Йде не лише окупація територій — Росія завжди працювала через окупацію душ і мізків, пише філософ Володимир Єрмоленко. І перераховує ознаки того, що він називає "внутрішньою-Росією" — те, проникненню чого має чинити опір кожен українець.
Є відчуття, що війна тягне суспільство в бік якоїсь "внутрішньої-Росії". Що необхідність жити у постійній напрузі вимиває ті риси українського суспільства, які характерні для нього — риси горизонтальної солідарності.
Я би дуже хотів, щоб ми усвідомлювали цю загрозу теж, і щоб внутрішньо цьому опиралися і не давали цьому монстру прорости крізь себе.
"Внутрішня-Росія" — це:
- ставлення до людей як до обʼєктів, речей, "бидла" і тд;
- ставлення до людей тільки як до засобів — і ніколи як до цілі (Кантова формула актуальна);
- презирство до інших;
- дія на інших через насильство (фізичне чи психологічне), а не через переконання;
- тлумачення влади як ресурсу для задоволення власних потреб, а не як до відповідальності для спільного блага;
- порушення кордонів — політичних, психологічних, акустичних, будь-яких інших;
- нерозуміння, де закінчується приватне і починається спільне — і навпаки;
- хамство, приниження;
- неповага до людської гідності — як права не бути приниженим;
- тлумачення прав як того, що йде від корисності і влади ("він/вона має право, бо…"), а не як базової точки суспільних відносин, з якої все починається.
Можливо, це те, в що нас Росія хоче перетворити цією війною. Бо ж це її природний клімат. Ми маємо не дати їй цього зробити.
Бо йде не лише окупація територій. Росія завжди працювала через окупацію душ і мізків.
Дуже важливо, щоб не давали собі скочуватися в це. Не знаю, як ви, а я зараз гостро відчуваю цю небезпеку.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо Маленька орда не переможе великої. Чому в українському суспільстві все більше подібності до Росії