Історичне значення американского «Майдану»

22 липня на You-Tube каналі М. Солоніна вийшов ролик «Почему Америка должна спасать СЕБЯ» з аналізом Бретон-Вудських угод та життєвих інтересів США в підтриманні Pax Americana методами локальних воєн.

Дуже сильний ролик. Як кажуть на Заході: «Розумна людина розумна в усьому».

Після чого в автора цього допису виникли побоювання: а чи не звинуватять його в плагіаті? Стаття вже написана, до того, як, але не опублікована, і ніхто ж, крім автора, цього не знає...

Пізніше побоювання були відкинуті: всяку проблему, особливо глобального масштабу, повинні аналізувати спеціалісти. Дилетанти, навіть найрозумніші, завжди упускають системні фактори, суб’єктивізуючи таким чином реальність, в результаті чого в аудиторії виникає хибне уявлення в можливості змінити те, чого змінити не лише не можна, але й не варто...

Раніше я писав, що наступні президентські вибори в США будуть найменш обтяжені умовностями актуальної законності й орієнтуватимуться на «волю народу» до тієї межі, коли формальна, загалом, процедура переросте в загальнонаціональний «майдан», з усіма небажаними, але передбачуваними наслідками для Америки та світу.

Американський «майдан» розвиватиметься за тим же сценарієм, що й українська «Революція гідності» 2013 року, однак різниця між тут і там полягає в світовій ролі сучасної Америки.

США в їхньому теперішньому вигляді постали на руїнах Європи 1945 року, коли вперше в історії ВВП однієї країни перевищив ВВП всіх інших країн, разом взятих. Очевидно, що хто платить – той і замовляє, тому говорити про якусь рівність соціально-економічних парадигм в післявоєнному світі стало зовсім безглуздим, й жодними деклараціями чи ООНами цієї ситуації змінити не вдасться.

Післявоєнна велич США виросла з Бретон-Вудських угод 1944 року, коли тодішні сильні світу цього згодилися передати роль світової валюти від британського фунта стерлінга до американського долара. Таким чином воєнні заслуги «арсеналу демократії» були віддячені місцем світового гегемона.

Світова валюта – основа глобального економічного порядку. В будь-якій країні, в будь-якому куточку цього світу кожен знає: якщо він має долари – значить, він вже щось має.

Визнання долара – основа його потужності. Вартість грошей визначається обсягом товарів – споживчих корисностей – який ці гроші обслуговують. Самі по собі гроші, особливо паперові чи безготівкові, не вартують зовсім нічого – це всього-навсього боргові зобов’язання держави, які вона гарантує покрити своїм національним майном.

З цієї точки зору США наразі мають унікальну можливість, як свого часу Велика Британія, не обмежуватись лише внутрішнім споживанням, а гарантувати свою валюту світовою економікою. Вирішальні переваги, які надає така можливість для світового впливу й національної економіки, вже давно глибоко й детально описані в сотнях праць...

Після останнього на сьогодні українського «майдану» економіка України враз обвалилась ледь не наполовину, а її національна валюта знецінилася втричі. Злам тодішньої державної системи потяг за собою розвал в усіх сферах, в результаті чого соціально-економічні показники 2013 року вже виглядають радше як fata morgana.

Якщо спроектувати схожий сценарій на американську реальність, то, по-перше, він матиме перспективу бути значно напруженішим і тривалішим: станом на сьогодні Америка є ідеологічно розділена зростаючою прірвою рівно наполовину, і кожна з її половин настроєна вкрай рішуче відстоювати свої права.

Якщо Америкою прокотиться «майдан» – він в будь-якому випадку буде не менш кривавим і болюим, ніж український.

Щоб були зрозумілі масштаби: українська «Революція гідності» залишила за собою «Небесну сотню» загиблими, тоді як в США в одному лише Чикаго в чорних районах за одну лише добу можуть застрелити кількадесять чоловік, і це не є чимось надзвичайним.

Відсутність вирішальної переваги з боку однієї зі сторін обіцяє вкрай запеклу боротьбу з відповідними втратами, в тому числі – майновими, отже – загальноекономічними. На зовнішньополітичній арені ці втрати втіляться в радикальному падінні інтересу до міжнародних викликів, бурхливому зростанні напруженості локальних конфліктів та претензій новоявлених «світових лідерів» на світову корону.

Такі катаклізми загрожують, насамперед, втратою довіри до долара: коли вартість валюти падає, а це, якщо вибухне «майдан» в США, єдина ймовірна перспектива, то навіть найбільш консервативні гравці намагатимуться її позбутися.

Викидання мас долара на ринок – запорука його подальшого знецінення, аж до межі, коли за нього даватимуть по пиці. Тим більше, що в такій ситуації багато національних урядів намагатимуться якось відгородитися від пов’язаних з доларом проблем.

На цей процес американський уряд не матиме жодного відчутного впливу. Великі переваги світової валюти враз обернуться її фундаментальними проблемами: світовою валютою неможливо керувати, як у себе вдома.

І ці проблеми можуть бути фатальними для актуального світоустрою: щоб бути гегемоном – потрібно ним бути, Акела не має права промахуватися...

Щоб зрозуміти, який вплив на світовий порядок речей і економіку зокрема може мати подібний сценарій, можна пригадати 2008 рік, коли економіка України скоротилася на 20%, Росії – на 10%, а в США та Європі – всього на кілька відсотків, проте цілком відчутно. Причиною цієї кризи став крах хоча й вельми шанованого, відомого й старого, однак всього лише окремого банку. Криза спричинила зневір’я в економічних перспективах, а відтак – обвал ринку нерухомості на світовому рівні.

Ціна золота в доларах зросла в чотири рази...

В 1945 році Америка мала 70% світових запасів золота та виробляла 52% світового валового продукту. Відтак: весь світ, а особливо знищені Європа та Японія з Китаєм критично залежали від можливості купити американські товари, тобто – від американського долара. Американцям достатньо було проголосити мир в усьому світі, щоб весь світ мовчазно визнав авторитет їхньої валюти.

Сьогодні ситуація радикально інша. США виробляють, за різними оцінками, 15-20% світового продукту, а основні продуктивні ресурси, особливо сировина, знаходяться якщо не у відкритих ворогів США, то в їхніх недоброзичливців, що, не маючи ні розуміння, ні потенцій бути світовими імперіями, тим не менше сильно до цього прагнуть. Падіння долара в цих умовах викличе активне загострення їхніх імперських амібіцій. Кожен з них намагатиметься погрітися на світовому пожарищі. Кожен мнить себе наступним світовим гегемоном і виключним бенефіціаром світової імперської ренти.

А між тим, відхід метрополії від влади, злам світоустрою завжди означають, насамперед, розвал всієї системи життєзабезпечення, отже, добробуту для всіх залучених. Актуальний рівень життя в нашому світі досягнутий завдяки світовому поділу праці, основою якого є кооперація, отже – світова торгівля, а ця світова торгівля виникла саме завдяки американському долару й загальній безпеці, гарантованій США.

Без долара й світової безпеки ресурси усіх країн вмить втратять більшу частину своєї вартості, а суспільні моделі, які на цьому зросли – легітимність. Тому розвал Pax Americana – це не стільки шанс для кого-небудь, окрім, напевно, професійних терористів, скільки фундаментальні катаклізми глобального масштабу.

Першими жертвами цього катаклізму, очевидно, впадуть ті паразитичні стада в провідних «цивілізованих» країнах, які наразі виступають в ролі найактивнішої сили соціальних перетворень.

Чи розуміють всі ці БЛМ, ЛГБТ, феміністки, зоофіли та всякі інші ліві радикали, що сповнення їхніх надій, реалізація їхніх намірів призведуть до їхньої ж власної загибелі?

А чи розуміли ті, хто в Україні в 2013 році палив Хрещатик, що рано чи пізно вони самі стануть жертвами запущеної ними ланцюгової реакції насильства?..

В соціальних науках основним маркером, що відрізняє професіонала від дилетанта, є розуміння унікальної об’єктивності кожної людини. Кожен представник біологічного виду Homo sapiens, незалежно від його рівня інтелекту, статі, майнового стану чи громадського визнання, несе в собі якусь ідею, якусь об’єктивну місію, отже – якийсь унікальний світогляд, який вважає єдино правильним. Цей світогляд відображає максимум його когнітивних можливостей, все, що виходить за цей максимум – це надоїдливі шуми, пустопорожня балаканина, позбавлена, з точки зору цього індивіда, всякого позитивного сенсу.

Мало того: будь-яку інформацію він сприймає з точки зору своїх фундаментальних підходів, відсіюючи й відкидаючи все, що цим підходам суперечить. Тому слід вважати кожного Homo sapiens самостійним гравцем, що може поділяти лише ті ідеї, які близькі до його власних, і не звертає при цьому жодної уваги на логіку чи раціональність.

Ліваки ж вважають, що всі люди, крім них, однакові та фундаментально тупі, тому можна кожного запрограмувати на бажані стереотипи поведінки. Звідси – ідеї соціальних подачок, пільг та привілеїв, а також – репресій, як основний метод державотворчості.

Звичайно, якщо давати якійсь людині якусь винагороду за безглузді з її точки зору дії чи навпаки – карати за їхнє невиконання, то ця людина намагатиметься ці дії виконувати, вбачаючи в цьому свою приватну користь. Однак вона ніколи не буде за це чимось жертвувати, а за першої ж нагоди, як тільки вичерпається винагорода чи покарання (що вимагає з боку влади не менших витрат) – відразу ж нав’язані їй стереотипи відкине.

З цього можна зробити кілька фундаментальних висновків:

1. Всяка країна живе не так, як їй вказують розумні люди, а так, як вирішує її «подавляюча» більшість.
2. Всяка дурість в цьому світі можлива, але лише до того моменту, доки за неї хтось готовий платити.
3. Дурості в світі тим більше, чим вищий рівень соціальних подачок.

Протягом всієї історії людства всяка неправедна активність вичищалася природнім способом: кожен, хто не був здатен до оптимальної поведінки, гинув від матеріальних злиднів, голоду, хворіб, воєн і т.п. В боротьбі за виживання людство винайшло цивілізацію: специфічну модель соціальної організації, в якій кожен робить те, до чого найбільше здатен: розумні мислять, сильні керують, енергійні заробляють гроші, а ні до чого не здалі – слухають усіх і намагаються жити їхнім розумом.

Однак така модель організації може існувати лише тоді, коли дурень голодний. Лише тоді, коли перед ним постійно маячить привид негайної життєвої катастрофи, обиватель згоден поступитися своїм «Я» і виконувати поради розумних.

Ситий же дурень, як зауважив ще мудрий цар Соломон, це – прокляття цивілізації, це останній цв’ях в її домовину. Парадокс полягає в тому, що вся історія людської цивілізації – це невпинний рух до того, щоб нагодувати голодного, втішити сумного та захистити переляканого. Тобто: протягом всієї своєї історії людська цивілізація рухалася до свого фіналу (як, втім, і всяка інша історична формація). І сьогодні ми маємо нагоду цей фінал спостерігати.

Умовному «Шарікову» не поясниш, що праведне життя – це не вигадка зарозумілих інтелектуалів, це – умова виживання людства. Ситого «Шарікова» до праведного життя й не примусиш. Ситі стада «борців за права» фундаментально нездатні усвідомити об’єктивні наслідки своєї активності, однак від цього їхня рішучість ніяк не страждає...

В кожної людини є свої обмеження: інтелектуальні, фізичні, моральні. Проблема в тому, що десь у 80% сучасних жителів Землі ці обмеження є занадто суворими, щоб вони могли бути порядними громадянами сучасного цивілізованого суспільства. І проблема ця, незважаючи на всі заперечення ліваків, таки генетична, тобто – об’єктивна. В силу чого 80% сучасних землян сприймають цивілізовані країни, як свого головного гнобителя...

В сучасних США відносна чисельність лівих і правих приблизно однакова. Однак праві розуміють, що всякі соціальні потрясіння в США матимуть фатальні наслідки для країни в цілому, отже, для всіх без винятку, тоді як ліві цим взагалі не переймаються. Активісти БЛМ, фемінізму, ЛГБТ та всіх інших подібних рухів розглядають державу як щось безкінечно велике й могутнє, що можна безкінечно ж скубти й ламати; а всіх тих, хто цю державу будує та підтримує – як «ворогів народу», яких треба подолати та перетворити на своїх рабів.

Ситий «Шаріков» дивиться на всякого роду «середній клас» чи, тим більше, суспільну еліту, як Лєнін на світову буржуазію чи Гітлєр на світове єврейство. Якщо за ним – «подавляюча» більшість, то навіщо йому взагалі себе в чомусь обмежувати???

Найменш продуктивними в такій ситуації з боку розумних людей будуть намагання щось врятувати, зберегти й переконати агресивні стада в якихось високих ідеалах. Останнім ці ідеали до лампочки...

В сучасній Україні існує чи то легенда, чи то повір’я в тому, що цю країну чекає величне майбутнє. Мовляв, українці першими ввійшли в кризу, отже – першими з неї вийдуть, побудують якісно нову спільноту, здивують весь світ та стануть його лідером. Прихильність до цього повір’я є тим сильнішою, чим меншим є рівень обізнаності в соціальних питаннях.

З точки зору історичного досвіду: чогось подібного в історії ще не було, з точки зору соціальних наук – і не може бути.

Всяка нація чи етнос занепадають від того, що в них нагромаджується занадто багато немічних, лінивих та аморальних суб’єктів, здатних лише паразитувати на соціальній моделі. Ці паразити, коли їх стає достатньо для проголошення всезагальної «рівності», нав’язують свою волю суспільству в цілому й витісняють всіх занадто розумних і активних на маргінес чи й поза нього.

Серед людей лише нікчемна меншість – менше 1% – є взагалі здатними зрозуміти, як влаштований цей світ, і що в ньому правильно, а що ні. Очевидно, що саме ці люди стають одночасно найбільш одіозними та найменш захищеними, коли «Шарікови» дориваються до влади. Тому, як тільки в суспільстві усталюється «влада народу», найрозумніші з найрозумніших це суспільство стрімко залишають.

Проблема сучасного світу в тому, що ситий дурень – це реальність глобального масштабу.

Тому в найрозумніших з найрозумніших немає сьогодні вже іншого виходу, ніж створити своє власне суспільство зі своїми «братами по розуму», запровадити там свої порядки та відокремитись від занепадаючої цивілізації матеріального нагромадження. Як свого часу найрозумніші першими втікали в шлюпки з «Титаніка».

А тепер таке запитання.

За роки незалежності з України втекло більше людей, ніж за всі попередні сторіччя, разом взяті. Здебільшого це були високоосвічені, здібні, наполегливі індивіди, здатні прогодувати себе не лише в «соціальній державі», але і в умовах соціальної конкуренції. Очевидно, для всякого компетентного дослідника, що головною причиною такого виходу був нестерпний тоталітаризм звільненого від всякої відповідальності совка, сірості та немочі, яка враз опинилася в ролі гегемона.

Цей недолугий гегемон спромігся за тридцять три роки розвалити все – від системи освіти до каналізацій. Він не тільки розкрадав те, чого не створював, але й всіляко блокував прихід до влади хоч трохи відповідальних і розумних діячів.

У фіналі, щоб завершити картину й зробити процес вже зовсім незворотнім, він привів до влади клептократичних комедіантів...

Запитання таке: чи потрібні будуть кому-небудь подібні персонажі?

Чи візьме хто-небудь у свій човен безпросвітного «Шарікова», якщо в тому човні й для чесних і розумних місця не надто багато??