Рецензія на фільм «Дедпул і Росомаха» / Deadpool & Wolverine

25 липня в кінотеатрах стартував комедійний супергеройський екшн «Дедпул і Росомаха», котрий після тривалої перерви повертає на екрани не тільки балакучого найманця, для якого стулити пельку — уже подвиг, а й культового персонажа з команди Людей Ікс у незмінному виконанні Г’ю Джекмана. У рецензії нижче розповідаємо, як ці двоє взаємодіють у кадрі та чи стане новинка рятівною паличкою для Marvel.

Плюси:

хороша одноразова розвага у кіно; дивовижний фан-сервіс з чудернацькими камео; чудова взаємодія у кадрі Раяна Рейнольдса та Г’ю Джекмана; непоганий екшн;

Мінуси:

творці роблять ставку на фансервіс, а не ключові складові кіно (сюжет і конфлікт всередині нього, персонажі тощо); пересічному глядачу немає місця на цій тематичній вечірці; з дурощами навіть трохи перемудрили;

7/10

Оцінка ITC.ua

«Дедпул і Росомаха» / Deadpool & Wolverine

Жанр комедійний супергеройський екшн
Режисер Шон Леві
У ролях Раян Рейнольдс, Г’ю Джекман, Емма Коррін, Меттью Макфедьєн, Морена Баккарін
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Як з’ясовується, Вейд Вілсон, більш відомий як Дедпул, використав пристрій Кейбла, щоб опинитися на Землі-616 з надією приєднатися до Месників. Але, по-перше, у цій команді ми вже бачили одного клоуна в особі декого схожого на Джеффрі Лебовські, а по-друге, стражденному не вдалося переконати на співбесіді суворого Геппі Гогана щодо своєї компетентності.

Тож розчарований мандрівник світами закидає костюм Дедпула та відправляється жити звичайним життям продавця вживаних автівок. Враховуючи сюжет фільму, дивно, що на місцевій стоянці не виявилось якого-небудь Бамблбі, втім, забігаючи наперед, простору для сюрпризів буде ще достатньо.

Так би і носив бідолаха свою потворну перуку, якби з якогось дива його не потурбував пан Парадокс — агент Управління часовими змінами, відомого нам завдяки серіалу «Локі». Він повідомляє, що зможе влаштувати Дедпулу тепленьке місце у рядах Месників, але разом з тим застерігає, що його рідний світ чекає неминуча загибель, спровокована смертю Росомахи. Тож головний герой вирішує звідкись витягти іншого Росомаху і таким чином відновити необхідний для збереження таймлайну баланс.

Здається, три абзаци, віддані на опис сюжету, це занадто багато для фільму, де притомний сюжет відсутній в принципі. У випадку з «Дедпулом і Росомахою» його автори намагаються провернути приблизно те саме, що й сценаристи «Людини-павука: Додому шляху немає» (2021). Складається враження, що фансервіс заради фансервісу, гра на ностальгійних почуттях тощо — єдиний козир, який лишився у рукаві босів Marvel, не при Гамбіті буде сказано.

Плюс конкретно у цьому випадку — фірмова дедпулівська самоіронія, масні жартики, кровища, евфемізми, сетинг «Шаленого Макса» та диво-пес на противагу котикам з нещодавніх новинок прокату.

Але на цьому далеко не виїдеш, особливо втретє. В контексті сюжету стрічка становить абсолютно непереконливе оповідальне місиво, що пропонує висмоктані з пальця проблеми, чергових лиходіїв з сумнівною мотивацією, в прямому сенсі викопування персонажів з далекого минулого та в цілому ту ще легковажну ідіотію, з якою вже трохи перемудрили.

«Дедпул і Росомаха» — кіно вкрай очевидне з точки зору своєї цільової авдиторії. Це контент суто для шанувальників КВМ та (кіно)коміксів загалом, причому не молодого покоління, а глядачів, котрі застали на афішах ще того непередбачуваного звіра — супергеройські блокбастери нульових.

Це були часи, коли не існувало ніяких кіновсесвітів і сам жанр не стояв так твердо на ногах, як це відбудеться пізніше. Коли Бен Аффлек роздавав копняки у масці з вушками Шибайголови, а не Бетмена, а той же Рейнольдс безпорадно метався між Ганнібалом Кінгом, неканонічним Дедпулом і трохи згодом — Зеленим Ліхтарем.

Щоб побачити усі відсилання та зрозуміти усі жарти і ситуації, потрібно бути дуже «в темі», і постановник Шон Леві явно лукавив, коли казав, що цей пунктик необов’язковий. Фільм першочергово створений для фанбази, а випадковому гостю на цій тематичній вечірці з відповідною олдскульною музичкою робити нічого (у треклісті можна помітити Avril Lavigne, Green Day, NSYNC, Мадонну). Нехай навіть завдяки одному з діалогів ми згадаємо, що тутешня зірка — дійсно король вечірок.

Втім, попри численні та справедливі закиди щодо сюжету, персонажів чи позамежного фансервісу, «Дедпул і Росомаха» справляється зі своєю основною функцією — ця нісенітниця розважає. Це добра розвага. Фільм такий собі, а от саме розвага — добра. Нехай вона невибаглива та керується відвертим крінжем. Головне, що дарує рятівний ескапізм. За це фільму хочеться пробачити багато, особливо в нинішніх умовах і з огляду на останні блокбастери під керівництвом Кевіна Файгі.

За своїм стилем та жанрово це таке собі супергеройське бадді-муві з притаманними жанру напарниками, взаємодія яких ґрунтується на доречній протилежності характерів. Дедпул — веселий та дурнуватий балакун, в той час як Росомаха — похмурий і мовчазний алкоголік з великою провиною на серці.

Глобально ж це велика метафора символічного прощання Дедпула і Людей Ікс з 20st Century Fox, його входження в КВМ, загравання з ймовірним покращенням справ студії у зв’язку з цією подією, а ще — ностальгійне згадування давно забутого минулого.

Останнє полягає у тому, що творці не полінувалися витягти із марвелівських засіків таких персонажів, про яких сьогодні мало хто згадає. І саме тут стрічка найбільше дивує. Знову ж таки, вона робить це фансервісом, а не якимись захопливими твістами. Нині це дійсно велика проблема для жанру.

Отже, як би завзято сам Дедпул не проголошував себе месією всесвіту Marvel, а дива не сталося. Як разова небилиця just for fun — цілком приймається. Як рятівне коло для усієї марвелівської махини чи щось таке — не смішіть.

Висновок:

«Дедпул і Росомаха» має право на життя, як черговий легковажний кіноатракціон, але зовсім безпорадний у контексті просування глобального сюжету вперед чи тим більше витягування всесвіту з ями, в якій той опинився.