Земельні скарби Феодосіївської громади, або «Туалетна» сесія як спосіб захоплення влади

Війна не робить людей кращими чи гіршими. Просто їхні внутрішні якості яскраво проявляються назовні. Після 24 лютого 2022 року суспільний вододіл проліг у кожній українській громаді. Ми писали, з якими труднощами та супротивом стикаються жителі, коли намагаються перейти зі своєю церквою від московської УПЦ до Православної церкви України. Так само люди в місцевих громадах зрозуміли, що подекуди обрали негідних депутатів та голів громад, і починають вимагати від них припинити розкрадати бюджет і дерибанити землю.

Історія, що сталася (й наразі далека від завершення) у Феодосіївській сільській територіальній громаді під Києвом, із цього погляду є вкрай показовою. Вона свідчить не лише про існування небайдужих людей, які не хочуть більше терпіти крадіїв і злодіїв у депутатах, не лише про становлення справжнього самоврядування, а й про неспроможність інститутів державної влади забезпечити елементарне дотримання законів. Ба більше — про свідоме їх ігнорування судами, поліцією та Київською ОВА.

Пішак стає королем

Згідно з чинним законодавством, якщо посада голови місцевої громади звільнилася, то до обрання нового його обов’язки виконує секретар місцевої ради. Норма є цілком логічною, але за умови, що її дотримуються, тобто з появою вакансії голови відразу оголошують місцеві вибори.

На сайті Верховної Ради минулого скликання налічувалося понад сто проєктів постанов про проведення виборів місцевих голів. Вони лежали там без руху роками, аж до кінця каденції. Чи це була недбалість ВР, чи мовчазна домовленість основних гравців, аби зберегти власну політичну присутність на місцевому рівні, — невідомо, але місцеві скоробагатьки (язик не повертається назвати їх «елітами») миттєво скористалися цим «розривом шаблону», аби самим очолити громади або поставити там своїх людей. Війна, коли жодних виборів провести неможливо, лише поглибила проблему.

Те ж саме сталося у Феодосіївській територіальній громаді. Коли 21 вересня 2023 року сільський голова Микола Пянчук пішов із посади за досить сумнівних обставин, його місце автоматично зайняв секретар Анатолій Походня. Пішак став королем.

Короля робить почет! Принаймні дуже хоче…

Однак громадськість відповідно до народного прислів’я вважала: хрін за редьку не солодший. За Походнею тягнувся такий шлейф корупційних скандалів і судових справ, що навіть депутати (про «найкращі якості» яких ітиметься далі) на наступній сесії обрали іншого секретаря — Ігоря Москаленка.

Біографія його промовиста — добровольцем пішов на фронт (хоча як батько трьох дітей мав право не йти), проходив службу в складі ССО, а далі — в новоствореній 67-й ОМБр «ДУК», був «на нулі», коли звільнювали Харківщину, отримав важку контузію, травми спини й коліна та інвалідність і 2023 року був комісований.

Новий секретар круто взявся за справи. За перші сто днів він зробив стільки, на скільки іншим не вистачило б цілої каденції. По-перше, оголосив відкритий конкурс на новий склад виконкому, де в підсумку опинилися висококласні кандидати — юристи, бізнесмени, менеджери. Всі вони погодилися працювати на громадських засадах. Навіть залучили колишнього гендиректора обласного водоканалу, який погодився координувати роботу виконкому, — генерал що очолює роту! По-друге, запустив програму підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей. По-третє й далі по списку — ініціював програму «Гроші на ЗСУ», створення заказника «Змієві вали», вимогу до Києва щодо збільшення компенсацій за сусідство з полігоном №5 тощо.

Однак у депутатському корпусі були свої порядки, які вилізли на світ Божий на сесії 22 березня 2024 року. Головуючий Ігор Москаленко запропонував порядок денний із 50 питань, перші десять із яких — про спрямування коштів бюджету на допомогу військовим частинам, на будівництво укриття для місцевої школи, на… ви не уявляєте, скільки насправді невідкладних справ і видатків у маленької громади з 13 тисяч мешканців. Ну й, звісно, затвердження складу виконкому.

Далі піднявся депутат Роман Михайленко й запропонував внести до порядку денного питання про… обрання нового секретаря. (Що, для розуміння, повністю суперечить регламенту — проєкти рішень слід подавати за десять днів і вивішувати на сайті громади.)

В залі будинку мистецтв села Іванковичі були присутні сотні жителів громади, які знали й своїх депутатів, й Ігоря Москаленка, який виріс у цьому селі. Тому обуренню присутніх не було меж. Прикметно, що цей демарш частини депутатів підтримали лише вони самі, — жоден житель громади й слова не промовив проти Москаленка. (Вочевидь, заколотники не змогли організувати «народне невдоволення»).

Відбулася дискусія щодо норм регламенту, в якій з’ясувалося, що пропозиції до порядку денного голосуються в порядку надходження, тому головуючий оголосив голосування (вони в сільраді завжди поіменні) й порядок денний проголосований… не був. Звісно, додаткове питання про секретаря, внесене всупереч регламенту, тут узагалі втрачало будь-який сенс.

Від себе додам, що якби депутати не були такі тупі (та жадібні до влади), то мали проголосувати «за», а потім — питання про відкликання секретаря, якби, звісно, зібрали більшість. А так Ігор Москаленко оголосив про проведення наступного пленарного засідання 27 березня, а це закрив.

Потім Москаленко не приховував, що частина депутатів поставила йому ультиматум — отримати посади начальника земельного та архітектурного відділу, а також заступника по ЖКГ, на що він погодитися не міг.

«Туалетні» сесії, депутати та реєстратори

Наступне засідання, як усі здогадуються, не відбулося через відсутність кворуму — банальну неявку депутатів-заколотників. Але зерна, посіяні в Київраді пріснопам’ятним мером Києва Леонідом Черновецьким і його секретарем, «перспективним політиком» (як його тоді називали київські газети) Олесем Довгим, проросли у Феодосіївській СТГ.

Згадані персонажі 1 жовтня далекого 2007 року здійснили наймасштабніший дерибан київської землі, сховавшись зі своєю фракцією «Блок ЛЧ» від громадськості та журналістів десь у невідомому приміщенні. Оскільки місце проведення було утаємничено, то за сесією закріпилася назва «туалетна».

Так само, без жодних оголошень, порядку денного, присутності хоч одного свідка депутати-заколотники Феодосіївської СТГ провели свою, з дозволу сказати, «сесію», яка отримала в громаді ідентичну назву. На ній вони обрали «секретарем» Олександра Гладуша. Раніше він очолював раду села Лісники. Це село — певний конкурент Кончі-Заспи за вартістю землі та маєтків, але розташоване ближче до столиці. З декларації «секретаря» видно, що він, отримуючи досить скромну зарплатню на попередній посаді й не ведучи жодного бізнесу, має декілька квартир і земельних ділянок у Київській області, автомобіль «Тойота Ленд Крузер», мотоцикл «Ямаха» й узагалі такий бідолаха, що рідна мама позичила йому на прожиття 1,5 млн грн зі своєї маленької пенсії. Доповнює портрет постанова Святошинського суду від 29 серпня 2023 року про проведення обшуку в Олександра Гладуша за фактичною адресою його проживання. В постанові виступає фігурантом іще один депутат — Руслан Максименко як співучасник Гладуша.

Було б справедливо назвати всі прізвища «туалетних депутатів», аби не наражати на осуд тих, хто сумлінно ходив на сесії та голосував. Отже, назвемо тих, хто сесії зривав: Дмитро Бойко, Валерій Ворошилов, Олександр Гладуш, Євгеній Голота, Валерій Заїкін, Руслан Максименко, Роман Михайленко, Володимир Осадчий, Михайло Пацкан, Анатолій Походня, Оксана Самойленко, Юрій Токарець, Володимир Цікаленко, Віра Чубенко.

Та перелік на цьому не закінчується. Депутати не лише зліпили протокол свого засідання, а й виготовили підробну печатку. Все це вони повезли до державного реєстратора, щоб внести до Єдиного державного реєстру прізвище нового незаконно обраного секретаря. Однак поїхали вони не до рідного Обухова чи ближнього Василькова, а до Бучанської РДА в м. Вишневе, де й зареєстрували «новообраного» секретаря і т.в.о. голови Олександра Гладуша. Державний реєстратор І.А.Горенко в результаті отримав у балачках Феодосіївської громади статус «туалетного реєстратора».

Заради справедливості зазначу — недовго Гладуш був секретарем: о 10:41 зареєстрували, а о 13:20 реєстрацію скасував сам реєстратор, чому — можна лише здогадуватися… Ще була певна паперова тяганина, але в підсумку Ігоря Москаленка поновив на посаді Мін’юст.

Однак «бригада» не вгамувалася й побігла до іншого реєстратора, цього разу — до приватного нотаріуса з Обухова Анни Заставенко, яка знову зареєструвала Гладуша, але в підсумку отримала статус «туалетного нотаріуса», оскільки Мін’юст повторно скасував реєстрацію.

Читачі, ви взагалі розумієте, що відбувається? Незаконна сесія, фальшива печатка, але дві державні реєстрації, ніби все гаразд! Таке враження, що в країні немає державних органів, які стоять на сторожі закону та правопорядку. Й тут постає нове запитання…

Хто має стежити за законністю?

Ви будете сміятися чи плакати, але в цьому випадку це саме ті, хто потопає в морі несправедливості… Відома активістка Феодосіївської громади Юлія Ровенська першою подала заяву в поліцію щодо вчинення кримінального правопорушення — підробки рішення сесії Феодосіївської СТГ.

Заяву було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань іще 27 березня 2024 року. І що? І нічого. Тобто якесь паперове шарудіння відбулося, але результат, як то кажуть, нуль цілих і нуль десятих.

У відповідь активна частина громади наважилася на таке, чого, здається, досі ніхто не робив, — відкликати депутатів-заколотників.

Активісти виконали всі процедурні вимоги та в установлений законом термін зібрали підписи за відкликання депутатів. Результати, як то кажуть, більш ніж промовисті.

• Євген Голота: на виборах «за» проголосувало 98, за відкликання — 234.
• Анатолій Походня: на виборах «за» — 149, за відкликання — 242.
• Дмитро Бойко: на виборах «за» 117, за відкликання — 153.
• Руслан Максименко: на виборах «за» — 96, за відкликання — 150.
• Олександр Гладуш — на виборах «за» — 53, за відкликання — 163 (!).

Однак далі на громаду чекала наступна халепа. Коли підписні листи та протоколи було подано до сільської територіальної виборчої комісії, виявилося, що вона, комісія, абсолютно недієздатна — частина її членів безслідно зникла, частина просто не ходить на засідання. Тож активістам — Катерині Цибі та іншим — довелося побігати по осередках партій, щоб вони подали нові кандидатури на посади членів комісії, аби повернути їй дієздатність. Тут слід зазначити, що місцеві осередки «Батьківщини», «Голосу», «Слуг народу» та інших партій це зробили, за винятком… «ЄС».

Й це спонукає до роздумів, адже Васильківщина давно була політичною вотчиною «європейців»… Може, недарма десяток кримінальних справ (від незаконної роздачі землі до побиття людей) проти колишньої сільської голови села Рославичі, а нині депутатки Віри Чубенко тягнеться роками й… безрезультатно. Її колоритну постать розкриває маленький сюжет на Ютюбі.

Однак на цьому халепи не закінчуються…

Третя «реєстрація» та конспірологічні припущення

Нахабність — одна з рис, притаманних людській натурі (можливо, не кожній). Але нахабність, яка не має меж, свідчить уже про певну деформацію самої натури. «Бригада» втретє зареєструвала свого «секретаря». Цього разу це зробив державний реєстратор Чабанівської селищної ради Меренков Юрій Дмитрович. Тобто прямий підлеглий Київської обласної державної адміністрації.

Звісно, обуренню громади не було меж, дійшло до того, що активісти влаштували пікет перед локацією КОВА на площі Лесі Українки (див. відео). Тут-таки вибігли різні клерки й почали вмовляти пікетників не влаштовувати «майдан під час війни» (а що тоді влаштовувати?!). Зрештою пікетники зустрілися із Сергієм Білецьким, заступником голови КОВА Руслана Кравченка. Він вислуховував, натискав якісь кнопки, когось викликав, давав доручення, але результат був той самий. Тобто ніякий.

Тепер постає запитання. Припустімо, Мін’юст знову скасує реєстрацію. Хто дасть гарантію, що «депутати» не знайдуть наступного «реєстратора»? У нашій країні їх багато… Так і будемо реєструвати-скасовувати?

Складається враження, що хтось стоїть за спиною нашої «бригади», скеровує їхні дії та підштовхує. А хтось іще прикриває від поліцейського розслідування. В громаді вибудовують різні конспірологічні теорії: одні кажуть, що це обласні СБУшники, інші — що фастівські менти, яких кришує офіс, а треті — що очільник ОВА — колишній прокурор, тому…

Я, звісно, перепрошую за всі ці припущення, я їх не вигадав, вони ходять у громаді, але загалом почуваєшся в болоті — будь-який рух веде лише до того, що тебе сильніше засмоктує.

А все, здавалося б, так просто — діяти згідно із законом: за підроблені документи сесії та печатку (кримінал!) — під суд, реєстраторів звільнити «без права», відкликаних виборцями депутатів позбавити мандатів, на Гладуша напустити НАБУ. Невже це так складно?

У нашому випадку виходить — складно. Ну, тоді нехай депутати-порушники проводять свої сесії на чолі з липовим секретарем. Україна не Росія — яйця не в дефіциті. А тут іще пригадується один дядько, в якого влучили яйцем, він втратив свідомість і прийшов до тями аж у Ростові. Може, хтось цього добивається?