Персональна інфогігієна під час війни: як захищатися від токсичного контенту

Медіаексперт і медіатренер, креативний директор Lviv Media Forum Отар Довженко провів відкриту лекцію «Як не поранитись об чужі слова. Захист від токсичного контенту та комунікацій в мережі». Під час неї він розповів про особливості виявлення токсичного контенту, що має на меті завдавати шкоди психоемоційній рівновазі аудиторії, схиляти до сприйняття та подальшого поширення дезінформації. А також дав низку порад щодо розвитку корисних практик медіагігієни з власного досвіду. MediaSapiens публікує стислий переказ лекції.

Отар Довженко 

Обережно, токсично!

До «токсичного» контенту та комунікацій на індивідуальному рівні слід відносити ті, які мають потенціал негативного впливу на особу.

Токсичними є контент та комунікації, які:

• роблять боляче;
• невиправдано забирають час, сили та інші ресурси;
• змушують зневірюватися;
• розхитують «картину світу»;
• нав’язують помилкові уявлення;
• штовхають до хибних рішень і дій.

Раціональними для кожного, зважаючи на агресивну інформаційну війну, яку веде Росія проти України та українців, є питання «Як захищатися від нездорового, негативного, завідомо шкідливого контенту, який величезним невгаваючим потоком несеться через інформаційні канали, зокрема соціальні мережі?» та «Як вдало захищати від цього своє коло спілкування, співгромадян?».

До шкідливого контенту, за словами Отара, належать як ненавмисна помилкова інформація, так і свідома дезінформація й так звані «інформаційні вкиди».

Різновидами шкідливих комунікацій є:

• ненавмисні дурниці та істерики онлайн;
• відвертання уваги від справді важливих тем;
• інформаційно-психологічні операції;
• вплив на громадську думку;
• вампіризм.

«Токсична комунікація — це коли простежується намагання на когось вплинути», — додав Довженко.

Навіщо мені це?

Усім, хто активно використовує соціальні мережі як джерело інформації, тим більше інформації для роздумів та прийняття рішень у своєму житті, медіаексперт запропонував замислитися над питанням: «Для чого я споживаю контент із соцмереж, зокрема токсичний?»

Надмірна зосередженість на соцмережах — явище, описане дослідниками як «ілюзія контролю», коли ми відстежуємо соцмережі, щоб знати, що відбувається, і перевіряємо чи нічого поганого не трапилося.

«Насправді це не зовсім слушно, адже з часом ситуація може і не змінюватися на краще. Оскільки мозок не може довго витримувати такого масованого потоку інформації, люди згодом починають розслаблятися і знижують таку активність, — говорить медіаексперт. — Перегляд соцмереж значною мірою також виконує для нас розважальну функцію. У такий спосіб ми соціалізуємося, відволікаємо увагу від важливіших справ, коли треба "перемкнутися"».

Є багато людей, які відвідують російські пабліки, читають там негативний контент, знаходять образливі думки. І роблять це не тому, що є дослідниками російської дезінформації, а для себе: постійно розкулупують ранку й потім у компаніях перерозповідають, які росіяни нерозумні та як вони себе самі обманюють.

Помічаючи за собою такі форми медіаспоживання, за його словами, варто задатися питанням «Навіщо це мені?», «Чи можу я цього не робити, якщо мені від цього стає погано?».

Медіафахівець пояснив, що важлива усвідомлена відповідь самому собі. Таке усвідомлення дає розуміння власної ролі у віртуальному медіаспоживанні та комунікаціях, а відтак дозволяє застосовувати необхідні фільтри та вибудовувати здорові межі.

«Якщо я перестану безупину гортати соцмережі, я впаду у крайню тривожність, а так я зараз заспокоююся» або «це дає мені ілюзію контролю», — такі відповіді на особистому рівні прийнятні, головне, щоб вони були.

Чи можу я не робити цього?

Медіафахівець розповів, що уже віддавна практикує «випадання» з комунікацій, які завдають дискомфорту, пригнічують, роблять боляче, і він помічає, що це позитивно вплинуло на нього.

Щоб опанувати вміння розпізнавати публікації, які мають на меті зумисно погіршити психоемоційну рівновагу аудиторії, ввести в оману, і вчасно дистанціюватися від них, Довженко запропонував перелік контрольних запитань для самоперевірки:

• Повідомлення адресоване мені?
• Воно хоче моєї реакції?
• Воно хоче зробити мені боляче, тривожно, страшно?
• Кому це вигідно?
• Мені це потрібно, щоби що?
• Я можу не реагувати?
• Я можу вийти з комунікації?

За його словами, спершу слід подумати, чи дійсно ви є адресатом такого повідомлення. Може виявитися, що повідомлення, яке тригерить особу, має сенс для певної аудиторії, але ви до неї не належите, тому перейматися цим особисто немає сенсу.

Далі потрібно перевірити, чи вимагає таке повідомлення персональної реакції, і якої саме. Якщо відповідь ствердна, його слід відмітити в уяві «сигнальним прапорцем». Якщо ж видається, що від цього повідомлення стає прикро, страшно, соромно, — ставте великий яскравий сигнальний прапорець.

Отар розповів, що після повномасштабного вторгнення у соцмережах набув масових переглядів та поширень допис про те, нібито ми усі разом винні у цій війні з довгим переліком того, що до цього моменту робили неправильно, не в повну силу, або чогось не робили. Завершувався допис висновком, мовляв таки-так усі разом самі собі винні.

«Думаю, людина, яка опублікувала допис, робила це з кращих міркувань, — намагалася раціоналізовувати дійсність. Можливо вважала, що якщо нав’яже відчуття провини, це сприятиме мобілізацій зусиль суспільства», — пояснив тренер.

Попри таку гіпотетичну мотивацію, викликати почуття провини з перших рядків не є здоровою практикою комунікацій, і точно не буде в інтересах кожної контретної особи, яка його читає.

За словами Довженка, публікації у соцмережах, що викликають емоції страху та тривожності, є маніпулятивними у своїй суті.

Коли ми бачимо повідомлення на кшталт «цієї зими ми всі перемерзнемо без електрики», треба усвідомити, що ніхто не може цього достеменно знати і ствержувати. Перед очима людини повідомлення, яке може викликати емоцію та налякати. Дуже часто вслід за реакцією користувача надходять наступні повідомлення, що чіпляються за емоції, й непомітно транслюють «комусь вигідну правду» або будь-які товари й послуги, які за збалансованого стану сприйняття інтересу не викликають.

Наступним питанням у контрольному переліку «гігієнічності» повідомлень йде «Кому це вигідно?». Фахівець порадив не впадати у параноїдальну крайність, використовуючи його для самостійного аналізу маніпуляцій та дезінформації.

«Досить часто люди публікують щось у соцмережах без прагматичної мети: комусь нудно, хочеться спілкування, показати себе перед публікою», — розповів він.

Проте якщо видається, що певна комунікація, трансляція якихось міркувань дійсно вигідна комусь конкретно й подається так, що хоче вплинути на вашу реакцію та поведінку, — це ознака маніпулятивності.

Отар Довженко порадив на приватному рівні користуватися методологічним принципом, названим «лезом Оккама»: якщо хоча б дві ваші відповіді на згадані питання ствердні, — напевне, ваше припущення про маніпуляції правильне.

Як не втратити себе в онлайн-суперечках

Маючи 25-річний досвід участі в онлайн-дискусіях, Довженко дав кілька порад, як уберегти себе від емоційних коливань та негативного впливу на психоемоційний стан від таких активностей.

Виходячи з особистих спостережень, медіафахівець говорить, що онлайн-суперечки бувають корисними, однак досить рідко.

«15 років тому я вважав, що стерилізувати тварин жорстоко. Поступово під впливом суперечок змінив свій погляд. Тепер усі мої числені тварини стерилізовані. І це один із небагатьох прикладів, коли мене переконали», — сказав він.

За його словами, переконати когось в онлайн-суперечках вдається напрочуд рідко, щонайбільше — розхитати упевненість віртуального співрозмовника у чомусь та запустити процес переоцінки в його голові.

Натомість, цінністю суперечки може бути зробити шоу для інших людей: звучати у соцмережах та чатах, щоб перетворити читачів на своїх прибічників. У такому разі важливо зрозуміти, чи задум справді так спрацює і чи не спрацює навпаки.

«Коли я влажу у суперечку з людиною, яка категорично не поділяє мої погляди та інтереси, намагається мене образити, треба відповісти собі, а навіщо я це роблю? Відповідь може бути такою: щоб друзі, мої читачі побачили мою реакцію та позицію», — пояснив він.

Коли йдеться про суперечку з незнайомими людьми, є велика ймовірність, що вона буде токсичною, може коштувати часу та нервів і перетворитися на нерівний бій, від якого матимеш збитки, а не здобутки.

«Треба бути розсудливими, коли вступаєте у суперечку з незнайомими людьми. Є велика небезпека, що на тому боці — бот, або людина, яка просуває певні меседжі за гроші, або ШІ — тоді на тому боці взагалі нікого немає», — сказав він.

Довженко порадив, як виходити з токсичних дискусій. Перший прийом, який він запропонував, — ставити дискусію на паузу: відкладати відповідь на провокативні, маніпулятивні закиди на потім.

«Накрученість спадає. Завтра, здебільшого, реагувати вже не хочеться. Завтра зникає мотивація відповідати тому, хто для вас ніхто», — сказав Отар.

Він розповів, що особливо цінно навчитися натискати уявну кнопку «вимкнути» у будь-яких комунікаціях: ніхто не зобов’язаний витримувати численні раунди в’їдливих коментарів.

Ще одним корисним прийомом в онлайн-дискусіях з опонентами є вміння  демонструвати згоду. «Може, ви і праві», — людина, яка розраховувала на розхитування противника, його дискредитацію та розгром, втрачає свою «зброю» й більше не може продовжувати конфлікт.

Громадська думка «бульбашки»

Окремо Отар Довженко зупинився на помилковому поширеному уявленні про те, що провідна думка в близькому середовищі людини у соцмережах відповідає загальній громадській думці.

«Нещодавно бачив дискусію між двома знайомим людьми. Одна писала, що всі за ухилянтів, виправдовують їх, ціле суспільство підтримує ухилянтів. Інша ж писала, що у неї всі служать, і ухилянтів вона взагалі не знає. В співрозмовників різні “бульбашки”, і вони бачать громадську думку абсолютно по-різному», — сказав Отар.

За його словами, таке хибне уявлення формується тому, що усі актуальні процеси транслюються та обговорюються у соцмережах, але вони мають алгоритм видачі контенту.

«Коли ваші очі трошки надовше затримуються на якійсь темі, наприклад тому, що вона вас дивує чи обурює, алгоритм сприймає таку паузу як зацікавленість користувача, і пропонує ще більше контенту на ту ж тему. Складається враження, нібито це обговорюють усі або так думають, — сказав медіафахівець. — Це важливо пам’ятати, перш ніж для себе і для інших робити узагальнення "всі думають таким чином"».

За його словами, у фейсбуці достатньо змінити опцію формування стрічки з найактуальнішого на хронологічну, щоб побачити, що «не всі тільки це обговорюють», а продовжують публікувати контент відповідно до своїх зацікавлень, як і завжди.

Він додав, що соціологи, які мають вимірювати громадську думку, в умовах війни дуже обрежно підходять до тлумачення отриманих даних та узагальнень, аргументуючи це тим, що у період великих змін люди бувають непослідовними, невпевнені у своїх позиціях або навіть не можуть дати оцінку елементарним речам.

«Виходячи з хибного припущення, що провідна у бульбашці думка притаманна усім, можна сильно непокоїтися, мовляв усі хочуть здатися Росії, або з приємного, що усі російськомовні уже україномовні. Коли ж виходиш з бульбашки у реальне життя, виявляється, що ці зміни косметичні. Завжди краще бачити реальність, якою б вона не була», — додав медіатренер.

Ми не постимо, хіба перевірені збори

Окремо Довженко зупинився на схильності користувачів соцмереж поширювати приголомшливий контент одразу після того, як побачать його.

«У перший рік війни моєю порадою щодо медіаграмотності було — не поширюй нічого. Зараз я її можу переформулювати — не поширюй нічого, крім зборів. Велика частина людей у суспільстві поширює контент у соцмережах взагалі без роздумів. Це складова будь-якого вірусного поширення номер один — бездумні репости, — сказав він. — Золоте правило: коли ми щось дізналися, не треба негайно перепубліковувати це. Краще порахувати до ста. Можливо, за цей час вдасться зрозуміти, що на цю інформацію треба подивитися по-іншому. Якщо ж інформація викликає сильні емоції, тригерить або тішить, — вона потребує ретельної перевірки. Треба рахувати не до ста, а до тисячі».

Перевір і не пошир

Експерт поділився стандартним алгоритмом перевірки джерел інформації.

Необхідно з’ясувати:

• Що це за джерело?
• Чи точно це — першоджерело?
• Чи це не підробка під офіційну сторінку?
• Хто конкретно це каже?
• Чи має він повноваження це казати?
• Чи є аналогічні повідомлення в поважних джерелах?
• Якщо джерело — медіа, то чи перевіряло воно факт, який подає?

«Часто депутати, чиї повноваження зводяться до того, щоб голосувати за і проти законопроєкти, розповідають про те, що буде і як буде. Люди сприймають це на віру і починають переживати через це», — каже  медіатренер.

Він пояснив, що адміністратор телеграм-каналу Верховної Ради у перші місяці повномасштабного вторгнення недостатньо застосовував критичне мислення й поширив велику кількість фейків, перш ніж цю людину звільнили.

Та первинна перевірка джерела інформації, за його словами, ще не привід автоматично перепубліковувати інформацію.

Приймаючи рішення, поширювати чи ні, слід задуматися над наступним:

• Ви особисто знаєте людину, організацію, спільноту, медіа, яка є джерелом?
• Ви прочитали текст, продивились відео, прослухали аудіо до кінця?
• Ви впевнені, що це — не вкид, не фейк, не наслідок хакерського зламу?
• Ця інформація досі актуальна й не застаріла?
• Навіщо це поширили? Яка мета?
• Чого хочете досягти ви, поширивши це?
• Чи буде гірше, якщо ви це не поширите?

Без такого критичного осмислення люди ризикують поширити дезінформацію, яка містить реальну шкоду суспільству.

Краще не торкатися

Коли ж натрапляємо на публікацію, яку вважаємо брехливою, фейковою, згенерованою ШІ для рознесення дезінформації, треба поводитися як рятувальники на замінованих територіях.

Необхідно знати, що користувач лише допомагає вірусному поширенню дезінформації, навіть якщо:

• поширює її, щоб, приміром, не загубити для подальшого спростування;
• поширює з будь-якою припискою, приміром застерігаючи інших про фейк;
• поширює посилання або скриншот;
• ставить будь-яку реакцію — негативну також;
• пише будь-який коментар — негативний теж.

Безпечною і більш доцільною реакцією на фейки, шахрайства, маніпуляції в соцмережі є:

• просто закрити публікацію;
• поскаржитись адміністрації соцмережі;
• заблокувати обліковий запис;
• відписатися від сторінки, що поширила це.

«Корисних» фейків не буває

Довженко також сказав, що займатися поширенням «корисних» фейків не є правильною стратегією.

«Спеціально навчені люди, які займаються інформаційною війною, можуть дезінформувати противника. Всі інші випадки поширення “корисних” фейків про те, що Україна ось-ось переможе і подібні, лише знижують рівень довіри до джерел, до новин загалом і врешті один до одного, — пояснив Отар Довженко. — Якщо ці “корисні” фейки скеровані на росіян, то їх слід поширювати в російському інформпросторі, а вони поширюються у нашому інформпросторі. Для чого?».

Він також звернув увагу на небезпечність поширення інформації, про яку люди пишуть самі «можливо, це фейк, але..» і транслюють його.

«Не буває ніяких "але". Це — страшенно небезпечна пастка, коли відмовляємося перевіряти, а віримо в те, що подобається. Розхитується картина світу, уявлення про правду підмінюють припущеннями, межа між правдою і неправдою розмивається. Поза військовими спецопераціями, які нас не стосуються, усі фейки — це зло», — говорить фахівець.

За його словами, один з найтоксичніших напрямків дій Росії — переконувати світ, країни і людей, що «у кожного своя правда», є її версії, істина є і тут, і там.

Довженко порадив в умовах агресивної інформаційної війни бути стійкими: не відмежовуватися від інформпотоку зовсім, а навпаки удосконалюватися у вмінні дізнаватися правду, встановлювати здорові межі, щоб не потерпати від токсичного контенту й комунікацій, та не зневірюватися.

«Цінно вірити, що правда є. Знати її важливо», — резюмував Отар Довженко.