Еволюція пропаганди та феномени розвитку медіагруп, чиї співвласники під санкціями та арештом: як це можливо?

Середа, 17 липня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».   

Просте запитання (Марино, кого ти намагаєшся надурити?). Мами і тата, коли ви думаєте, що було б непогано, аби ваша дитина і ви (за компанію) не залипали влітку, на канікулах, у  телефоні або планшеті, чи намагаєтеся ви дати собі відповідь, чому ви цього хочете? Досягти ж мети легше, якщо мати чітке розуміння, навіщо ми щось робимо. Чому ми хочемо зробити щось, що на самому початку точно буде складно та виснажливо? З якою метою ми це робимо? Чому нам важливо це зробити? Щоб у цьому розібратися, психологи радять за сімейним столом подумати над цінностями родини (якісь не українські психологи — британці насправді, і це не жарт). Вони наводять практичні рекомендації і як на запитання відповідати, і як досягнути бажаного. І стало мені геть сумно, тому що з реалізацією точно виникатимуть складнощі. До чого ж це я підводжу? 

На четвертий день Одеського кінофестивалю глядачам показали горор «Конотопська відьма». Цей фільм став і дебютом для режисера Костянтина Пономарьова, і центральною прем’єрою того дня на кінофесті, і розчаруванням для оглядача «ДМ», кінокритика Дмитра Десятерика. Принаймні, він назвав фільм мистецьким провалом (можливо, це не означає розчарування). Але, пише він, з великою імовірністю глядач на цей фільм піде, бо тема війни (а фільм про війну, яку Росія розпочала проти України) затребувана. І я припустила, а чи не доречними були б поради британських психологів українським кінематографістам (Боже збав, я не узагальнюю). Дмитро Десятерик пише, що мистецький провал проєкту ще раз доводить: для осмислення  подій такого масштабу, як ця війна, потрібна неабияка дистанція в часі. І, можливо, відповіді на запитання: з якою метою зараз ми це робимо, щоби що? Для чого, якщо, акторські роботи — повний набір усіх мислимих штампів і мелодраматичного надриву, а окупанти виглядають набагато більш живими, ніж українські персонажі? Люблю огляди Дмитра Десятерика — ніби за сімейним столом побувала, де обговорювали питання цінностей великої спільної родини. 

Але це я писала ще до того, як прочитала текст Лєни Чиченіної, яка одразу із заголовку попереджає — «“Конотопська відьма”: як подивитись треш-горор і отримати ретравматизацію від сцени сексуального насильства». Ох, прийшла біда звідки не чекали. А ще Лєна побувала на відкритті Одеського кінофесту. Тут без попередження, прямо наполягає: «Не наливайте кіношникам передчасно!». Пише, що давно про це каже, але редакцію «Антоніни» ніхто не слухає (от зовсім дарма), і далі розповідає, в чому справа: «щоразу, коли тут (конгресно-виставковий центр “Парковий”) відбуваються різні церемонії, ваша авторка бачить наступну картину. У залі починається дійство, але добра половина гостей на нього хотіла плювати»... Прочитайте репортаж Лєни Чиченіної, а потім читайте про перебіг і структуру всіх днів фестивалю тут,  тут,  тут і тут.

А це вже Олександр Крумін огляд політичних токшоу за 4 липня публікує. На Прямому («Вже на часі») нарікали, що українська влада здає позиції на міжнародній арені напередодні саміту НАТО. А от у Наталії Мосейчук  («Тема») гості трохи хвалили Володимира Зеленського і закликали не вірити «зливам»: мовляв, не варто довіряти вкидам про російські ініціативи щодо сталого миру. А я вже казала, що більше люблю огляди свого колеги читати, ніж самі токшоу дивитися? Це як читати сценарій інтерактивної вистави. Можна підмітити те, що упускаєш під час перегляду. Люблю таке. 

І знову запитання: а ви дивилися хоч один випуск ютубера Кирила Передія? Це чотирнадцятирічний автор ютуб-каналу «Цікаво» (направду, на каналі і критичні, і подієві, і портретні інтерв’ю — не в кожного дорослого журналіста навіть так виходить). Кирило сам себе називає наймолодшим журналістом в Україні. Навчається в школі у прифронтовому Покровську, а після уроків записує відеоінтерв’ю з політиками, дипломатами, мерами та відомими журналістами. Про те, як вмовляє знаменитостей на інтерв’ю, про що хоче запитати Володимира Зеленського та чому обрав українську для свого ютуб-каналу, — з Кирилом поговорили ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський: «Це свідоме рішення адекватної людини — вести ютуб-канал українською».  Послухайте «Медіуми». 

Але, напевно, мастрид сьогоднішнього листа — текст Наталії Данькової «Власники під санкціями й арештом: хто контролює та на які кошти існують медіагрупи». І це не тому, що шефредакторка «ДМ» Наталія Лигачова у себе на фейсбук-сторінці написала, що «це дуже крутий інформативний текст для тих, хто хоче розуміти процеси на нашому медіаринку та... в політиці, вони ж, як не крути, нерозлучні. Читати обов'язково!». І не тому, що Ярослав Юрчишин, голова Комітету ВР з питань свободи слова, високо оцінив матеріал моєї колеги. Це тому, що текст справді вартий. Хотіла написати, що це повна інструкція, але він глибше і більше — про напрям розвитку і наміри на майбутнє. 

Феномен пропаганди

Українцям усвідомити значення пропаганди легше, ніж багатьом іншим, пише Ігор Наджафаров у своєму матеріалі: «Як Перша світова війна змінила пропаганду назавжди»: «мало кого залишить байдужим кількість фейків, викривлених фактів та маніпуляцій, що застосовує російська пропаганда у війні з Україною».  Нам справді може здаватися смішним те, що в уяві деяких росіян в Україні живуть нацисти, які будують біолабораторії на замовлення «загниваючого Заходу». Але це працює і в це вірять. А ще хочеться поділитися цитатою з тексту, яка особливо впала в око: «російська пропаганда навіть намагалася сформувати у свідомості суспільства релігійно-догматичну боротьбу добра зі злом, зіткнення двох протилежних світів, де роль “цивілізації” відводилася Росії» (роль «цивілізації», поганий жарт дня). Звідки тягнеться історія розвитку і зміна форм пропаганди? Як Перша світова війна стала поворотним моментом, що змінив пропаганду назавжди? Якою була пропаганда у британців, німців, наполеонівської Франції, Радянського Союзу і сучасної Росії? Почитайте і подивіться на війну листівок з минулого.

Новий «Холостяк» — старі методи?

СТБ почав зйомки нового сезону шоу «Холостяк». Антоніна робить ставки — це буде прорив чи провал. Олександр Терен — ветеран, людина яка втратила на війні обидві ноги, але не креативність, шарм і почуття гумору — вже розпочав свій шлях телевізійного Холостяка. У себе в соцмережах він повідомив, що зйомки проєкту стартували. Чи змінять сценаристи методи, чи відкорегують підхід до сюжетів «любовних баталій», чи дівчата виставлятимуть себе на посміховисько, як було? Катерина Городнича розмірковувала, чого чекати. 

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця. 

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям. 

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.