Пам’яті морського піхотинця Олександра Клепікова

Один із тих, хто гелікоптером доставляв допомогу захисникам "Азовсталі" та Маріуполя

Олександр Клепіков загинув на Запоріжжі під час розшуків гелікоптера, який повертався з Маріуполя: у його борт влучила російська ракета.

Олександр народився у Сімферополі 10 травня 1993 року. Закінчив місцеву середню школу №23, продовжив навчання в технікумі інформаційних технологій. З дитинства захоплювався спортом, подорожами, багато мандрував мальовничим Кримом, вивчав історію, дуже любив тварин. Але особливим його захопленням став футбол. Хлопець ще з дитинства приєднався до ультрас сімферопольського футбольного клубу «Таврія».

Тож не дивно, що коли згодом став зі зброєю в руках на захист своєї країни, взяв собі позивний «Борян» – на честь улюбленого воротаря Фаб'єна Бартеза.

На фанатський сектор «Таврії» вперше прийшов 14-літнім підлітком. Відтоді супроводжував та підтримував улюблену команду. Це зробило Сашка відомим серед фанатського загалу далеко за межами рідного міста.

У Криму Олександр був активним учасником проукраїнських рухів та заходів, спрямованих на боротьбу з «руським блоком» та іншими проросійськими організаціями. У 2013-2014 роках брав участь в акціях перед військовими частинами у Сімферополі та Севастополі на знак спротиву окупації Криму. Був учасником Революції Гідності. Після окупації рідного півострова виїхав разом із родиною на материкову Україну, де присвятив себе військовій справі.

У тому ж 2014 році добровільно долучився до першого складу батальйону «Азов». Невдовзі перейшов до 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти, де прослужив до 2018 року. Став заступником командира розвідувального взводу. Згодом поміняв місце служби і отримав звання сержанта Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Майстер-парашутист, мав більше 80 стрибків з різними парашутними системами, проходив навчання за кордоном.

Учасник бойових дій на сході України, у 2014 році звільняв місто Маріуполь. Потім були бої за Новий Світ, Гранітне, Водяне, Гнутове, Талаківку, Піски, штурми Марʼїнки, перша та друга операції у Широкиному. На рахунку Олександра – чимало успішно виконаних складних завдань та ліквідованих ворогів.

У 2021 році закінчив Чорноморський національний університет імені Петра Могили у Миколаєві за спеціальністю «Історія та археологія».

При цьому не залишав свого захоплення спортом: займався бразильським джіу-джитсу, був членом миколаївської команди учасників АТО/ООС «Бузький Гард», грав у регбі, виступав за місцевий регбійний клуб «Корабел», став суддею міжнародної асоціації стрільби з пістолета і часто був рефері змагань серед підрозділів силових структур.

Велика війна застала Олександра у Миколаєві. Вже 24 лютого 2022 року чоловік вступив до лав сил оборони міста. Ворог окупував Херсон і стрімко наближався до Миколаєва. Досвідчений фахівець військової справи облаштовував оборонні позиції у середмісті, відбивав атаки на підступах до Миколаєва та диверсійних вилазках. Він був у числі тих сміливців, які під час однієї з таких операцій взяли в полон першу групу росіян.

Згодом, вже у складі 10-го загону ГУР МО, Олександр боронив Київщину. Фанатично відданий своїй справі, він ні на мить не сумнівався і брав участь у вертолітних місіях в заблокований Маріуполь. Разом із побратимами здійснював безпрецедентні та вкрай небезпечні вильоти у складі екіпажу гелікоптерів Мі-24/Мі-8 до оточеного ворогом заводу «Азовсталь». Попри смертельну небезпеку хлопці доставляли підкріплення, медикаменти, засоби зв'язку, озброєння та евакуювали поранених. Те, що вони робили, безумовно увійде до переліку найвдаліших і найризикованіших воєнних операцій ЗСУ.

Уранці 5 квітня 2022 року Олександр у складі групи евакуації вилетів на розшуки гелікоптера, який повертався з Маріуполя, але був підбитий росіянами. Та допомогти побратимам не судилося – у борт, на якому він перебував, також влучила ворожа ракета. Це сталося поблизу селищ Межиріч та Новоселівка Пологівського району Запорізької області.

Батько Олександра, пан Сергій, розповідає, що в той останній рейс на "Азовсталь" син полетів із побратимами, з якими пройшов АТО з 2014 року. Вони дружили й загинули разом, прагнучи врятувати бойових товаришів. Це був його третій політ до Маріуполя – два перші пройшли успішно. З екіпажу їхнього гвинтокрила вижило двоє людей, які потрапили в полон. Була надія, що і він міг залишитися живим. Але вже за декілька днів з відео, оприлюдненого росіянами, рідні дізналися, що Сашко загинув.

Поховали Олександра Клепікова у Києві лише 27 липня 2023 року.

«Воїн по життю, у всіх сферах перший… Зараз слів не вистачить, щоб написати, якою людиною та яким другом він був!! Безмежно дякую за все, впевнений, ти і зараз поруч: наша гордість та наше сумління», - написав у Фейсбуці побратим Олександра, військовослужбовець ЗСУ Ілля Зелінський.

Олександр Клепіков відзначений почесними знаками та нагородами, серед яких «Захисник Маріуполя», «За висадку десанту», «За взірцевість у військовій службі», відзнака «За оборону Миколаєва» (посмертно) та орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Друзі та побратими створили та розмістили на офіційному сайті Президента України петицію щодо присвоєння сержанту ГУР МО Олександру Клепікову почесного звання Героя України із врученням ордена «Золота зірка» (посмертно). Вона вже набрала понад 25 тисяч голосів і зараз перебуває на розгляді глави держави.