"Приречені на смерть". Що не так із серіалом про стародавній Рим з Ентоні Гопкінсом у ролі імператора

Розпіарений серіал Peacock "Приречені на смерть" за $140 млн з Ентоні Гопкінсом претендує на головний провал літа. У ті кілька хвилин, що Гопкінс зображує вже готового відійти в інший світ імператора Веспасіана, актор нагадує механічну ляльку, що говорить. Йому до пари і комп'ютерний лев-гігант, який шматує гладіаторів на очах намальованої на планшеті публіки. Нікому з героїв не співчуваєш, бо вони шаблонні й зайняті виживанням за будь-яку ціну. Єдине, що якісно зроблено, — гладіаторські бої, спортивна підготовка на рівні. Чого не скажеш про режисуру, акторську гру і сценарій. Так до кінця 10-ї серії і незрозуміло: що ж хотіли нам усім цим повідомити творці?

19 липня вийшов розпіарений американський серіал стримінгової платформи Peacock "Приречені на смерть" (Those About to Die) із бюджетом у $140 млн. Це ніби класичний пеплум. Рекламувалися про нього два факти. Перший, що в серіалі грає легенда світового кіно — 86-річний британський актор Ентоні Гопкінс — у ролі римського імператора Веспасіана(Фокус нещодавно із захопленням писав про прем'єрний фільм із британцем "Одне життя"). Причому був поширений постер "Приречених на смерть" з Ентоні Гопкінсом, де в його імператора очі зловісно горять, точнісінько так, як у доктора-людожера Ганнібала Лектера з легендарного фільму "Мовчання ягнят" (1991). А другий факт, що кінострічку знято за мотивами однойменної книжки американця Деніела П. Маннікса 1958 року — тієї самої, що надихнула Девіда Францоні на створення блискучого сценарію для суперхіта Рідлі Скотта "Гладіатор" (2000) із Расселом Кроу.

Ентоні Гопкінс — Веспасіан. Імператорський бюст

Після перегляду можна сказати, що участь у серіалі Гопкінса, м'яко кажучи, дещо перебільшена. Буквально кілька хвилин у перших двох серіях. В інших восьми епізодах сер Ентоні брав участь тільки у вигляді мармурового бюста. Та, чесно кажучи, він і в перших двох серіях за експресією не дуже відрізнявся від пам'ятника своєму персонажу.

Старий імператор мав зробити вибір між двома своїми синами — старшим Титом Флавієм (Том Г'юз) і молодшим Доміціаном (Джоджо Макарі). Один був військовим тріумфатором, другий — умілим політичним маніпулятором. Однак промови Ентоні Гопкінса в ролі батька-імператора про "майбутнє Риму" у фільмі сприймаються як просто обов'язковий набір фраз. На кшталт промов літнього генсека Леоніда Брежнєва про "соціалістичний табір країн". Виною тому самопочуття Гопкінса чи відсутність виразного посилу від режисера — невідомо.

Що стосується книги "Приречені на смерть", не читав, але відмінність у якості фільму "Гладіатор" і нового серіалу — разюча. Що завадило сценаристу й шоуранеру проєкту Роберту Родету ("Врятувати рядового Раяна") зробити захопливу історію, керуючись тією самою книжкою, теж незрозуміло? Тут і криється головна невдача серіалу. На виправдання зазначу тільки, що "Гладіатор" потрапив у виробниче пекло і його сценарій кілька разів переписували. Зате на виході публіку чекав фільм, близький до шедевра. Де зрозумілий протагоніст — полководець Максимус, який втратив сім'ю, став гладіатором і всі свої військові вміння винахідливо проявив на арені Колізею. Та ще й помстився імператору-подонку Коммоду, якого класно зіграв Хоакін Фенікс: його щиро ненавиділи всі глядачі.

Тут же абсолютно незрозуміло, з ким пов'язувати свої симпатії? Не врятувала сценарну неясність режисура німця Марко Кройцпайнтнера ("Тіла") і досвідченішого Роланда Еммеріха, який умів знімати масштабні побоїща на кшталт "Дня Незалежності". Можливо, останній і відповідав тільки за видовищний бік справи, до якого найменше запитань.

Гладіатори, перегони та римський тоталізатор

За сюжетом на дворі 79-й рік н. е. Головний герой Тенакс (Іван Реон) — господар таверни й тоталізатора, де ставлять на перегони на колісницях. Він виліз із грязі в князі й не має наміру зупинятися. Його честолюбство — двигун розвитку подій.

За перегони відповідають чотири олігархічні фракції патриціїв (сині, білі тощо), які постачають своїх коней і наїзників. Тенакс переманює зірку гонів Скорпа (Димитрій Леонідас) під створення п'ятої фракції — золотої, заручившись таємним заступництвом Доміціана — психопата, маніпулятора, азартного гравця і гея. До речі, романтичної лінії в серіалі теж немає, окрім стосунків Доміціана зі своїм юним партнером. Тож, дівчата, чогось на кшталт любові Клепатри до Цезаря і Марка Антонія ви тут не знайдете.

Створення і просування золотої фракції — стрижень серіалу, але до нього навішується ще ціла купа другорядних сюжетних ліній, за якими ледве встигаєш стежити.

Це історія якоїсь Кали (Сара Мартініш) — небідної нумідійської купчихи з Африки, де безчинствували римські легіонери. Дві доньки Кали потрапили в рабство, коли прирізали ґвалтівника-легіонера. Молодша опиняється в сенатора: його дружина купила незайманку на ринку — чоловікові для розваг. А старша — до Тенакса. Син Кали Кваме (Мо Хашим) — мисливець на левів і воїн — опинився в Колізеї, який усі називають Великим цирком. Кала переживає за свою сім'ю і намагається витягнути їх усіх з рабства.

Клубок змій

Паралельно точаться інтриги та метушня навколо трону. Доміціан провокує голодний бунт, щоб дошкулити братові Титу. У того розумна фаворитка — єврейська цариця. Нещодавно Тит повернувся з Юдеї, де потопив у крові єврейське повстання проти римлян, зруйнувавши Єрусалим. І змусив полонених євреїв будувати Колізей та інші імперські споруди. Євреї, відповідно, неприязно ставляться до одноплемінниці, яка живе з тираном. Цим теж можна скористатися — для інтриг.

Авторам через таку велику кількість персонажів ніколи змальовувати характери — герої проносяться вихором перед очима глядача, який ніяк не може вирішити: хто ж тут позитивні типи, а хто негативні?

Той самий Тенакс робить достатню кількість усякої гидоти, що не дуже й викликає співчуття. Цілісніший Тит Тома Г'юза начебто викликає симпатії, але теж інший раз опустить палець у Великому цирку, щоб добити цілком пристойного бійця, і думаєш: "Що за козел?".

Сценарист немов змальовує клубок змій, тож ні за кого з них вболівати душею не виходить. Це — крім загальної змазаності всіх дійових осіб — жирний мінус серіалу. Якщо ти не переживаєш за когось, ти в принципі не відчуваєш емоцій.

Стародавній Рим: різанина в палацах і на манежі

Але на безриб'ї і рак риба. Несподівано у фільмі головним протагоністом став гладіатор Кваме: у цього африканського мисливця на левів і принципи є, і щирість, і небайдужість. І все це помножено на реальне вміння перемагати в сутичках!

До цього плюса додається другий — найкраще, що є в цій картині — гладіаторські бої. Так, вони не надто винахідливі (який був могутній бій у "Гладіаторі" на колісницях!), але на високому, можна сказати, спортивному рівні. Головна зірка цих боїв — саме Кваме у виконанні Мо Хашима.

Можна похвалити за акторську гру і Джоджо Макарі за його Доміціана. Однак аж надто вже його персонаж маніячний — він вирізняється навіть психічно-нездоровими кривляннями, хоча начебто не одіозний Калігула перед нами. Але тип хоча б яскравий. І якраз за абсолютно єзуїтською логікою серіалу, єдиний, хто відкрито до цього антагоніста виявляє явну ворожість, — все той же другорядний Кваме.

Гумор — теж нижче ватерлінії. Приклад? Будь ласка.

Зірка перегонів Скорп, якого не взяли назад у команду синіх, кричить інтриганці — дружині сенатора: "Ідіть ви на хрін, прокляті уродженці Риму!". А вона, підступно посміхнувшись, тут же, ніби знущаючись, полізла займатися сексом із чоловіком-сенатором у присутності півтора десятка людей: "Скористаюся твоєю порадою!". Смішно? Жарт радше гідний німецької порнографії, але не пеплума з претензією на епічність.

Те саме можна сказати і про білого комп'ютерного лева-гіганта, який усіх жер без розбору. Автори, це ж не мультфільм? Комп'ютерні перегони, за якими стежать комп'ютерні глядачі, теж не додають картині балів.

Різанини в серіалі дико багато, але це, як не дивно, єдине, що здається там переконливим — особливо на манежі Великого цирку. Хоч перемотуй — до гладіаторських розбірок!