Привид Новинського і розкол монобільшості. Що витворяють лобісти Московської церкви у Раді

На першому ж засіданні Верховної Ради цього тижня сталося блокування трибуни, через яке парламент закрив роботу і передчасно розбігся на канікули майже на місяць. Причиною скандалу стала вимога кількох фракцій та депутатських груп поставити у порядок денний багатостраждальний законопроєкт 8371, який більш відомий як проєкт про заборону Московської церкви в Україні (працює під брендом УПЦ). Законопроєкт вже був з боями прийнятий за основу 19 жовтня минулого року, але далі, попри всі обіцянки спікера Руслана Стефанчука та збори підписів рух припинився.

Про те, що патріотичні нардепи перед кількатижневою перервою в роботі Ради підіймуться на «останній і рішучий» бій, було відомо давно (хоча остаточно сценарій узгодили в п’ятницю). Власне, лобісти Московської церкви на чолі з ексдепутатом Вадимом Новинським, який веде потужну лобістську роботу за кордоном, також готувалися. Вони заздалегідь розгорнули небачену, надкоштовну піар-кампанію, метою якої були посіяти інформацію про жахи законопроєкту про заборону УПЦ МП. Наслідком його ухвалення навіть назвали зрив вступу України до Євросоюзу. 

Окремо варто згадати про позицію Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, якій у законопроєкті виділяється ключова роль. Вона в останній момент несподівано дала негативний висновок щодо кількох норм документа.

На засіданні Погоджувальної ради було прийнято рішення не ставити законопроєкт 8371 у порядок денний, але зрозуміло було, що його прихильників це не зупинить. З самого початку засідання нардепи почали вимагати розгляду і після голосування за президентські ініціативи щодо продовження воєнного стану та мобілізації ще на 90 днів заблокували трибуну вже з підготовленими плакатами «Московська церква вбиває!». 

Під час перерви спікер Стефанчук провів ще одну Погоджувальну раду, під час якої було вирішено: законопроєкт буде винесено першим питанням, але… після канікул. Вони мають завершитися у двадцятих числах серпня. При цьому консультації щодо змісту документа ще триватимуть – до нього хочуть додати як мінімум дві правки (про них мова піде нижче).

До того ж, спікер створив робочу групу щодо доопрацювання законопроєкту, до якої, щоправда, не увійшов жоден член профільного комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Створення робочих груп в українських реаліях – взагалі не дуже добрий дзвіночок для перспективи питань, які вони мають розглядати.

Голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, який давно адвокатує законопроєкт 8371, взагалі виявився відстороненим наразі від прийняття рішень: його не запрошують на засідання Погоджувальної ради, де розглядається доля проєкту і, за попередньою інформацією, не планують включати до новоствореної робочої групи.

Потураєв, на відміну від інших комітетських голів-«невидимок» від «слуг», дуже цим незадоволений. Він не стримує себе у виразах, попереджаючи про розкол у мегафракції, до якого ведуть методи її керівництва. Голова комітету також з пересторогою ставиться до правок, які планується запхнути до проєкту до другого читання.

У нас більшість фракції «Слуга народу» готова голосувати за цей законопроєкт, але керівництво фракції у вівторок блокувало його внесення у порядок денний, – обурюється Потураєв. – І такі його (керівництва фракції) дії фактично ліплять ярлик зрадників на всіх. Це дуже важливо підкреслити, тому що з боку складається враження, що «Слуга народу» – це таке «ватне болото». Але це неправда. Мене як голову комітету не було запрошено на Погоджувальну раду, яка була сьогодні зранку, і не запрошено на ту Погоджувальну раду, яка зібралася, коли оголосили перерву. Тому не знаю, які аргументи там використовувалися.

У нашому міжфракційно-міжгруповому об'єднанні, яке підтримує законопроєкт 8371, – позиція жорстка. Ми пообіцяли: якщо до нас не дослухаються, то далі ми будемо голосувати тільки за ті закони, які прямо пов'язані з обороноздатністю, і більше ні за які, поки не буде проголосовано 8371. 

Зараз є рішення, що законопроєкт буде розглянутий на першому ж засіданні після великої перерви у двадцятих числах серпня. Можливо, сподіваються, що за цей час можна буде якось обробити фракцію «Слуга народу», інші фракції і групи до наступного засідання та якось розколоти цей рух за прийняття закону. Але переконаний: нічого з цього не вийде. Тільки гірше роблять і собі, і країні, тому що провокують політичну кризу всередині власної фракції і ще й дають можливість найнятим агентам Москви та Московської церкви продовжувати свої кампанії з брехливою дискредитацією України і цього законопроєкту.

Ми зі свого боку вже пішли на всі можливі компроміси: повиправляли, конкретизували певні речі. Були, дійсно, нормальні пропозиції від Держслужби з етнополітики. При цьому законопроєкт не став слабкішим, і він готовий до розгляду. Більше нема про що говорити – виносимо у зал і голосуємо.

Погоджувальна рада під час блокування все-таки погодилася поставити законопроєкт 8371 на розгляд на першому ж засіданні майже за місяць. Проте ще будуть певні обговорення щодо його змісту. Це вас влаштувало?

Так, Погоджувальна рада вирішила, що ми заходимо у це питання і його розглядаємо. Тут вже без жодних варіантів. Але у Погоджувальної ради є пропозиція щодо двох поправок, які наш комітет має розглянути, після чого вони будуть винесені на голосування. Але цікава деталь – ці пропозиції не записані в рішенні Погоджувальної.

Перша поправка стосується того, аби експертну комісію щодо перевірки афілійованості церкви з закордонними центрами впливу, яку зараз за законопроєктом має створювати Держслужба з етнополітики (фактично уряд), формував також, наприклад, наш парламентський комітет.

Бо в американців були застереження з приводу того, що така комісія не має бути залежною від виконавчої влади. Але, з іншого боку, за моєю первісною оцінкою, Верховна Рада не може формувати такі комісії.

Ми можемо формувати свою частину у незалежних регуляторах або в наглядових радах. Проте ми не можемо робити цього у комісіях, які, по суті, створюються центральними органами виконавчої влади. Це не працює і це небезпечно, тому що може бути оскаржене у судах.

Насправді є інші варіанти – наприклад, переформувати Держслужбу з етнополітики і свободи совісті як таку і створити з неї незалежного регулятора на кшталт Нацради з телебачення та радіомовлення, або, скажімо, як НКРЕКП.

Але це потребує окремого закону, бо якщо ти створюєш незалежного регулятора, ти не можеш це прописувати просто поправками в якісь інші закони. І ми в принципі не проти такого підходу, але створення окремого закону про Держслужбу потребує часу. 

Друга правка пов'язана з тим, що хочуть збільшити час, який надається церкві, аби позбавитися від афілійованості і підлеглості від Московського патріархату. Норму в шість місяців, прописану у законопроєкті, хочуть збільшити до року. Чесно кажучи, ми в комітеті не розуміємо, навіщо. Бо шести місяців більш ніж достатньо, і навіть забагато.

Але на засіданні Погоджувальної ради була закрита частина, де обговорювалися певні речі, які ми не можемо оприлюднювати. Поки все у тумані, тому і я особисто, і колеги з комітету не дуже переконані, що ці терміни треба подовжувати.

Ви ставите під сумнів питання свого подальшого політичного майбутнього, якщо вас не буде чути керівництво власної фракції. А про вихід з фракції не задумувалися, якщо вас так демонстративно ігнорують? 

Точно не думаю про вихід, тому що нас майже 150 людей. А більшість зазвичай не виходить з фракції, виходить меншість. Але як можна бачити своє політичне майбутнє, якщо твоя фракція підтримує московських попів? Що я буду людям відповідати, та в очі дивитися? Те саме стосується і всіх моїх колег, які готові за цей законопроєкт голосувати.

Давайте все ж розмежуємо: широка більшість, може, і готова голосувати, але іти на конфронтацію з керівництвом, як ви, точно не буде. 

Підписи під зверненням до Стефанчука, аби поставити цей проєкт на голосування, поставили 130 «слуг», а голосів точно дадуть десь 150. 

Але ж серед цих 130 не всі так радикально налаштовані. 

Ну і гаразд, ми ж нікого не змушуємо. Якщо наші голоси менш важливі, ніж голоси уламків ОПЗЖ, то нехай далі голосують без нас.

А скільки нас там буде, це не так важливо. І 20 людей вистачить.

Для чого? 

Щоб не вистачало голосів на закони. 

Ви кажете: якщо про заборону Московської церкви не вдасться домовитися, це спричинить кризу у фракції. Але приймати цей закон раніше також боялися через кризу – тільки через ту, яку можуть влаштувати лобісти УПЦ МП у фракції і у Раді. І що ж робити керівництву фракції в таких умовах?

Просто треба приймати рішення – «з ким ви, майстри культури»? 

Ті депутати, які лобіюють Московську церкву, брешуть про цей законопроєкт, поширюють по залу всякі дурниці, що начебто там є якісь заборони, що СБУ отримає якісь додаткові повноваження, що це закон Порошенка, а не спільний. Люди, які кажуть, що це закон Порошенка або дурні, або падлюки, бо достатньо відкрити перелік прийнятих поправок і подивитися, хто їх підписував. Всі вони – кооперативні, підписані депутатами від різних фракцій та груп. 

Якщо ж люди просто не хочуть забороняти московських попів – ну нехай вони чітко покажуть це країні. Це ж особистий громадянський, політичний вибір. 

Так, а які зараз аргументи керівництва фракції, аби так тягнути з винесенням проєкту? Ті ж, що і раніше? Просто спочатку, ще перед першим читанням посилалися на те, що нема голосів, але тепер очевидно, вони є. 

Різне кажуть. На Америку кивають, яка це не схвалить, хоча це точно не є проблемою.

Про несприйняття цього законопроєкту на Заході і можливе псування стосунків з ЄС кажуть навіть деякі експерти, яких точно не запідозриш у симпатіях до Москви. 

Закон не може зіпсувати відносини з Євросоюзом після резолюції ПАРЄ про РПЦ. Тож нехай ці експерти спочатку її почитають. Це смішно просто.

Як ви сприйняли загадкову історію з можливими санкціями Штатів проти вас та інших противників УПЦ МП. Начебто санкції можуть накласти після приходу до влади Дональда Трампа та його не менш ексцентричного потенційного віцепрезидента Джея Ді Венса, який несподівано дуже опікується долею російської церкви в Україні? Голові Держдепу Ентоні Блінкену нібито навіть лист прийшов конкретно з вашим прізвищем. 

Це – класичний приклад дезінформаційної кампанії. Амстердам (Роберт Амстердам – лобіст УПЦ МП, адвокат екснардепа та апологета цієї церкви Вадима Новінського – «Главком») сказав, що він порадить Венсу, аби після його з Трампом перемоги на виборах мене та інших колег включили в санкційний список. І після того почали розганяти як вже доконаний факт, що Венс накладе санкції на мене та інших. Цей фейк можна у підручники записувати.  

Але й Держслужба з етнополітики нібито спочатку схвалила законопроєкт, а потім написала негативний висновок. Це стало для вас сюрпризом? 

Це стало сюрпризом, бо перед тим, як вони це написали, було дві доби постійних консультацій та спільних очних нарад. Минулої середи, десь о 16-17 годині, з ними все погодили. Ми їх в обличчя спитали: чи ми все погодили? Вони сказали: так. Потім у четвер ми проводимо комітет, голосуємо, і після цього вони пишуть оцей висновок. Що це взагалі таке і як це назвати? 

Припускаєте, що на Держслужбу теж чинився якийсь політичний тиск?

Я не знаю і не хочу це жодним чином більше коментувати. Якщо сказати політкоректно: я дуже здивований такою позицією.

Президент свого часу особисто закликав щодо вирішення питання щодо УПЦ МП. Ви очікуєте, що він може втрутитися у ситуацію?

Дуже на це сподіваюсь. Я завжди від нього чув тільки слова підтримки з приводу цього закону і не один раз. Я знаю, що його підтримка з нами і нікуди не поділася, але там є люди, які намагаються дискредитувати законопроєкт.

Там – це де, в Офісі президента?

Не у самому Офісі, ці люди туди іноді приходять. Я їх знаю, але не хочу називати. 

Є конспірологічна версія, що керівництво монобільшості насправді використало вас та ваших однодумців «втемну», бо ваше блокування фактично зірвало зміну Кабміну, яка планувалася цього тижня. І тут ви так вчасно зі своїм церковним питанням.

Цього тижня не оголошувалося про жодні кадрові рішення, і я, у принципі, не впевнений, що вони могли б виноситися на ці пленарні дні.

Але якщо через цей збіг обставин ми когось врятували, то тоді чекаємо на «могорич». 

Павло Вуєць, «Главком»