/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F8fdac134401eb84ce0de66fddd8de77f.jpg)
Рецензія на серіал «Декамерон» / The Decameron
25 липня на стримінговому сервісі Netflix вийшла середньовічна чорна комедія «Декамерон», сюжет якої заснований на однойменній збірці новел італійського класика Джованні Бокаччо. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки вдало уживаються в кадрі секс, вино і бубонна чума.
Плюси:
в міру захоплива абсурдистська сатира на вже неактуальну буденність епохи пандемії коронавірусу; присутність дотепних епізодів; чудовий акторський склад, котрий став окрасою шоу; якісна візуальна складова;
Мінуси:
необґрунтовано затягнутий хронометраж здатен істотно зіпсувати загальне враження; тутешня абсурдність сподобається далеко не усім і багатьох відверне від перегляду; не усі персонажі рівносильно цікаві;
«Декамерон» / The Decameron
Жанр чорна комедія
Шоуранерка Кетлін Джордан
У ролях Зоша Меміт, Сірша Моніка-Джексон, Таня Рейнольдс, Амар Чадха-Патель, Лейла Фарзад, Лу Гала, Каран Гілл, Тоні Гейл, Джессіка Пламмер
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Флоренція, 1348 рік. Місто потерпає від нашестя бубонної чуми, лишатися тут вкрай небезпечно. Група вельмож та дворян відгукується на запрошення заможного віконта Леонардо перечекати епідемію у його заміському маєтку Вілла Санта. Там є все для комфортного життя: найкраща їжа, найсмачніше питво, чудова природа навкруги, та головне — ізоляція від пошесті, що стрімко поширюється на континенті. Але ця пасторальна ідилія сходить нанівець, коли кожен з присутніх починає проявляти свою істинну натуру.
Давайте одразу прямо: нетфліксівський «Декамерон» — абсолютна, кричуща та відверта нісенітниця, яка прийдеться до смаку далеко не усім. Але під час перегляду складається стійке враження, що саме цим фактором особливо пишаються творці шоу. Жанрово серіал можна схарактеризувати як сатиричну чорну комедію з елементами драми, або, якщо хочете — абсурдистську трагікомедію в середньовічному сетингу у дусі «Монті Пайтон і Священний Грааль».
Серіал без перебільшення можна назвати певною мірою винахідливим з сатиричного боку та яскравим — з візуального. Між рядків легко читається непримиримий конфлікт представників різних соціальних класів, а також пряма алюзія на «сумні» реалії COVID-19. І епітет «сумні» взятий в лапки не дарма, адже шоуранерка Кетлін Джордан розповідала, що у сценарій вкладена думка про скиглення різних селебріті під час пандемії, котрі були змушені нудитися у своїх розкішних маєтках. Бідолашні створіння.
Особливо подібна поведінка виглядає недоречною для нас, українців, і особливо сьогодні, коли такі обмеження, як обов’язкове носіння масок, самоізоляція чи неможливість сходити в улюблений ресторан нині сприймається як не варті уваги незручності з якогось іншого життя.
Відбувається екранне неподобство на тлі розкішного маєтку, а конкретно — замку XVI століття Castello Ruspoli, розташованого у муніципалітеті Віньянелло, де і пройшли натурні знімання. Окремої згадки заслуговують місцеві костюми, зокрема, яскраві сукні, котрі приємно пестять глядацьке око. Усе це підкріплюється чудовим саундтреком — Depeche Mode, Sparks, Enya, Pixies.
Шкода, що бажання Netflix якнайдовше утримати глядачів біля екранів зіграло з «Декамероном» злий жарт. З огляду на те, що хронометраж кожного епізоду близький до години, ця неприпустима розтягнутість нівелює химерну чарівність шоу.
Концентрація гумору, захопливих подій, цікавих конфліктів і загальної придуркуватості розбавляється зайвими діалогами, сценами, сюжетними лініями. Надзвичайно важко тримати високу планку протягом майже восьми годин поспіль (навіть нещодавні «Хлопці» не впорались з цим завданням). Якщо скоротити епізоди до хвилин 40 і вичавити з матеріалу найкращі напрацювання, а зайвих — позбутися, тоді можна було б розраховувати на щось виключно якісне.
Фішка «Декамерону» — усі тутешні персонажі, так чи інакше, огидні ідіоти, недалекі дурні чи егоїстичні брехуни. Під час перегляду щиро бажаєш, щоб кожен з них у підсумку отримав те, на що заслужив. І це добре, адже є ознакою небайдужості до того, що відбувається на екрані. Деякі з героїв отримують хорошу еволюцію характеру, деякі — банально гинуть, і цей постійний драматургічний рух вперед дійсно йде на користь.
Глядацька небайдужість в тому числі досягається завдяки злагодженій роботі акторського складу, адже більшість персонажів як окремо, так і усі разом, викликають цікавість. Серед інших особливо виділяється категорично бридка Пампінея у виконанні Зоші Меміт, її віддана служниця Місія, котру на екрані втілила Сірша-Моніка Джексон, та Лічиска, яку зіграла Таня Рейнольдс. Не зайвим буде згадати і героя Даґґі Макмікіна — невиправного йолопа-псевдоінтелектуала Тіндаро, котрий суто візуально нагадує кудряву карикатурну версію Рона Перлмана. А ще одна з невеличких ролей дісталася українському актору Олександру Рудинському, і це, звичайно, приємно.
Абсурдний. Гротескний. Сатиричний. Фарсовий. Костюмований. З одностатевими любощами, як чоловічими, так і жіночими. Без українського дубляжу. Якщо жодна з цих характеристик не бентежить вас з негативного боку, є шанс, що така химерна суміш що називається зайде. Але навіть за таких умов важко ігнорувати той факт, що цей задум міг виглядати ще гострішим, кумеднішим, більш дотепним та банально цікавішим.
Висновок:
Творці «Декамерона» ніби хизуються тим, що видали щось суцільно абсурдне і фарсове. І перед тим, як братися за перегляд, про це точно не варто забувати.