У Польщі знову заговорили про Волинську трагедію: як Київ і Варшава шукали порозумінні і чому події є спільним болем

Не так давно, 11 липня 2024 року, в українському Луцьку президенти Польщі Анджей Дуда та України Володимир Зеленський вшанували пам'ять жертв Волинської трагедії – однієї з найчорніших сторінок у взаєминах українського та польського народу. Тоді глава Польщі підкреслив: такі заходи допомагають двом державам та двом народам подолати прірву і примиритися після пережитого болю.

Однак не минуло й двох тижнів потому, як польський міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш видав: Польща, звісно, підтримує боротьбу України проти російської агресії, але не дозволить нашій державі вступити до Євросоюзу, "допоки не буде вирішено волинське питання". Як Україна та Польща намагалися покласти край давнім образам та ворожнечі, чому це досі не вдалося, а також чому взагалі на Волині у 1943 році було жорстоко вбито десятки тисяч людей і кому вигідно підігрівати цю тему зараз, розбирався OBOZ.UA.

Після спільного з Дудою вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії 11 липня 2024 року Зеленський написав: "Разом вшановуємо всіх невинних жертв Волині! Памʼять нас єднає! Разом ми сильніші!", –– написав 11 липня 2024 року Зеленський.

А Дуда незадовго до того заявляв, що Польща та Україна зближують свої позиції у розумінні складних історичних питань.

Правильними словами про єдність і прощення обмінювалися глави двох держав і роком раніше, у 2023-му.

"Ми цінуємо кожне життя, пам’ятаємо історію та разом відстоюємо свободу", – написав тоді Зеленський у Telegram.

"Разом віддаємо честь усім невинним жертвам Волині. Пам’ять нас єднає. Разом ми сильніші", – вторили українському президентові у канцелярії президента Польщі.

Однак щоразу після слів про єднання обов'язково знаходиться хтось, хто підтверджує: до обопільного прощення та примирення ще далеко.

У 2024-му цим "кимось" став міністр оборони Польщі. Косіняк-Камиш в інтерв'ю 23 липня заявив, що його держава безумовно підтримує Україну у війні з Росією і зазначив, що для Варшави "кінець війни означає лише перемогу України", інші ж можливі сценарії створюють загрозу війни вже для самої Польщі.

Водночас не минулося без ложки дьогтю у діжці меду: за словами глави польського оборонного відомства, Польща підтримує Україну, наскільки може, хоча "у наших відносинах не все ідеально через невирішеність історичних питань". На його думку, реальна політика має поставити ультиматум: Варшава не дозволить Україні вступити до Євросоюзу, якщо не буде вирішено "волинське питання". Тобто поки не буде поставлено крапку у суперечках щодо Волинської трагедії, що відбулася у розпал Другої світової війни на українських теренах.

Волинська трагедія: історія про катів і жертв чи спільний біль двох народів?

Тема Волинської трагедії є однією із суперечливих в українсько-польських відносинах. Найбільша суперечність полягає у тому, хто винен у смертях людей. Якщо у Варшаві у злочині, скоєному у 1943-1944 роках, винуватять українців, то Київ наполягає: у ті страшні роки гинули не лише поляки, а й представники українського народу. Відтак вибачення мають бути взаємними.

У ті роки на території Західної Волині (сучасні Волинська, Рівненська, частина Тернопільської області) розгорнулися масові етнічні чистки як поляків, так українців за участі частини воїнів УПА, що прагнули домогтися незалежної України (чому перешкоджали як СРСР, так і Польща), представників військових відділів ОУН (м), польскої Армії Крайової та польських батальйонів шуцманшафту, а також радянських партизанів і власне українського і польського населення. При цьому якщо бійців УПА, за спогадами одного з творців Української повстанської армії Клима Савура, налічувалося 5-6 тисяч, то з боку поляків, які взаємодіяли з партизанськими загонами НКВС, людей могло бути ще більше.

Відлік трагедії на Волині історики ведуть зі зламу 1942-1943 років, коли було зафіксовано перші напади, а завершилася вона восени 1944 року, розповідав в одному з інтерв'ю історик Богдан Гудь.

Передумови трагедії, на думку історика, слід шукати в тогочасних реаліях і подіях попередніх десятиліть. Так, у 1920-на початку 1930-х років, коли Волинське воєводство ще перебувало у складі Польщі, з СРСР на Волинь просочувалися диверсанти, які нагнітали антипольські настрої серед українців за допомогою активної комуністичної пропаганди. А ще до того міжетнічну ненависть там почала розпалювати Російська православна церка, що інспірувала діяльність руху "Союза русского народа", або, як називали його у народі, "чорної сотні", куди попи московської церкви лише на Волині загітували записатися близько 2 млн селян. Останнім імпонувало гасло "чорносотенців": забрати землю в "іновірців" (себто поляків) і віддати "русскім крестьянам".

На цьому ґрунті у 1930-х роках на Волині спалахували селянські повстання, які жорстко придушувала польська влада. Доходило й до страт: до смерної кари, приміром, були засуджені п'ятеро керівників антипольського повстання у Ковельському повіті у 1932-му.

З 1935 року, після смерті керівника Польщі Юзефа Пілсудського, ця держава взала курс на зміцнення польського елементу: на Волині вирішувати все мало не українске населення, а поляки. Православних селян навертали у католицизм, а православні церкви нищили – що також не могло не позначитися на відносинах між поляками і українцями на Волині. Тож напередодні Другої світової більшість волинян, за спогадами очевидців, "чекала совітів, щоб зажити тим "щасливим" життям, яке нібито було в Радянському Союзі.

До того ж, на зрощувану упродовж багатьох років ненависть до поляків і Польщі накладався соціальний фактор: селяни Волині сприймали усіх, хто розмовляв польською мовою, з "панською" Польщею.

Польські документи від липня 1943 року свідчать: масові вбивства розпочалися на територіях, де найсильнішими були комуністичні впливи. Там же пролилося найбільше крові. І за 22 місяці окупації СРСР, влада якого паплюжила Польщу та поляків в очах місцевих, на Волині було сформовано загальну атмосферу ненависті. Радянські диверсійні відділи також вели активну антипольську пропаганду і працювали над створенням банд, що орудували у селах і вбивали поляків, йдеться у польському документі.

Наймасовіші вбивства на Волині припали на літо 1943 року, піком стали події 11 липня у селі Павлівка, де учасники погромів вбили близько 200 поляків у костелі та біля нього. Цей день згодом став днем вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії. Керував тією акцією сотенний УПА Василь Левочко, який за рік потому вже перевдягнувся у мундир капітана НКВС радянської прикордонної служби. Його згодом вбили самі упівці як ворожого агента. І таких інфільтрованих радянських агентів, згідно з документами, у лавах УПА було чимало.

Кількість загиблих під час Волинської трагедії досі залишається предметом маніпуляцій. Адже жорстоко вбивали тоді на Волині як поляків, так і українців. І польські історики часто-густо умисно завищують кількість вбитих поляків, а кількість жертв-українців – занижують.

Так, у рамках проєкту Українського католицького університету дослідники встановили на основі свідчень і церковних метрик, архівним матеріалів, що у час Волинської трагедіїзагинули від 9 до 10 тисяч українців. Більша половина з них, вважають дослідники, була вбита поляками, що перебували на німецькій службі.

Польський історик Ґжеґож Мотика говорить про 2-3 тисячі українців, які стали жертвами Волинської трагедії. Український історик Іван Патриляк каже про близько 15 тисяч вбитих і замордованих українців. Тим часом Польський інститут нацпам’яті стверджує, що кількість поляків-жертв подій н а Волині і у південно-східних воєводствах Другої Речі Посполитої сягає 100 тисяч.

Ініціатор Українсько-польського форуму істориків Олександр Зінченко, який намагався створити майданчик для спільного пошуку правди про ті події, наголошував: більшість польських істориків вважають основною причиною цього конфлікту "злочинну ідеологію українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова", інколи додаючи ще дві-три "другорядні" причини. А українські історики перераховують 6-7 причин, що й призвели до такої кривавої розв'язки.

"Якщо хронологічно брати всі ці причини, то перша – це те, що Польща в 1919 році, не маючи жодного міжнародного мандату, анексувала Волинь. Мовляв, це наші колись історичні території і байдуже, що тільки 10% поляків на тій Волині на той момент жило", – стверджував він, додаючи, що деякі польські діячі, як то Яцек Куронь, це розуміли.

Зокрема, Куронь казав, що Польща двічі ставала на шляху української державності, тоді як Україна перед поляками такого гріха не має.

Водночас Зінченко вважає важливою передумовою трагедії на Волині "асиміляційну політику і абсолютно жахлива національна політика міжвоєнної Польщі щодо національних меншин".

Як би там не було, вже багато років поспіль погляди Києва і Варшави на причини, відповідальність і кількість жертв з обох сторін кардинально відрізняються. Польська сторона наполягає, що відповідальність за злочин, скоєний в 1943-1944 роках на Волині, несе українська сторона, натомість українська ж сторона переконує: вина обопільна, отже, і прохання про прощення мають бути взаємними.

У пошуках примирення

Упродовж багатьох років Волинська трагедія, як називають її в Україні, або ж Волинська різанина, як воліють іменувати ті події у Польщі, залишається каменем спотикання між двома державами. Хоча і Україна, й Польща декларують прагнення поставити крапку у питанні трагічних подій 1942-1944 років.

Щороку 11 липня, у день пам'яті жертв Волинської трагедії, президенти Польщі та України вшановують пам'ять жертв тих подій у Луцьку. Це відбувалося до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну і триває у розпал війни.

Так, у 2020 році до дня пам'яті жертв Волинської трагедії Посольство України в Польщі заявило, що український народ разом із польським вшановує жертв Волині, "не ділячи їх на своїх чи чужих".

"11 липня – cпільний біль українців та поляків. Сьогодні разом з польським народом ми вшановуємо жертв Волині, не ділячи їх на своїх чи чужих. Це був і залишається наш спільний біль. У міжвоєнний період, під час і відразу після Другої світової війни, український і польський народи переживали драматичні нелюдські часи. Джерелом взаємної ворожнечі ще до Другої світової війни була непродумана національна політика тогочасної влади Речі Посполитої, проявлені польськими політиками та осадниками на Волині легковажність і відсутність поваги до прав громадян української національності на культивування власних національних та релігійних традицій. Українці на теренах тодішньої Другої Речі Посполитої відчули на собі спроби стерти їхню національну свідомість і підпорядкувати її панівній національності - тобто польській, часто через репресії, пацифікації, руйнування храмів та місць їх пам’яті", – йшлося у заяві.

У посольстві зазначали, що рішуче засуджують "будь-які прояви насильства, що ведуть до людиновбивства на етнічному ґрунті".

"Немає жодного виправдання навмисним злочинам проти мирного населення. Ми молимось за безневинно вбитих. І сьогодні разом з Польщею та польським народом будуємо партнерські стосунки та добросусідські відносини, засновані на взаємоповазі та вірі у наше спільне європейське майбутнє", –  заявляли тоді дипломати.

І вибачення за ті чорні сторінки історії взаємин польського та українського народів щороку просять президенти незалежної України, починаючи від Леоніда Кучми і завершуючи Зеленським. Очільники держави щороку вшановують пам'ять жертв різанини.  Президент України Петро Порошенко у грудні 2014-го, виступаючи у польському парламенті, в присутності президента, прем'єра та членів уряду Польщіпопросив у поляків пробачення за Волинську трагедію. А у 2016-му він же, покладаючи квіти до пам'ятника жертвам тих подій у Варшаві, опустився на коліно.

І цей процес примирення започаткували понад 20 років тому кардинали УГКЦ Любомир Гузар і РКЦ Юзеф Ґлемп. Вони назвали формулу примирення між поляками та українцями у питанні Волинської трагедії: "вміти прощати і говорити правду".

Нині покійний Гузар ще у 2016--му наголошував: нагнітання ненависті між поляками та українцями вигідне лише Росії.

"З цього кола є вихід. Як я вже наголошував, його можуть знайти мудрі та відповідальні люди. Я впевнений, що в кожному народі є мудрі люди, які мають силу та моральний авторитет, щоб сказати: "Зупинімося, не робімо більше дурниць". Я маю на увазі людей, які виховували б молодь, дітей у дусі мудрості та любові до ближнього", – казав тоді архієпископ.

А на початку червня 2016 року відомі українці, в тому числі президенти України Леонід Кравчук, Віктор  Ющенко звернулись з відкритим Зверненням до проводу Польської держави та всього суспільства – і за місяць отримали відповідь від польської еліти. У листі під назвою "Брати українці", опублікованому у польських ЗМІ, 40 авторитетних польських  громадських, культурних та політичних діячів, зокрема  три президенти – Лех Валенса, Александер Кваснєвський і Броніслав Коморовський, –  зокрема, зазначено: "…нас тішить ваш лист зі знаменними словами "пробачаємо та просимо про вибачення", у якому не ухиляєтеся від відповідальності за кривди, завдані полякам у сорокових роках минулого століття. Ми також віддаємо честь жертвам братовбивчих польсько-українських конфліктів. Дякуємо за ваш лист та просимо пробачити кривди, заподіяні нашим братам-українцям польськими руками".

Розділяй – і владарюй? Чому поки не вдалося покласти край ворожнечі

Однак поки покласти край конфлікту не вдається. Зокрема, через те, що нині, як і у першій половині 20 століття, у те, що стосується польського і українського народів, свого носа продовжує пхати Росія. Зокрема, російська пропаганда не припиняла підігрівати цю болючу для обох народів тему, роз'ятрюючи давні рани.

Не цураються цього й деякі політики, зокрема у Польщі. Так, якщо в Україні 11 липня є днем пам'яті жертв Волинської різанини, то у Польщі рішенням Сейму з 2016 року відзначається "Національний день пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Республіки Польща".

І нині у Польщі залишаються політичні сили, які намагаються перетворити той давній конфлік у гостро-політичний і активно просувають питання: а чи варто Польщі допомагати сьогодні Україні, якщо вона досі не визнала Волинську трагедію актом геноциду.

Зокрема, чимало долучається до цього польська політична сила "Право і справедливість" під керівництвом Ярослава Качинського, стверджував у 2023 році історик і публіцист, ініціатор Українсько-польського форуму істориків Олександр Зінченко. За його словами, Качинський тогоріч в ефірі однієї з польських радіостанцій заявив щось на кшталт, що українці вчинили над поляками більш жахливий геноцид, аніж німецькі нацисти.

Ще один представник ПіС, польський історик та сенатор Ян Жарин, у жовтні 2015-го заявив, що "українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була геноцидом польського народу", що "Україна не зможе інтегруватися в європейський культурний простір, якщо прославлятиме і шануватиме ОУН-УПА".

Вистачало таких "діячів" і в Україні. Так, 5 липня 2013 року до Сейму республіки Польщі звернулися 148 народних депутатів України — 118 регіоналів, 23 комуністи та декілька позафракційних — з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Одним з ініціаторів такого кроку став регіонал Вадим Колесніченко, співавтор скандального мовного закону, який наділяв російську мову в Україні статусом офіційної.

Президент України Леонід Кравчук тоді назвав підписантів звернення "зрадниками українського народу".

Зцілити рани допоможе правда про Волинську таргедію

Перебуваючи у липні 2023 року у селищі Острувки на Волині, де загони УПА розстріляли польських жителів, тодішній прем'єр Польщі Матеуш Моравецький наголосив: Росія намагатиметься використати Волинську трагедію, щоб розсварити українців і поляків, поки обставини тих подій не будуть повністю з’ясовані.

"Маємо усвідомлювати, що поки не буде до кінця встановлено і записано історію волинського злочину, Росія завжди використовуватиме "волинську карту", щоб вбити клин між поляками й українцями. А цього не можна дозволити, наголосив керівник польського уряду, бо сьогодні "Україна бореться також за Польщу і Європу, безпеку і майбутнє. Щодня українські воїни гинуть у боротьбі з варварською російською навалою, і ми їм вдячні", – сказав він..

Однак питання Волинської трагедії надалі буде відкритим, особливо у Польщі, допоки не буде сказано правду по обидва боки кордону щодо цієї трагічної спільної сторінки в історії українців і поляків, які жили на одній волинські землі, вважають історики.

Однак численні спроби знайти порозуміння і розкрити правду, зокрема і завдяки спільній роботі істориків обох країн, поки зазнають невдачі.

"Це потребує ще одного покоління. Бо ні Україна, ні Польща зараз не готові говорити відкрито про ці події", ‒ наголошував професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

І поки правду не встановлено, поки обидва народи не визнали свої помилки і не покаялися за них  – говорити про примирення зарано.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!