Кінець війни та дешевий газ: чи вигідне Китаю продовження боїв в Україні

Про Китай та його економічні мотиви у війні в Україні. Я не є прихильником переоцінки ролі КНР у війні в Україні, але бачу, що навколо економічних мотивів КНР з’явилося багато міфів. Тож розберемося в економічних мотивах глобального гравця та в можливостях залучення КНР до мирних ініціатив.

Міф 1: "КНР прямо зацікавлений у війни в Україні, начебто саме через цю війну він може отримувати дешеву нафту та газ з РФ"

Думаю, що таке твердження можна було назвати справедливим тільки на самому початку війни. По мірі ускладнення західних, зокрема вторинних, санкцій, для КНР війна в Україні перетворюється на купу санкційних ризиків і ризиків гальмування торгівлі там, де цього могло не бути. Ідеальний варіант для КНР зараз — це якраз завершення війни й утримання РФ під санкціями Заходу, які б не були такими важкими, як зараз (я маю на увазі вторинні санкції), але все ще блокували б продаж російської нафти та газу до Європи. В цьому разі санкційні ризики для китайського бізнесу зменшилися би до нуля, а дешева нафта та газ залишилися. До речі, зараз ми спостерігаємо переломний момент, не в сенсі визначальний, а в сенсі того, що КНР почав схиляти РФ у бік зниження цін на газ до рівня тих, що діють всередині Росії. Початок економічної атаки на росіян саме в газовій індустрії не є випадковим. Ця індустрія передбачає довгострокові контракти, оскільки угоди супроводжуються розбудовою інфраструктури. КНР хоче закріпити низьку ціну на газ в контракті саме зараз, поки у росіян немає альтернатив, а потім почне викручувати руки по цінах на нафту.

Міф 2: "США та ЄС не мають на КНР впливу, або не будуть жертвувати своїми економічними інтересами у КНР заради України"

Якщо взяти статистику по торгівлі між РФ та КНР за 2023 рік, то виявляється, що РФ експортувала до КНР на 129 млрд доларів, а Китай до Росії – на 110 млрд доларів. За той же 2023 рік до США КНР експортувала на 501,22 млрд доларів, а США до КНР – на 148 млрд доларів. Такий самий паритет між експортом КНР/ЕС у 2023 році становив 500 млрд доларів США/282 млрд доларів США. Тож товарообіг між ЄС+США та КНР становив 1,4 трлн доларів проти товарообігу КНР з РФ у 240 млрд доларів. По-перше, різниця в масштабах показує, хто є головним торговельним партнером КНР, а хто — молодшим, другорядним. По-друге, паритет у торгівлі зі США та ЄС — на боці КНР, а це їхній внесок у китайський ВВП. Зниження цього паритету в результаті торгових війн може суттєво знизити потенціал зростання ВВП КНР у 2024-2025 роках, а це точно не входить до планів Пекіну. По-третє, частина експорту росіян до КНР — це енергоносії, які КНР може купувати і в інших країнах, наприклад, в країнах Близького Сходу. Тобто у Китаю є вибір, а от у Москви такого вибору немає. У разі, якщо китайцям не сподобається ціна на газ з РФ, то постачати видобуте Москві доведеться хіба що пінгвінам. І на останок, головне: такий паритет між товарообігом КНР до РФ і КНР до ЄС+США буде завжди, оскільки РФ здебільшого є постачальником до КНР сировини, а КНР є переважно експортером готових товарів. Торгові війни невигідні КНР, а їх ризик є найбільшим економічним мотивом, на який мають зважати в Пекіні. На мою думку, для ЄС мир в Україні в кордонах 1991 року дуже важливий через близькість війни до кордонів ЄС. Тобто для них мир — це не стільки економічне, скільки безпекове питання, а отже, воно матиме пріоритет у перемовинах.

Міф 3: "КНР — глобальний гравець, який більше за США та ЄС і який може потягнути приховане фінансування РФ"

Китай — це дійсно поважний економічний гравець, з яким потрібно рахуватись, але є багато "але". ВВП КНР, порахований по купівельній спроможності, становив 31,2 трлн доларів, а номінальний ВВП — тільки 17,8 трлн. Водночас у 2021-2023 роках номінальний ВВП КНР в доларах майже не змінювався, припинивши зростання (див. графік).

Різниця між номінальним ВВП і ВВП, який порахований по купівельній спроможності, дає уявлення про цінову конкурентоспроможність експорту, але одночасно сильно впливає на потенціальний масштаб фінансового сектору країни. Обсяги активів банків і страховиків США+ЄС не можна порівнювати з обсягами тих же учасників ринку в КНР, масштаб їх кредитних ресурсів відрізняється в десятки разів. Попри те, що Народний банк Китаю постійно тримає економіку в тонусі на кредитних ін’єкціях, КНР залежний від іноземних інвестицій, а от тут похвалитися немає чим. У 2023 році чисті прямі іноземні інвестиції до КНР впали до тридцятирічного мінімуму. Причина — санкції та переорієнтація hi-tech проєктів на ринки Індії, Тайваню, Монголії тощо. Частково катастрофічне падіння прямих інвестицій в КНР — це ціна за позицію стосовно війни в Україні. Тож насправді КНР для подальшого реального розвитку потрібні іноземні інвестиції. Звісно, РФ, Іран, Куба та КНДР такі інвестиції забезпечити не можуть, а ризики торгової війни між ЄС+США та КНР взагалі ставлять хрест на перспективах зростання ПІІ в КНР.

І на останок, часто чую від колег та ЗМІ таке питання: Чи здатна Україна вести повноцінні перемовини з КНР як рівноцінний партнер? Думаю, що Україна здатна вести переговори з КНР на рівних за підтримки з боку США та ЄС та після консультацій з цими нашими партнерами. Блок військово-політичних питань, який цікавить Україну у відносинах з КНР, може бути вирішений в повному обсязі на користь України, за жорсткої позиції ЄС та США у торгових перемовинах з КНР. Росіяни в економічному аспекті виступають по відношенню до КНР більше як жебраки, яким більше нікуди відправляти свій експорт в потрібних їм масштабах. Звісно, є ще питання комуністичної ідеології, є питання партнерства КНР+РФ проти НАТО та є європейська бюрократія, якій важко сформувати жорстку позицію ЄС на торгових перемовинах. Але всі ці труднощі мають бути подолані дипломатами. Більшість же економічних факторів — на боці України та її союзників.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело