Шмуель Агнон: єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії з Галичини

Шмуель Агнон – знаменитий єврейський письменник, життя та творчість якого тісно пов'язані з Україною. Події найвідоміших його романів – "Весільний балдахін" та "Гість на одну ніч", за які письменник був удостоєний Нобелівської премії з літератури, відбуваються в нашій країні – його рідному Бучачі та його околицях. Українською мовою на сьогодні перекладено не так багато творів Агнона, але інтерес до них в Україні зростає, тож знайомство з його книгами в українських читачів ще попереду.

Сильно на творчість вплинув Талмуд

Шмуель Агнон, якого при народженні звали Шмуель Йосеф Халеві Чачкес, з'явився на світ у липні 1887 року в Австро-Угорщині – повітовому місті Бучач, що нині належить до Чортківського району Тернопільської області. Сам Шмуель називав його одним із "міст вигнання", куди потрапили ті, хто втік із зруйнованого Єрусалима, "представники народу Ізраїлю". Його батько, Шалом Мордехай Халеві Чачкес, рабин за освітою та торговець хутром за професією, добре знав Тору та Талмуд, тому члени місцевої єврейської громади часто зверталися до нього з проханням розтлумачити щось у духовній літературі.

Мати Шмуеля, Естер Фарб, і його дід по материнській лінії, заможний купець Єгуда Фарб, були людьми освіченими та начитаними, тому до розвитку хлопчика в сім'ї ставилися серйозно. Майбутній письменник не лише відвідував хедер (релігійну школу для хлопчиків), а й здобув гарну домашню освіту – зокрема, його вчили мовам, тому він добре знав як ідиш та іврит, так і німецьку та українську мови. Шмуель також вивчав Талмуд, зрозуміти який йому допомагав батько.

Як Чачкес став Агноном

Хлопчик рано відчув потяг до літературної творчості. Писати він почав у віці 8 років, а його перші літературні твори – оповідання, які він писав як на івриті, так і на ідиші, були опубліковані у місцевих газетах Бучача, Коломиї та Львова. Коли Шмуелю виповнилося 19 років, він переїхав до Львова, де його взяли на роботу до єврейської газети. У 1907 році була опублікована його перша повість "Покинуті дружини", що на івриті звучить як "Агнон". Дебют виявився успішним, і письменник, який вважав, що назва твору принесла йому удачу, взяв собі літературний псевдонім Агнон, який з 1924 року став його офіційним прізвищем – у перекладі з івриту слово означає "кинутий".

З Палестини – до Берліна

Того ж 1907 року Агнон вирушив до Палестини – до Яффо, а потім до Єрусалима, де ховався від призову до армії. Своє небажання служити він пояснював тим, що "там їдять недозволену їжу та порушують суботу". Через п'ять років письменник переїхав до Берліна, де не тільки вів активну літературну діяльність, а й здобував освіту, якої, як відчував він сам, йому не вистачало. У німецькій столиці Агнон писав та вивчав твори класиків світової літератури, а щоб заробити собі на життя, читав лекції та давав приватні уроки івриту. Свої твори він тоді друкував у газеті Jude, яку організував разом з теософом Мартіном Бубером. Тоді ж на Агнона звернув увагу багатий меценат Залман Шокен, який, оцінивши його літературний потенціал, дав йому стипендію – як зараз сказали б, грант – строком на п'ять років. На ці гроші Агнон, не думаючи про те, як заробити на життя, мав займатися впорядкуванням антології єврейської літератури, а у вільний час – писати. Незабаром Шокен відкрив у Берліні видавництво, у ньому друкувалися навіть твори Агнона німецькою мовою.

Кохання всупереч

У Берліні письменника чекало і справжнє кохання – до Естер Маркс або "дорогої Естерляйн", як називав її сам Шмуель. Батько дівчини був категорично проти їхнього шлюбу. Незважаючи на це, молоді люди одружилися, причому весільною церемонією керував відомий рабин Ієхіель Яків Вайнберг. Шлюб був щасливим, у подружжя народилися дочка Емуна (означає "віра") і син Шалом Мордехай – вдома його називали Хемдат (у перекладі – "прагнення душі").

Три зруйновані будинки

У 1924 році сім'я переїхала до Єрусалима, який на той час контролювала Велика Британія. Переїзду передували трагічні події – згорів будинок письменника в Гамбурзі, а разом із ним усе його майно: бібліотека у чотири тисячі томів, серед яких були справжні раритети, та рукописи, написані за 18 (!) років творчості, включно з романом "Спільність вічноживих" – 60 авторських листів. Агнон вважав те, що сталося, знаком долі: йому треба повертатися в землю обітовану. Спочатку він сам перебрався до Єрусалима, а через рік, влаштувавшись, викликав Естер з дітьми. Під час розлуки Агнон щодня писав дружині листи, позначаючи дату написання кожного віршем із тижневого розділу Тори. У 1927 році в Єрусалимі стався сильний землетрус, що спричинив людські жертви. "Нещастя не занапастило наших душ, – писав Агнон про ті події, – лише будинок, у якому ми жили". Муніципальна влада наказала містянам залишити квартири, щоб уникнути небезпеки. Коли Агнон, незважаючи на страх і сум'яття, що панували навколо, вийшов на вулицю, в одній руці він ніс папку з рукописами, а іншою міцно стискав долоню сина. Ще через два роки, у серпні 1929-го, під час арабських заворушень новий будинок Агнонов у Єрусалимі був пограбований протестувальниками. "Естерляйн, – писав він тоді дружині, яка на той час перебувала з дітьми в Європі, – треба все починати спочатку: будинок розорений, речі вкрадені чи розбиті. Але... не засмучуйся і не думай про це. У такий час треба радіти, що залишився живим, здоровим та неушкодженим". Агнони не залишилися без даху над головою – невдовзі вони переїхали до нового будинку в єрусалимському районі Тальпіот, у ньому письменник прожив до кінця своїх днів.

Світова популярність та Нобелівська премія

Світову популярність Агнон здобув лише наприкінці 40-х років, коли його видавець Шокен відкрив філію свого видавництва в Нью-Йорку і твори письменника почали друкуватися англійською мовою. Через десять років відомий американський літературний критик Едмунд Вілсон офіційно представив його кандидатуру як претендента на здобуття Нобелівської премії з літератури. Але минуло ще кілька років, перш ніж у 1966 році Агнон першим серед письменників, які писали на івриті та ідиші, отримав цю нагороду за романи "Весільний балдахін" та "Нічний гість". Вона була присуджена йому з формулюванням: "За глибоко оригінальне мистецтво оповідання, навіяне єврейськими народними мотивами". На відміну від інших лауреатів, письменник не читав традиційної нобелівської лекції, у своїй невеликій промові, яку він виголосив перед королем Швеції та вченою радою, він зазначив, що черпає натхнення у духовній літературі.

"Зберігайте тишу! Агнон працює!"

Ізраїль пишався і пишається своїм нобеліатом. Коли в єрусалимському районі Тальпійот, де він жив, розгорнули будівельний майданчик, за розпорядженням мера міста Тедді Коллека було встановлено табличку з написом: "Дотримуйтесь тиші! Агнон працює!" Європейські критики за силою обдарування порівнювали Агнона з Марселем Прустом, Джеймсом Джойсом і Вільямом Фолкнером, а його творчість вплинула на багатьох ізраїльських письменників. Крім Нобелівської, він мав безліч інших престижних премій, зокрема і державних премій Ізраїлю за 1954 і 1958 роки.

Відмінною рисою літературного стилю письменника стало поєднання гумору та іронії з трагізмом ситуацій та співчуття до героїв. Агнону були підвладні будь-які жанри, та й свою аудиторію він не обмежував віком. Серед його творів були оповідання, повісті, романи, дитячі казки та легенди, які він збирав та обробляв. Але Агнона дуже поранив той факт, що велика кількість тих, для кого він писав, стали жертвами Голокосту, згорівши в печах концентраційних таборів. Останній побачив світ за життя письменника роман Агнона "Зовсім недавно", дія якого відбувається в Палестині в період другої алії, був присвячений саме цій темі катастрофи європейського єврейства, що хвилювала його.

Пам'ять про письменника

Шмуель Агнон помер від серцевого нападу 17 лютого 1970 року в Єрусалимі, йому було 82 роки. Письменника поховали на Оливковій (Елеонській) горі, а в його квартирі відкрито меморіальний музей. У рідному Бучачі, у який Агнон востаннє приїжджав у 1930 році, йому встановили пам'ятник, його ім'ям названо одну з вулиць міста, а барельєф письменника є і біля входу в місцевий "АРТ-Двір".