підлозі стяжка, цементні стіни. Потрібно закінчити дві кімнати, щоб можна було жити, потім мій робочий кабінет і гостьову кімнату, і поступово доробляти все інше. 

Ми плануємо відновити ліпнину, яка була раніше, за пана. Опалення на 4 кімнати також не завершено. Коли сюди приїжджали взимку, грілися з допомогою електрокаміну. 

Для повноцінного життя потрібно дуже багато доробляти. На жаль, зараз дуже складно із робочою силою. Людей, які проводили нам опалення, забрали до ЗСУ, то вони його не доробили. 

Про реакцію друзів та родичів 

- Звичайно, знайомі та друзі кажуть, що ніколи б таке не придбали. Коли я показала фотографії співробітникам на роботі і вони побачили стан будинку, в якому ми його придбали, то сказали, що я божевільна. Навколо все було у смітті, пляшки, багаття палили прямо посеред зали. 

Незважаючи на те, що спочатку наші рідні та близькі були проти купівлі маєтку, коли ми його очистили від бруду і почали упорядковувати, він почав багатьом подобатися, просяться і приїжджають в гості. 

У нас є ідея, щоб залишити будинок максимально автентичним, у тому самому стилі, в якому він був зведений. Але не все. На жаль, з ремонтом і, тим більше, реставрацією зараз складно: я залишилася без роботи і грошей, але це не заважає нам будувати плани. 

Мені подобається, як роблять у Європі. Наприклад, беруть старі будинки у тій же Франції, ділять кімнати. Частину з них оформлюють у сучасному стилі – ванна, душова, туалет, спальня, загальна кімната – решта під старовину. Так і ми хотіли б у нашому маєтку зробити кілька кімнат в автентичному стилі. Але повністю відновити внутрішній вигляд і оздоблення кімнат майже неможливо через відсутність фото маєтку всередині. Поки знайти ці фото не вдалося. 

Мріємо, щоб до нас приїжджали діти, друзі… У майбутньому хотілося б мати робочий кабінет, де я працюватиму б з клієнтами дистанційно чи офлайн. У мене є диплом психолога, клінічного психолога, атмолога. Проходила практику психолога в Києві в Інституті дослідження генетичного спадку у соціальних комунікаціях. 

Зараз в Sunshine at home проходжу курси підвищення кваліфікації психологів за курсом «Фрактальна терапія як інструмент у подоланні наслідків війни: робота зі стресом, невизначеністю, переосмисленням сенсу», займаюсь східними практиками: цигун, тайцзи, медитації. Вже є перші клієнти та результати. 

З часом плануємо виділити декілька кімнат в маєтку для проживання клієнтів на період проведення сесій – якщо потрібно, у нас можна буде переночувати. Теж свого роду "зелений" туризм.

Тут приємна атмосфера, природа, пташки співають, білки стрибають по деревах - вже сама природа гармонізує людину і їй допомагає. 

Колись у пана, в низинi, за його парком було озеро - ставок із джерельцем, як казали, цілющої води. Ставок зараз захаращений, там ростуть дерева. Якщо дійдуть колись руки, є бажання почистити ставок та джерельце. Колишній голова ciльради дав хорошу ідею: облагородити парк з деревами, встановити лавочки, щоб місцеві жителi та приїжджі могли відпочивати… Але це все плани на далеку перспективу. 

Поряд з нами парк, неподалік - школа, дитячий садок, чути дитячий сміх. Нам тут подобається тиша, на природі душею відпочиваєш. Білкам я привозила горіхи, їжачків підгодовували кормом для собак - вони приходили і хрумкали. Дуже приємно спати просто неба, і це зовсім не те, що в квартирі. 

Свого часу за наш кошт була очищена територiя бiля сiльськоi водонапірної башти, пофарбована башта, яка знаходиться близько до нашого маєтку. 

Місцеве населення, на наше прохання, допомагає нам у збиранні інформації. За 7 років до маєтку приїжджало чимало поодиноких туристів… До нас вже кілька разів заїжджали тури з Вінниці та Києва, дивилися маєток, фотографували. Я проводила екскурсії для приїжджих, розповідала про історію маєтку. Плануємо в маєтку 2 кімнати виділити під музей, де будуть виставлені експонати (в т.ч. фото з архівних даних) за часів пана та за часів Радянського Союзу, коли тут була стара школа. Хотілося б, щоб у майбутньому від таких відвідувань був якийсь дохід. 

Про садок біля будинку та квітник 

Два роки тому ми посадили тут яблуні, груші, вишні, черешні, виноград… Надалі плануємо висадити великий сад біля будинку. Але досвід показує, що краще робити після того, як буде паркан. Також син подарував мені двох собак. Зараз у нас є два 11-місячних цуценяти – наша охорона на майбутнє. Тож плюсом від скорочення на роботі стала можливість більше займатися духовними практиками, маєтком, собаками – їх треба вигулювати, дресирувати (у Києві ходимо з ними на тренування), годувати.

Плани на маєток та майбутнє 

Звичайно, коли співробітники на роботі дізналися про це, говорили: як ти не боялася, а раптом хтось прийде чи мало що комусь на думку спаде? Можуть будь-що зробити. У нас тоді не було собак, але тепер зростає охорона. Ми з чоловіком плануємо відбудувати маєток. Він став би місцем, де ми зможемо зустріти старість. Вистачило б тільки сил та коштів закінчити всі роботи, а їх чимало. Звісно, ​​головна проблема - у фінансах. 

Ми середньостатистична українська родина. Через війну ціни на будівельні матеріали зросли, багатьох майстрів мобілізували, а ті, хто залишився, сильно підняли вартість послуг. Син, дочка підтримують нас, допомагають порадами щодо відновлення маєтку і по можливості фінансово. 

Будемо потихеньку втілювати мрію чоловіка, а тепер вже і нашу спільну сімейну мрію в життя – він хотів родовий маєток, який перейде нашим дітям та онукам у спадок. Так добре, коли діти й онуки приїжджають – і ми всі разом проводимо час та відзначаємо свята. Чоловік мріє, щоб цей маєток був у родині і переходив у спадок нашим нащадкам мінімум 150 років. 

До речі

Офіційним роком заснування села вважається 1734 рік. Є думка, що Чагов – це старовинне село Чаговець, яке зруйнували монголо-татари. До революції у Чагові налічувалося 360 дворів. Більшість землі належала пану Янковському, інші - вільним селянам. Поміщик Янковський збудував у Чагові маєток, який після революції став школою для сільських дітей. 1976 року в селі збудовано нову двоповерхову школу. Сьогодні у селі Чагов мешкає менше 800 осіб. До Вінниці звідси – 69 км. до Києва – 211 км. 

Р.S. Якщо в когось є матеріали про панський маєток (архівні та інші матеріали), чагівську школу – прохання відправляти зазначену інформацію на адресу маєтку: Україна, Вінницька обл., Оратівський р-н, с. Чагів, вул. Заїки, 38. Рябцевим, або телефонувати/писати на вайбер 073-335-80-88.