Від сировинної до кластерної. Як має змінитися економіка України

Три довоєнні «кити» української економіки виявилися паперовими й згоріли у полум’ї війни. Сировинно-аграрна модель у кризі внаслідок втрати традиційних ринків збуту та зручних логістичних маршрутів.

Модель трансфертів трудових мігрантів суттєво скоротилась і буде скорочуватись — українці дедалі більше переходять до формату постійної міграції, відходячи від маятникової міграції, коли мігранти періодично повертаються на Батьківщину. ІТ-сектор також переживає суттєвий відплив кадрів за кордон і згортання глобальних контрактів унаслідок ризиків війни.

Тож Україні найближчим часом необхідно буде визначити схему нового розміщення продуктивних сил економіки — природних ресурсів, енергетики, людського капіталу, ринків збуту, технологій, освітнього та наукового потенціалів.

Що має стати драйвером зростання, або Попит чи пропозиція

Значна частина західних країн зростає саме за рахунок використання споживчого попиту як ключового драйвера розвитку.

Україна в цьому контексті значною мірою втратила свій потенціал внутрішнього ринку: більш як шість мільйонів українських біженців стали активними споживачами в інших країнах.

Після війни в України може залишитися приблизно 25 мільйонів осіб, з яких до 10 мільйонів становитимуть пенсіонери та 2–3 мільйонів — інваліди та пільговики.

Саме тому в Україні часто кажуть: шлях «простих рішень» для нас — стати як умовна Латвія чи Естонія. При детальному аналізі виявляється, що цього результату було досягнуто в таких країнах переважно за рахунок ЄС (пакети допомоги, інвестиції), а не реального промислового розвитку. Свою роль відіграли два фактори: глобальна інфляція долара та скорочення чисельності населення. Ще такі економісти, як Мальтус і Тінберген, вказували на такий ефект від скорочення чисельності населення, як зростання доходу на душу населення (певна константа ВВП розподіляється на меншу кількість людей). Тільки цей закон виводили для бідних, переважно сировинних, країн. Але він працює і в режимі країн із глибокою деіндустріалізацією, десоціалізацією та депопуляцією населення. Єдине обмеження для такої моделі — чисельність населення має бути невеликою щодо тих факторів наповнення ВВП, які є базовими: сировинної та/або зовнішньої допомоги. Очевидно, що для країни з населенням 30 мільйонів осіб така модель не підходить. Тепер зрозуміло, що зростання доходу на душу населення в Туреччині на тлі збільшення чисельності населення на 50% і зростання такого доходу в Латвії на тлі падіння чисельності населення на 28% суттєво відрізняються між собою. Україна в цьому плані стоїть на роздоріжжі. Або азіатські моделі зростання з новою індустріалізацією та репатріацією населення (повернення до популяції хоча б на рівні 40 мільйонів осіб). Або латвійська модель зростання — мономісто у вигляді столиці і населення менш як 20 мільйонів осіб, з оптимумом у 15 мільйонів (8 мільйонів пенсіонерів, 3 мільйони дітей і 4 мільйони економічно активних споживачів). Але така чисельність населення підходить лише для сервісно-сировинної моделі. І вона можлива лише за умови вступу до ЄС та величезних дотацій з боку Європи на рівні щонайменше 10 млрд євро на рік. Без членства в ЄС, з урахуванням пропорції населення/сировинного потенціалу, економічний орієнтир України — дохід на душу населення на рівні сучасної Монголії.

Як при цьому перетворити сировинне прокляття на фактор системної конкурентоспроможності національної економіки?

Оціночна вартість корисних копалин України становить майже 15 трлн дол. Понад 9 трлн дол. становлять запаси вугілля (60% наших природних ресурсів). Велику зацікавленість викликають залізна та марганцева руди — це понад 2 трлн дол. запасів і друге місце за значущістю після вугілля. Але найбільшу цінність становлять запаси апатито-ільменітових титано-магнієвмісних руд. Титан — найважливіший елемент в авіа- та ракетобудуванні. Цих запасів у нас на 600–700 млрд дол. Далі літій, графіт і германій. Сумарні запаси — до 200 млрд дол. Літій і графіт потрібні для виробництва електромобілів, чипів, напівпровідників, оптики. Запаси германію в Україні оцінюються в 100 млрд дол. Нагадаю, що зараз США та ЄС переносять виробництво напівпровідників і чипів з Азії на свої території. У Європі створено «чипову коаліцію» країн з обсягом інвестування до 200 млрд євро. Найбільші заводи з виробництва чипів і напівпровідників буде збудовано в Німеччині та Польщі. Для США та ЄС зараз завдання №1 — це позбутися залежності від Китаю в частині видобутку рідкісноземельних металів (сировини для напівпровідників, базових станцій 5G, сонячних батарей і т.ін.). Зараз Китай контролює 90% ринку «рідкозему» і вміло користується цим, шантажуючи США та запроваджуючи обмеження на експорт цього виду сировини (квоти, мита тощо). Дані ООН такі: «На території України зосереджено родовища 21 рідкісноземельного елемента з переліку 30 речовин, які визначені Європейським Союзом як «критична сировина» у виробництві пристроїв для розвитку «зеленої» енергетики. Серед них — літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші». 5% усіх світових запасів критичної сировини належать Україні, яка займає приблизно 0,4% поверхні планети.

За даними Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 року необхідно додатково ввести в дію 50 літієвих, 60 нікелевих і 17 кобальтових копалень. Проблема полягає в тому, що видобуток цієї сировини вкрай шкідливий для екології та здоров'я людей. Це забруднення ґрунту і ґрунтових вод. Крім того, для видобутку літію потрібна величезна кількість води: до 2,27 млн літрів на тонну літію. При цьому слід розуміти, що Україна всупереч стереотипу, що склався, є вододефіцитною країною. Ще один важливий ресурс — це уран. Атомних блоків у світі стає більше, а запасів урану — менше. На сьогодні США залежать від постачання урану з Казахстану та РФ. В Україні оціночна вартість запасів урану становить до 30–50 млрд дол. Якщо підсумувати, виходить, що природні запаси в Україні вартістю до одного трильйона доларів мають стратегічну цінність. Але якщо продати третину цієї сировини протягом найближчих 50 років, можна отримати лише 6 млрд дол. на рік.

Водночас побудова в Україні кластерної моделі економіки, коли додаткова вартість залишається всередині країни і ми переходимо від сировинної моделі до складнішого економічного профілю, може суттєво мультиплікувати ефект власної сировини.

Для цього необхідно створити в Україні низку кластерів:

• урановий, промислово-енергетичний;
• титановий промислово-машинобудівний;
• літієво-графітний промислово-електротехнічний та електронний;
• залізорудний, промислово-машинобудівний;
• нафтогазово-вугільний енергетичний і хімічний.

Мінімальне зростання ефекту мультиплікатора ВВП у разі переробки сировини у готові та проміжні вироби становить 1:10. Наприклад, якщо замість літію виробляти акумулятори та електромобілі. В такому випадку 300 млрд дол. сировини можна освоїти протягом 50 років у вигляді мультиплікатора у 3 трлн дол. готової продукції, що дорівнюватиме приблизно 1,5 трлн дол. додаткового ВВП, або плюс 30 млрд дол. щорічно, що становить до 15% рівня валового продукту станом на 2021 рік. У 10-річній перспективі — це до 300 млрд дол. новоствореного ВВП країни, а отже, і вихід на зазначений у цій статті рівень ВВП обсягом 500 млрд дол.

Такий рівень є достатнім як для завершення внутрішньої соціальної турбулентності завдяки зростанню доходів населення, так і для створення потужної армії та ВПК, що є необхідним для забезпечення безпекової складової у довгостроковій перспективі.