Директор музею Лесі Українки: Відкрилися вперше з початку війни, але відвідувачі вже є

Вперше з початку війни свої двері для відвідувачів відчинив Музей-садиба Лесі Українки на Волині. Цей музей за 50 км від Луцька, на околиці крихітного села Колодяжне, найвідвідуваніший у регіоні. Вабить сюди історія – можна подивитися, як жила поетеса та її родина у тому самому будиночку, де Леся Українка провела своє дитинство та юнацтво і написала близько 80 творів. Писати вона почала у 13 років, а востаннє побувала у рідному домі у 1907 році, за п'ять років до смерті.

Відреставрували будинки поетеси та її батьків

Ще за кілька років до війни музейники почали бити на сполох: "білий" будинок Лесі Українки та "сірий" будинок її батьків (їх назвали за кольором фарбування) руйнувалися, була потрібна термінова дорога реставрація… Саме цю хату поетеса вважала власне рідною домівкою, хоча їй довелося пожити в багатьох місцях.. Косачі писали друзям: «Колодяжне – це, власне, вдома, а решта, то це все так собі – між іншим. Для цілої нашої родини ця квартира (м. Київ, вул. Саксаганського, 97) не була нашим «вдома», це було раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім все було тимчасове, випадкове і не своє».

На реставрацію двох будівель було потрібно 8-10 мільйонів гривень. На 150-річчя від дня народження Лесі Українки співробітники вірили, що дата допоможе достукатися до чиновників, знайти спонсорів… І доля посміхнулася: гроші виділили за програмою «Велике будівництво». Далі справа за малим: швидко провели тендер, і до кінця того ж таки 2021 року вже відреставрували будинки. Але відкрити їх для відвідувачів вдалося лише зараз.

– Після ми працювали над оновленням експозиції, планували 25 лютого 2022 року, у день народження Лесі Українки, провести круглий стіл, – зітхає у розмові з Коротко про директор Музею-садиби Лесі Українки Ольга Бойко. - Але почалося повномасштабне вторгнення, і замість урочистого відкриття відреставрованих "білого" та "сірого" будинків нам довелося поспіхом вивозити експонати до сховищ.

"Білому" дому повернули первісний вигляд – той, що був у епоху поетеси. Це та сама будівля, в якій Леся Українка і жила – у своїй рожевій кімнаті, яка служила одночасно і спальнею, і робочим кабінетом. Писала про неї: «Почуваю себе, як не може бути краще – тут, у маленькій рожевій кімнаті. Тут і робота мені найкраще робиться».

- У ньому ми провели великі роботи: замінено повністю підлогу, столярню, фурнітуру, відреставровано стіни ззовні та всередині, - зазначає Коротко про директор Музею-садиби Ольга Бойко. - Поміняли колір столярки – чомусь вона була блакитного кольору, що викликало запитання, адже будинок називається "білим". По фотографії 1890-х років ми визначили, що колір стін та столярки не відрізнявся. Вирішили міняти. Також зробили кахельні пічки, як було раніше, і тепер топимо дровами.

З дерева будинку Косачів сусід збудував хату

"Сірий" будинок, на відміну від "білого" Лесиного, це точна копія батьківської хати Косачів. Останнім їхнім власником із родини був молодший брат Лесі Українки Микола, якому довелося продати будинки односельцям.

– "Сірий" будинок купив сусід Архіп, який жив через паркан, – зазначають музейники. - Він його розібрав і зібрав собі інший будинок. Він і зараз стоїть, належить його правнукам. А ми зробили точну копію.

Також тут повернули веранду у первісний вигляд. Хоч детальних фото "сірого" будинку немає, і визначити, як він виглядав, складно, все ж таки знайшовся знімок брата Лесі Українки Михайла Косача, на якому видно, що веранда була не заскленою, а просто дерев'яною. Ще всередині в будинку прибрали сцену – ні в епістолярії родини, ні у спогадах старожилів музейники не знайшли інформації, що вона була у маєтку Косачів.

У Колодяжному у Косачів гостював Іван Франко, кажуть, ловив рибу тут. Щоправда, сам пробув недовго, але його дружина з дітьми гостювала у гостинних господарів чотири місяці.

Кімната Олени Пчілки – у серці будинку

Як зазначає директор музею Ольга Бойко, до 175-річчя від дня народження матері Лесі Українки, дитячої письменниці та поетеси Олени Пчілки, що відзначається цього року, у "сірому" будинку відтворили інтер'єр її кімнати.

– Відомо, що її кімната була нагорі, але її не вдалося відновити, тому ми відтворили її на першому поверсі, у самому серці будинку, – зазначає Ольга Бойко. – Це важливе символічне рішення до 175-річчя від дня її народження.

Під час підготовки точних копій інтер'єрів музейники керувалися не лише спогадами самих Косачів та старожилів, а й напрацюваннями колег. Також у музеї почали випускати сувенірну продукцію, але основний масив ще попереду. Буде й путівник експозиції.

До війни цей музей відвідувало 25 тисяч туристів на рік. Зараз про таку кількість не йдеться, але відвідувачі вже з'явилися, і з кожним тижнем, за словами музейників, їх все більше.

Меморіальні предмети родини Косачів та Лесі Українки залишаються у сховищах – їх повернуть до музею лише після війни. Ризикувати такими скарбами музейники не мають наміру. Серед них: прикраси для волосся, зразки вишивки, візерунків, манжети та комірці, фрагменти постільної білизни та інше. Загалом у музеї зберігається понад сотня артефактів.