Вихід флоту РФ із Криму "висміює" побоювання Заходу щодо ескалації — Atlantic Council

Цей тиждень став ще однією віхою в битві за Чорне море, оскільки, як повідомлялося, російський флот вивів свій останній сторожовий корабель із тимчасово окупованого Криму. Таку новину оголосив речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук, підкресливши історичний момент словами: “Запам'ятайте цей день”.

Виведення російських військових кораблів з Криму стало черговим свідченням того, що попри все, Україна фактично виграє війну на морі, пише Atlantic Council.

Коли Росія вперше розпочала блокаду українських портів напередодні повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, мало хто вірив, що Військово-морські сили України зможуть серйозно кинути виклик Чорноморському флоту РФ. Однак, як тільки почалися бойові дії, незабаром стало очевидно, що Україна не має наміру поступатися російському диктатору Владіміру Путіну контролем над Чорним морем без опору.

Починаючи з потоплення у квітні 2022 року флагмана Чорноморського флоту “Москва”, Україна використала комбінацію безпілотників і ракет власного виробництва разом із західною зброєю дальньої дії, щоб завдати низки нищівних ударів по флоту Путіна. Важливу роль у цій кампанії відіграли крилаті ракети, надані британськими і французькими партнерами Києва, але найпотужнішою зброєю став власний флот інноваційних морських дронів, що швидко розвивається.

Результати говорять самі за себе. На момент початку повномасштабного вторгнення Чорноморський флот Росії налічував сімдесят чотири військові кораблі, більшість з яких базувалися в портах тимчасово окупованого Криму. За дещо більше ніж два роки Україні вдалося потопити або пошкодити близько третини цих кораблів. У другій половині 2023 року вже з'являлися повідомлення про те, що російські військові кораблі поспіхом перекидають через Чорне море з Криму до відносно безпечного Новоросійська в РФ. До березня 2024 року Чорноморський флот Росії став “функціонально неактивним”, згідно з даними Міністерства оборони Великої Британії.

Видатний успіх України в битві за Чорне море мав значні практичні наслідки для ширшої війни. Він порушив російську логістику й перешкодив поповненню військ РФ на півдні України, одночасно обмеживши можливості Росії бомбардувати Україну з військових кораблів, озброєних крилатими ракетами. Важливо, що це також дозволило Україні прорвати блокаду чорноморських портів і відновити комерційне судноплавство новим морським коридором. 

Реакція Росії на власні невдачі в битві за Чорне море також була надзвичайно показовою і пропонує цінні уроки для майбутнього перебігу війни.

Часто висловлювалися припущення, що загнаний у кут Путін потенційно може вдатися до радикальних заходів, включно з використанням ядерної зброї. Насправді, він відреагував на принизливу поразку Чорноморського флоту, спокійно наказавши своїм кораблям, що залишилися, відступити.

Така стримана реакція ще більш промовиста, враховуючи символічне значення Криму для режиму Путіна. Вперше російське вторгнення в Україну розпочалося навесні 2014 року із захоплення півострова. Протягом останнього десятиліття тимчасово окупований український Крим активно фігурував у кремлівській пропаганді, яка сурмила про повернення Росії статусу “великої держави”. Півострів став символом особистих амбіцій Путіна щодо власного місця в російській історії.

Такого “статусу” Криму спочатку було достатньо, аби змусити деяких міжнародних партнерів України остерігатися надання дозволу для ударів по тимчасово окупованому півострову. Однак самі українці не мали таких побоювань. Замість цього вони просто проігнорували заяви Кремля про “жахливі наслідки” й почали атакувати російські військові об'єкти в Криму та по всьому Чорному морю. Понад два роки потому ці атаки стали рутинною частиною війни і сприймаються всіма сторонами як належне.

Дійсно, кремлівські ЗМІ применшують значення атак на Крим і здебільшого ігнорують часті потоплення російських військових кораблів, без сумніву, для того, щоб уберегти Путіна від ганьби.

Готовність російського флоту відступити з портів у Криму стала насмішкою над так званими “червоними лініями” Москви й викрила порожнечу путінських ядерних погроз. Тим не менш, міжнародні союзники Києва все ще не бажають робити очевидні висновки. Замість цього, західна підтримка України продовжує визначатися саморуйнівними побоюваннями ескалації.

Протягом майже двох з половиною років партнери Києва дозволяли залякувати себе,  відмовляючись надавати Україні певні категорії озброєння та встановлюючи обмеження на удари по території Росії. Зазвичай це робиться під благочестивим приводом необхідності запобігти подальшому поширенню війни. Західні політики, очевидно, вважають за краще ігнорувати переконливі докази, отримані під час битви в Чорному морі, які підтверджують, що, зіштовхнувшись із рішучим опором, Путін значно частіше відступає, ніж йде на ескалацію.

Страх Заходу перед ескалацією є найефективнішою зброєю Путіна, що дозволяє обмежувати військову допомогу для України та можливості Києва завдавати ударів у відповідь по Росії. Це повільно, але впевнено готує ґрунт для можливої перемоги Росії у тривалій війні на виснаження. Західні лідери стверджують, що намагаються уникнути провокування більш масштабної війни, але саме це і станеться, якщо вони продовжуватимуть проводити хибну політику управління ескалацією і не зможуть зупинити Путіна в Україні.

Раніше в Atlantic Council вже пояснювали, що відхід російського флоту з Криму є серйозною невдачею для вторгнення РФ та особливо гірким особистим приниженням для Путіна. Це також підкреслює ефективність української тактики.