Мир, який спрацює: як змусити Путіна виконувати умови, що він підпише

16-річний вирок Евану Гершковичу, 32-річному репортерові Wall Street Journal, заарештованому в Росії торік за надуманими звинуваченнями в шпигунстві, дає нам основний факт про сучасну Росію: якщо його не відмовити силою, Кремль ніколи не ухиляється від довільної жорстокості.

Після телефонної розмови минулого тижня між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським переговори з Росією, схоже, вже не за горами. Однак ті, хто прагне угоди з Володимиром Путіним, повинні пам'ятати про порочність цієї людини та її режиму.

Цього місяця Кремль без вагань завдав удару по дитячій лікарні в центрі Києва, далеко від будь-яких значущих військових цілей. Ракета вбила щонайменше 42 мирних жителів, включно з дітьми, та перервала операції з порятунку життів.

Тим часом понад 19 000 українських дітей було викрадено з окупованих Росією територій України та вивезено до Росії. Невідомо, чи побачать вони коли-небудь знову своїх рідних.

З'являється дедалі більше свідчень того, що Росія використовує українських військовополонених як живий щит у своїх так званих "м'ясних атаках" — масові групи людей, інколи навіть із пораненими російськими солдатами на милицях, вирушають проти українських позицій, щоб викликати вогонь на себе й засікти їхні координати.

Практично всі українські військовополонені, опитані Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні, зазнавали тортур у російському полоні, зокрема це "неодноразові побиття, електрошок, погрози страти, тривале перебування у стресових положеннях та імітація страти", повідомила група. Понад половину з них зазнали сексуального насильства.

Режим без вагань дозволив Олексію Навальному померти у в'язниці — доля, що, ймовірно, очікує на іншого лідера опозиції, Володимира Кара-Мурзу, якого ув'язнили в сибірській виправній колонії, попри те, що він страждав від прогресивного неврологічного захворювання.

Як громадянин США, Гершкович, можливо, зрештою буде врятований, як і Алсу Курмашева, журналістка Радіо "Вільна Європа", заарештована за такими ж надуманими підставами під час відвідування своєї хворої матері. Але якщо вони й виживуть, то це тому, що режим використовував їх як розмінну монету, а не з гуманітарних чи моральних міркувань.

Глибоко аморальна природа режиму Путіна має значення.

Віктор Орбан або Дональд Трамп, якщо він переможе в листопаді, повинні сміливо вести переговори про припинення загарбницької війни Росії проти України, що триває нині. Але ні в кого не повинно бути ілюзій, що Кремль стане вести переговори сумлінно, або що він буде готовий виконати свою частину угоди без серйозних перешкод. Подібно до Ірану і Північної Кореї, путінська Росія перейшла Рубікон, за яким відновлення її статусу як нормального, відповідального учасника міжнародної системи неможливе — принаймні, без серйозної зміни її керівництва.

Звісно, це не виключає діалогу або можливості припинення війни шляхом переговорів. Однак це означає, що стійка угода з Росією повинна буде здійснюватися за зовнішнього примусу.

Кремлівський режим може тимчасово припинити військові дії, але не можна вважати, що він відмовиться від своєї кінцевої мети: підпорядкування України і руйнування української державності.

Як саме Сполучені Штати та їхні союзники можуть укласти угоду з глибоко аморальним режимом у Москві?

Одне слово: стримування.

Будапештський меморандум 1994 року, беззубе зобов'язання США, Великої Британії та Росії гарантувати територіальну цілісність України, не приніс Україні жодної користі перед обличчям російського ревізіонізму, а Мінські угоди 2015 року не зупинили повномасштабне вторгнення Кремля 2022 року.

Члени НАТО, навпаки, перебувають у безпеці, поки прихильність Альянсу до колективної оборони вважається такою, що заслуговує на довіру.

Ті, хто хоче вести переговори з Росією, в Україні або на Заході, мають бути готові зробити більше, аніж просто провести лінії на карті.

Якщо світ не хоче побачити масштабніше та кривавіше повторення того самого сценарію за кілька років, мирна угода між Україною і Росією має йти пліч-о-пліч зі вступом України до НАТО або зі створенням довгострокових союзних сил усередині неї, щоб відбити в Кремля будь-яке бажання знову розглядати таку атаку.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело