Як українські митці підкорили британців у Лондоні

У столиці Великої Британії відбувся триденний фестиваль «Kyiv Art Sessions» («Київські мистецькі сесії»). Впродовж трьох днів у історичному мистецькому центрі Лондона Old Session House тривали художні виставки, концерти, панельні бесіди, демонструвались кінострічки, музейна експозиція та навіть частування ексклюзивною авторською кавою й колекційними винами.

Прелюдію до фестивалю «зіграла» презентація фільму з серії «Культура проти війни» («Culture vs War») про музичний гурт «Антитіла» і зустріч з його фронтменом Тарасом Тополею. Організатором виступив центр духовної культури України «Дом Майстер Клас» (Dom Мaster Klass) спільно з британським партнером Art Shiеld Foundation.

За 30 років свого існування Dom (якщо латиною – храм, собор) створив вражаючий культурний ландшафт, однією з вершин якого є щорічний брендовий фестиваль Bouquet Кyiv Stage. Між тим, точнішу біографію «Дому» складають 27 років плюс роки війни, які змінили в країні все, крім призначення мистецтва та його можливостей. Під сирени тривоги, зникнення світла, під вибухи розірваних снарядів Dom робив усе, аби музика звучала в Андріївській церкві, Софії Київській, Золотих воротах. Утім, дещо з недавнього минулого… 

Ще в перші воєнні дні 22-го у Києві на Софійську площу увірвалась проспівана Андрієм Хливнюком «Червона калина», що пролунала як символ спротиву й незламності українців. Можливо, саме ця пісня січових стрільців і відкрила друге поле битви за Україну, що ми нині називаємо культурним фронтом. Нагадаю про перший антивоєнний мистецький жест-протест видатного українця Василя Сліпака, коли в травні 2014-го його вердіївський Рамфіс вийшов огорнутий українським прапором на театральну сцену французького міста Ліон.

Музика війни попервах виконувала своє первісне призначення – втішати, врівноважувати, зціляти: її звуки проникали в метро й підвали, що ставали прихистком від бомб, пісні пронизували фронтову територію, гра музикантів заповнювала спорожнілі вулиці-сцени, де за декорації правили зруйновані будинки, розтрощені автівки, загублені дитячі іграшки. Звісно, до музикантів долучались актори, художники, фотомайстри, кінорежисери – ті, для яких мистецтво стало засобом участі в екзистенційній війні. Митці реагували своїми творами, намагаючись передати, озвучити людські страждання, пережиті втрати, жахіття Бучі. Впевнена, ще ніколи українське мистецтво не концентрувало таку кількість і силу образів драматичних, трагедійних, але навіть найтрагічніші з них позначені світлом надії та віри. 

Відтак культурний фронт ширшав і доволі швидко перетнув терени України, розгортаючи ресурси мистецтва як «м’якої сили». Наведу один із разючих прикладів його соціальної місії: для підтримки вимушених біженців Королівський оперний театр Ковент Гарден здійснив проєкт Songs for Ukraine, який зібрав хор зі 130 співочих українців, та завдяки якому українські пісні лунають у об’єднаному королівстві.

Розбурхана війною увага до нашої країни відкрила українському мистецтву кордони для трансляції правди про жорстокого кривавого агресора, про біль і страждання мільйонів, а водночас, давала шанс пізнавати майже невідому світові країну, і ці сенси зорієнтували Dom Мaster Klass на подальшу діяльність.

Уже восени 2022-го Дом організував у інтелектуальному центрі Британії Оксфорді фестиваль українського мистецтва Bouquet Кyiv Stage. Тоді вперше в Об’єднаному королівстві хор «Київ» озвучив невимовний біль за безневинними жертвами трагедій в Бучі, Ірпені. Це був хоровий реквієм Валентина Сильвестрова «Сльози», де промовлялись лише два слова – Dies Irae (День гніву)... В Оксфорді спів легендарного хору «Київ», гра провідних українських солістів й сама присутність класика сучасної музики Валентина Сильвестрова стали проривом на терені пізнання України: «Ми навіть не уявляли собі, що у вас така потужна музична культура!», – дивувалась освітня еліта Британії, додаючи слова підтримки нашій країні.

Далі мистецькі десанти України опинялись у Тбілісі, Мадриді, Нью-Йорку, де, зокрема, вперше відбувся тріумфальний виступ у Карнеґі-хол «Київської Камерати» під орудою маестро Кері Лінн-Вільсон. І ось Dom Мaster Klass у столиці Великої Британії, аби й далі виконувати призначення культури в найтяжчі часи.

…Доволі складно виокремити якусь із мистецьких подій лондонських українських сесій. Знаковими виявились усі! Наприклад, презентація 14 творів воєнних років Олександра Дубовика (останній з них полотно «Постулат») – його філософські концепти-меседжі, що вимагають вдумливого сприйняття й осмислення агресії, жорстокості, війни як явищ вселенського зла та космічну силу протистояння і спротиву їм. Водночас, понад 75-річна творчість митця немовби фокусує в українському живопису провідні модерні європейські пошуки).

Образи-символи Дубовика немовби слугували камертоном для Kyiv Art Sessions: всі сесійні події відбувались в оточенні його картин. А сучасні технічні засоби створили ефект присутності самого митця – можливість побачити на екрані, почути глибокі роздуми та відчути його потужну енергетику. Отже, Лондон відкрив для себе геніального українського художника, мислителя, письменника. До речі, образ-символ життєдайного «букета» Олександра Дубовика прислужився назві та концепції єднання й краси фестивалю Bouquet Кyiv Stage і навіть його лого. Від присутніх на виставці лунали захопливі слова: «It’s real world treasure!» («Це справжній світовий скарб!»). Можливо, попри сумнозвісну, на жаль, традицію визнання українського митця спочатку закордоном, й в Україні усвідомлять присутність творця світового масштабу.

Художній компонент Kyiv Art Sessions представив Лондону розмаїту палітру сучасного українського живопису, чому вельми сприяла й локація величного Old Session House – його різнорівневі, з високими стелями зали, де є простір для демонстрацій виставок, фільмів, концертів, проведення дискусій, із затишними куточками для спілкувань і чаювання, словом, ідеальне місце для мистецьких імпрез. Власне, Київські арт-сесії й розпочалися з експозиції понад 60 картин 26 художників – із різних регіонів України, від старшого покоління до наймолодших. Цей ґрандіозний проєкт Echoes and Visions («Відлуння та бачення») ініціювали британські партнери Art Shiеld Foundation, тож велелюдне, по-англійськи врочисте відкриття Київських арт-сесій ще й символізувало культурну дипломатію між двома дружніми країнами. А після завершення свого перебування в Лондоні експозиція українських художників у жовтні вирушить до Франції й відтак до Америки. 

Візуальну складову Kyiv Art Sessions суттєво доповнили виставка художніх фотопортретів учасників війни, волонтерів, тих кого вже сьогодні можна назвати героями України, а також експозиція The War Fragments Museum («Музей фрагментів війни»). Цей молодіжний, справді інноваційний проєкт-інсталяція наче повертає у життєвий простір перших воєнних днів: у затемненому обширі, в прозорих, мерехтливих кубах висвічуються докази-«артефакти» війни – побутові дрібнички, речі-метафори, пов’язані з людськими історіями про опір агресору, наче пояснюючи світу в чому ж сила і незламність українців.

Саме цю тему озвучила й музика «Сесій», що почалась із соло скрипки тихих сильвестрівських «мелодій-інтонацій» та продовжилась струнними квартетами Бориса Лятошинського, його видатного учня Євгена Станковича та Максима Шалигіна. Концертна програма презентувала українську музику трьох композиторських поколінь: рівно 100 років розділяють час народження класика музичної культури України Бориса Лятошинського та 39-річного Максима Шалигіна. Абсолютно різна за стилем, образами, музика їх творів буквально наелектризувала простір енергетичною експресією, глибиною болі й проникливим утішанням…

Про український спротив і силу мистецтва, хоча в іншому музичному вимірі промовляв до слухачів відомий співак-бандурист Тарас Компаніченко. Він ще на початку повномасштабної війни мобілізувався до ЗСУ. Свій концертний одяг він змінив на військову форму камуфляжу, обороняючи та співаючи там, де чекають його найбільше. Про це й розповідала стрічка з кіно-циклу «Культура проти війни», а також особиста зустріч зі співаком-воїном, його родиною, які ділились спогадами про перші дні війни.

Фінальним акордом «Сесій» став виступ молодіжного ансамблю з міста Дніпра – електроакустичного гурту DZ’ОВ, який озвучив ще одну гілку сучасного музичного мистецтва України. Бажаний гість багатьох джазових фестивалів, DZ’ОВ… з його Basement Suite став, за версією СЛУХ, кращим альбомом десятиліття. Вихованці Дніпровського й Харківського вищих музичних вишів створили незвичний за своїм складом ансамбль (гобой, фагот, скрипка, віолончель, електроніка), що комбінує класичні традиції зі стилями джазу, техно, дабстепу іншими музичними інноваціями. Під час лондонських «сесій» дніпровський гурт знайомив публіку також з авторською музикою його артдиректора Олексія Бадіна. Електроакустичну лінію «Київських арт-сесій» підкреслила й інсталяція Андрія Кириченка «Присвята Марії Примаченко»: калейдоскопічний перебіг на екрані образів-кліпів-барв картин унікальної народної майстрині синхронізувався з електроакустичною звуковою мозаїкою Андрія.

Під час демонстрацій Kyiv Art Sessions мене особисто подивував також дар організаторів знаходити креативні засоби і форми для якомога ширшого знайомства з сучасними реаліями нашої країни. Зокрема, цілком незвичною видалась презентація винної колекції з символічною назвою-метафорою The Deocoupage Wine («Декупаж вина»), що її створили мешканці багатостраждального міста Ізюм. Або частування гостей заходів фірмовою кавою Flat Red від маестро кави, львівянина Вадима Грановського.

Знайшли собі місце у Лондоні й традиційні для фестивалю Bouquet Кyiv Stage бесіди під Ясенем – столітнім деревом Софії Київської. Під час Kyiv Art Sessions відбулись дуже цікаві розмовні діалоги з художником Сашою Масловим – автором портретів героїв-захисників, а також з Лорен Чор – журналісткою з Гонконгу, яка з початку широкомасштабної веде репортажі з Донбасу та створила документальну стрічку про його жителів. Примітно, що проводили з ними ці зустрічі-бесіди знакові постаті Британії: – британська журналістка Шелбі Вілдор, котра постійно веде репортажі з фронтової лінії, та британський актор, художник, кінорежисер Едвард Акраут, який зняв в Україні фільм про голокост. Едвард Акраут, бабуся якого народжена в Одесі, є також засновником Art Shiеld Foundation, що стала британським спільником Дому Майстер Клас.

P. S. А вже 15-го серпня в духовному центрі України – Софії Київській розпочнеться сьомий Bouquet Кyiv Stage, концепт якого незмінний – єднання. Фестиваль простягнеться від «Сяну до Дону» (цьогорічний його слоган), єднаючи всіх українців і весь цивілізований світ для перемоги України та захисту сил добра.