Про мобілізацію, Klavdia Petrivna, загибель Фаріон та музику: щире інтерв'ю з MELOVIN

Ексклюзивно для Show 24 у межах "Інтерв'ю24" за лаштунками фестивалю Atlas United MELOVIN прокоментував свої творчі плани, готовність до стосунків і страх опинитися на фронті. Також співак розсекретив, чи знає, хто ховається за образом Klavdia Petrivna, більше цікавих деталей – читайте далі у матеріалі.

Не готовий слухати якогось Васю, – про життя під час війни

Ви часто наголошуєте в ваших інтерв'ю, що треба жити тут і зараз, що не можна відкладати життя, а чи виходить у вас зараз жити на повну, або можливо у вас є мрії та ідеї, реалізацію яких ви наразі відкладаєте?

Я вважаю, що виходить, тому що по-іншому мій мозок не дуже готовий працювати. Він не готовий щось відкладати, не готовий слухати думку якогось Васі стосовно того, що я щось маю не робити й щось не на часі: що моя музика не на часі, що мої виступи можуть бути не на часі, що корпоративи не на часі, що святкувати не на часі, дні народження не на часі, весілля не на часі.

У мене завжди питання до таких людей, а що ви робили з 2014 року? Ви що, відклали все, всі ці роки? Я не розумію цього. Тобто розумію цю обмеженість, але нікому такого не побажаю. Ти не знаєш, що буде завтра. Як моя сестра – прилетіла ракета в Одесі, її витягнули й прилетіла друга.

Зі всім болем всередині – ти йдеш працювати й виходиш на сцену, щоб у тебе не відбувалося в житті, тільки тому, що як сьогодні глядачі Atlas є ліками. Окрім доказової медицини, окрім моєї роботи з психотерапевтом.

Наша місія, яка є у кожної людини, або це журналістика, або це написання пісень, написання картин, якісь благодійні місії, – це все має місце. Неважливо, що відбувається, війна завжди є і була прецедентом. Великим прецедентом нашої планети Земля через кон**ність базового людського буття.

І тут є два варіанти: або померти вже, очікуючи, що щось станеться; або просто жити, бо іншого варіанту немає. Я завжди обираю цей другий варіант: натягни усмішку і спробуй пожити ще, поки Всесвіт дає тобі цю можливість.

Ви амбасадор "жити тут і зараз", просуваєте такі наративи авдиторії.

Ментальної здоровості. Я просто зрозумів, що тих, хто просуває зовсім зворотні наративи – їх достатньо. Я не хочу бути в цій касті.

Альбому не буде, – про творчі плани

Сьогодні на фестивалі Atlas ви презентували нову пісню "Вбиваєш мене", ефектний виступ. Можливо, маєте ще анонси щодо ваших пісень або це буде альбом. Над чим ви зараз працюєте?

Ні, альбому не буде, будуть пісні. Їх багато, бо все, що відбувається в житті – якісь труднощі, неприємні моменти – я завжди намагаюся екологічно розібратися з цим. І обрати, як кажуть, не первинний захисний механізм психіки, а вторинний – не деградувати, а якось екологічно це виразити.

І допомогти собі, зокрема. Я завжди казав, що не пишу музику для когось. Я пишу її для себе, тому що це моя психотерапія. А коли ця музика може сподобатись комусь, то про таке взагалі можна тільки мріяти. Коли це стається, ти знову підкреслюєш, що все правильно робиш.

Ти з допомогою музики лікуєш себе, а ця музика – просто нонсенс, що лікує інші душі, яким дуже треба ця пісня зараз. Її треба послухати, поплакати під неї, або навпаки – змотивуватися щось зробити. У нас взагалі музика завжди є саундтреком дня, тижня, місяця або цілих років. Якщо запитати когось, який у тебе саундтрек твого року, то завжди кожна людина назве якусь пісню. І дуже круто бути тією піснею.

Чи плануєте колаборації з іншими артистами – з українськими або із зарубіжними?

Я дуже багато планував. Але потім зрозумів, що планування це класно й планувати треба обов'язково, але вносяться ж свої корективи від людей, з якими ти також щось плануєш. Це нормально, не всі можуть бути суперпедантичними.

Тому плани є, а як воно вийде… Зрозумів, що краще робити як з кліпами. Наприклад, кліп на пісню "Вбиваєш мене" вже знятий. Я не зробив жодного натяку фанам. Мені подобається щось зробити й потім показати.

Іноді хочеться поплакатись, – про самопочуття через війну

Зараз триває вже третє літо після повномасштабного вторгнення. І це літо, здається, важче, ніж попередні. Як ви себе почуваєте? Як даєте собі раду в цей час?

Думаю, що почуваюсь, як і багато хто, – важко. Але ми завжди можемо обирати: бути в позиції жертви або в позиції переможця. Не завжди виходить бути в позиції переможця. Іноді хочеться поплакатись і бути в цій позиції жертви.

Треба ставити дедлайн. Скільки я буду в позі жертви – сьогодні, завтра? Окей. А післязавтра – все, ми вийдемо в позицію переможця. І тоді дійсно можна жити. Щоб не влітати в деструктив, не влітати в цю відсутність реакцій, в окремі викривлення, а трошки балансувати. Сьогодні плачемо, а завтра обов'язково посміємося. Проживаємо весь спектр емоцій.

Коли починаєш звужувати цей момент, то люди згорають дуже швидко. Навіть кількість суїцидів в Україні зросла просто вдвічі. І ми з кожної "праски" чуємо: не на часі. Вам не на часі, ви й "неначасуйте", а нам життя на часі.

Якщо можемо жити, то треба жити. І головне – не забувати про допомогу військовим, знайомим батальйонам. Не забувати про це. Вони потребують нашої допомоги та підтримки. Об'єднуватися. Щоб жилось кайфово навіть під час війни, але щоб бути корисними.

Я не їхній хейтер, – про виступ alyona alyona і Jerry Heil на Євробаченні

У вас за плечима вже 3 Нацвідбори на Євробачення та один виступ у 2018 році в Лісабоні. Чи плануєте ще позмагатися за право презентувати Україну на Євробаченні?

Думаю, що з озвучуванням своїх планів я завершу. Я все ж таки оберу цей момент неочікуваності в чомусь.

Щодо цьогорічного Євробачення, як ви взагалі оцінюєте виступ alyona alyona і Jerry Heil на Євробаченні? Чи погоджуєтесь з нашим третім місцем?

Прекрасно. Я не їхній хейтер – не хейтер alyona alyona і Jerry. Просто межі якогось шоу завжди звужують і наділяють тебе цією конкурентною ноткою. Але в глобальному контексті – ми ж знайомі з дівчатами, ми спілкувалися, виступали на одних заходах.

З Альоною ми співали в центрі для біженців в Польщі, їздили до них. Тобто нас об'єднує не тільки цей відбір. А тут в контексті шоу, звичайно, ви стаєте все одно такими трошки войовничими "акулами" одне проти одного.

Але, як я і казав, я обожнював цю пісню до того, як вперше її заспівали на Нацвідборі. Коли я почув її, то зрозумів, що буде важко. А виступу я радий. Це було красиво. Це були класно завернуті метафори з допомогою і дівчат, і Тані Муіньо. Це було геніально. Це був класний перформанс. Я їх вітаю!

Не важливо, яке місце там було. Їх запам'ятали, це найважливіше. Про Україну ще раз нагадали й про неї ще раз заговорили.

Кліп на пісню DREAMER, з якою MELOVIN виступив на Нацвідборі: дивіться відео

Отруює нашу культуру, – про російську музику в українських чартах

Попри те, що триває війна, в Україні зараз все одно, вдосталь якісної української музики. Але люди продовжують слухати російську. Нещодавно солістка Tember Blanche, коментуючи це, назвала російську музику в українських чартах – шлаком. Що ви можете сказати щодо цього?

Погоджуюся. Звичайно, це дуже схоже на ті самі шлаки й токсини, які отруюють організм і українську культуру. Я не прихильник радикальності, коли ми зазіхаємо на свободу та права людини говорити тією мовою, якою вона звикла говорити. Але при цьому я завжди наполягаю на тому, що українська мова важлива – краще спілкуватися нею.

Проте не втрачаю розуму, мовляв, "ні, вбивати". Ні, ніколи в житті нікого не засуджую в цьому плані. Роблю свої висновки й сам вирішую, як я хочу звучати. Я ж усе життя розмовляв російською, а зараз не хочу. Комусь так звичніше – окей.

А коли ми переходимо в поле музики та культури – цього не має бути взагалі. Не має, це дуже дивно виходить.

Напевно, моя думка буде не сильно популярна, але я вважаю, що це має бути на законодавчому рівні. Прямо на законному рівні. Так само як продукція з Росії, яка масово продається. Ми бачимо, що є такі продукти. Ви, напевно, теж бачили якісь випадки. Це все продовжується та існує.

Тобто якщо ми не хочемо, щоб тут був російський товар, – а музика все одно товар, тому що його купують люди, – тут має бути у всіх площинах один єдиний закон, який не дозволяє це робити. А боротися з кожною людиною окремо ніколи не вийде. Має просто бути закон.

Мені дуже подобається закон, за яким за прослуховування російської музики збільшили штраф. Я прекрасно до цього ставлюся. Ти можеш вдома слухати, що тобі заманеться, – будь ласка, слухай, тільки не жалійся, якщо сусіди почують і викличуть на тебе СБУ. Але в публічному місці? Треба все-таки трошки думати головою.

Мені не цікаво, – про справжню особистість Klavdia Petrivna

Одним з відкриттів українського шоубізнесу стала Klavdia Petrivna. Коли вона з'явилася на концерті Артема Пивоварова, ви висловлювали захоплення цим проєктом. Чи знаєте, хто ховається за образом Klavdia Petrivna? І чи будете на її концерті в "Палаці спорту"?

Неважливо, хто ховається за образом Klavdia Petrivna, тому що ми слухаємо цю музику. Тому що вона заявила себе як артистка, яка приховує своє обличчя. Це дуже цікаво для людей, для публіки – а хто? Це викликає цікавість до артиста, і це прекрасно.

Мені не цікаво хто це. Мені подобається споглядати за цим, як за одним з видів мистецтва. Я розумію, що щось, де закривали обличчя, було і на Сході. Десь була Sia, яка прикривала своє обличчя, а потім зняла свою маску, перуку. У нас в Україні не було такого, я не пам'ятаю.

Чи буду на концерті? Я ще не знаю, бо не знаю, що в мене буде по планах. Але квитки у колег я не канючу – купую.

Краще жити не стало, – про зміни після камінг-аута на Atlas

У 2021 році на Atlas ви здійснили камінг-аут, як ви самі казали – скинули маски. За ці три роки, чи відчуваєте себе вже по-справжньому вільним? І як ви змінились за ці 3 роки?

Нагадаю, що коли я робив камінг-аут, то повномасштабного вторгнення не було. Чи відчуваю себе щодо того, що я зробив вільним? Звичайно, відчуваю. Мені комфортно. Чи стало мені краще жити після цього? Ні, але стало зрозуміліше жити.

Що в мені змінилося наймасштабніше з цього моменту? Напевно, класний каталізатор для власного зросту і розвитку. Тому що можна простежити, як змінився MELOVIN з жорсткого і радикального епатажу, який з'явився саме після камінг-ауту.

Це дуже зрозуміле в психології поняття – коли людина відкривається, то стає радикально активною в цьому напрямку. Тому що хоче встигнути показати все, що приховувала роками, все, що мріяла зробити. Це нормальний процес. Це такий "крикливий епатаж", як би я його називав.

А потім, коли це заспокоюється, ти відчуваєш себе комфортніше. Тобі вже не хочеться нічого доводити комусь. Я не люблю цю позу жертви, що мене ображають. Де ображають – за спиною, десь в коментарях? Жодна людина за весь цей період часу не сказала мені нічого в обличчя.

Жоден із молодиків більш правих поглядів, які десь, можливо, погрожували мені… Жодна така людина не сказала мені нічого на вулиці. Знаєте, чому? Тому що вона думала, що MELOVIN буде ходити в шипах, а MELOVIN – просто людина, хлопець, який у футболці ходить собі й тішиться життям. Плюс, всі сміливі, звичайно, в інтернеті.

Для мене це жахлива трагедія, – про вбивство Ірини Фаріон

Війна внесла багато корективів. Так само, наприклад, як і смерть Ірини Фаріон. Для мене це жахлива трагедія. Що про свободу?

Мені було страшно сьогодні робити постріл під час перфомансу. Я дуже за це переживав, що це може мати якийсь дивний вигляд. А потім посидів, подумав з командою і зрозумів, що до цього треба ставитися, як насамперед до перфомансу, до можливості нагадати людям посеред перфомансу важливий меседж. І я абсолютно впевнений, що Ірина Дмитрівна просто зацінила б це, тому що це можливість, власне.

Я зрозумів, що це ж про зовсім інше. Я ж не проводжу паралель з цим, тому що наш перфоманс був уже готовий навіть до ситуації з кандидатом у президенти Дональдом Трампом. Така сама історія. Але ж у кінострічках зараз також показують, як у когось стріляють. У нас також частина перфомансу, у нас інша історія.

Моє серце вільне, – про стосунки та ідеального партнера

Раніше ви говорили, що ваше серце вільне. Чи змінилось це, чи воно й досі вільне?

Моє серце залишається вільне.

Чи готові ви до стосунків? Чи поки зосереджуєтесь на кар'єрі?

Я б запитав інакше: чи готові стосунки до мене. Це вся відповідь.

А який взагалі у вас ідеальний партнер?

Немає ідеального. Чесність.

Звичайно, я сц*у, – про страх мобілізації

Тоді про чесність. Ви один з небагатьох, хто відверто каже, що має страх йти на фронт. Питання мобілізації зараз взагалі дуже актуальне, чи оновили дані? І чи, можливо, ваші думки щодо ймовірної служби змінились?

У мене не змінились думки щодо ймовірної служби, тому що мій страх вмерти нікуди не дівся, як і у кожної психічно здорової людини.

Є люди, які живуть цим – військовою справою. Є люди, які оперують; є люди, які співають; є люди, які займаються мистецтвом. Є різні люди, які займають свої ніші. Я не скажу, що моя професія важливіша за ту професію, за ту оборону, яку несуть хлопці й дівчата.

У жодному разі я не назву свою роботу культурним фронтом. Мене дуже це дратує. Я лише просто сказав, що, звичайно, я с*у. Призвуть – я не знаю, куди діватися. Значить так і буде, значить така доля – піти й захищати кордон України. Зрозуміють, що моя робота може принести щось більше державі – дякую і на цьому.