Львівська шахова школа осиротіла

Сумна звістка прийшла з німецького Ганновера, де в місцевій лікарні від запалення легенів на 96-му році життя помер знаменитий тренер Віктор Карт.

Народився Віктор Емануїлович Карт 19 червня 1929 року в сім'ї лікарів у невеликому містечку Бердичеві, і, що дивно, на тій же вулиці, що й інший чудовий тренер, майбутній ленінградець Володимир Зак. Вони обидва підтримували «землячі» відносини, беручи участь у середині 60-х у традиційних юнацьких матчах Ленінград-Львів. Однак, у старшого віці у Зака був нелегкий характер, і в 1966 році він написав листа в українську спортивну газету, звинувачуючи Карта в неприїзді на один із матчів. Бердичів був центром єврейського життя і з нього вийшли такі шахові величини, як знаменитий тренер Борис Постовський (з яким вони до останніх днів були на зв’язку) та гросмейстер Григорій Кайданов.

Батько Карта був військовим лікарем (служив у кавалерійських корпусах), і сім'я багато подорожувала. Після смерті батька Карт перевіз маму до Львова. Війна застала їх у Новосибірську, батько пішов на фронт, мати почала працювати у військових шпиталях, а Віктору довелося у 14 років піти працювати на завод та закінчувати вечірню школу. Після війни родина переїхала до Житомира та Віктор вирішив вступати на історичний факультет університету у Львові (400 км від Житомира), що й спричинило надалі появу львівської шахової школи.

Віктор почав грати в шахи досить пізно - років у 12, брав участь у шахових поєдинках в обідню перерву на заводі в Новосибірську. Навчив його грати в шахи батько, який у кожній партії любив фіанкетувати слонів. До того ж і завуч у школі був шахістом. Серед його суперників було кілька сильних першокатегорників з евакуйованих під час війни.

Після повернення у звільнений Житомир почав грати у міській першості серед школярів і виграв його. А головним призом були трофейні німецькі штани! Його однокласником був кандидат у майстра Юра Ольховський, а класом молодший навчався чудовий шахіст, у майбутньому видатний тренер Михайло Тросман, засновник Житомирської шахової школи і вихователь гросмейстера Йосипа Дорфмана. Під їх впливом Віктор став вивчати шахову літературу. Після приїзду до Львова у 1946 році й вступу до університету він насамперед попрямував до шахового клубу. Чемпіоном Львова був тоді Михайло Романишин, батько майбутнього учня Карта та гросмейстера. Навчання на історичному факультеті багато часу не забирало, і вільний час Віктор Еммануїлович проводив не лише у клубі.

Від природи він був нагороджений міцною статурою і в проміжку між шаховим клубом і картковими битвами (з друзями-шахістами майстром Юрієм Сімкіним, кандидатом Богданом Воробцем і майбутнім гросмейстером Леонідом Штейном) став чемпіоном університету з штанги! Своїх учнів він стимулював займатися спортом - тим більше, що в нашій ДЮСШ були відділення боротьби (де любив похизуватися Сашко Белявський), легкої атлетики та тенісу. І в літньому таборі в Ялті ми жорстко билися у футбол з легкоатлетами та тенісистами (і ми їм зовсім не поступалися). З останніми у нас ще було двоборство – вони нам давали фору 30:0 у кожному геймі, а ми їм у відповідь – фору тури!

Сам же Карт, будучи міцної тілобудови, слава Богу останні 40 років зі здоров'ям проблем не мав, якщо не рахувати двох операцій, проведених однією з його учениць, що стала хірургом - Берти Бєлявської. Потім в Німеччині невдало попадав в лабета прославленої, але абсолютно індиферентної німецької медицини.

Шахове життя в ті роки у Львові вирувало – головним каталізатором був відомий майстер та тренер Олексій Сокольський – чемпіон України 1947 та 1948 рр., багаторазовий учасник фіналів чемпіонатів СРСР. Як він потрапив до Львова – загадка та перст долі. На його лекціях навчалися всі – і Штейн, і Борис Каталимов (який виїхав до Алмати працювати геологом після нашого універу), і Юрій Шабанов (який поїхав до Магадану), і, звичайно, Карт, який не розумів тоді, навіщо йому знадобляться ці лекції. У Львові 1949 року Сокольський випустив одну зі своїх основних книжок – «Сучасний шаховий дебют». Потім у 1953 році Сокольському запропонували стати тренером гросмейстера Ісаака Болеславського (бувшого дніпровця) та квартиру у центрі Мінська. Здавалося шахове життя у Львові занурилося в сутінки - Сокольський поїхав, Штейн пішов в армію на 3 роки. Самому Карту після закінчення університету запропонували роботу вчителя у школі в Бібрці, а потім - роботу завуча в Ляшках Мурованих (за кілометрів 30 від обласного центру). Тут він отримав неоціненний педагогічний досвід, одружився, з'явилася дочка Елла. Дружина Венера Трохимівна Попович була родичкою космонавта і сім’ї часто зустрічалися. Потім довелося шукати роботу у Львові. Кожен день треба було зранку ловити якусь попутню вантажівку, бо автобусів не було. Місця вчителя історії не виявилося, але звільнилося місце керівника шахового гуртка у Палаці піонерів. Майстер Рафаїл Горенштейн поїхав до теплого моря в Ялту. І ось доля знову сказала своє слово! На той час розгорнувся талант приятеля Карта великого Леоніда Штейна, який став гросом і чемпіоном СРСР. Під звук фанфар його перемогам пішла талановита молодь у Палац піонерів, а потім у ДЮСШ-2, де відкрилося відділення шахів, також завдяки перемогам Штейна.

Сам Штейн неодноразово приходив на заняття до Палацу піонерів, давав сеанси, іноді аналізував з молоддю – є знамениті фотографії, де він аналізує якусь іспанку з Романишиним і семирічним (!) Сашком Белявським, підстриженим «під барабан».

Що характерно для Карта – тренера? Роздуми про зміст тренувань та шляхи зростання шахіста. Він першим зрозумів, що єдиний шлях - це індивідуальний підхід до кожного учня, жодних загальних дебютних репертуарів (це характерно для багатьох майстрів-тренерів), навчання самостійній роботі і найприємніша дружня атмосфера під час занять. Радив учням тренуватися в парі з іншим шахістам, що привносить у процес вдосконалення важливий змагальний момент. На групових заняттях ми аналізували лише партії з класичних турнірів, і часто обговорення були настільки гострі, що партію встигали детально проаналізувати лише за два заняття. Під його керівництвом ми спочатку не раз вигравали чемпіонати України серед школярів, а потім і виграли всі можливі чемпіонати серед дорослих.

Ми могли порівнювати Карта з іншими тренерами (коли увійшли до юнацьких збірних України та СРСР) і зрозуміли, що добрий тренер нагадує другого батька. Карт працював зі старшим тренером збірної України Наумом Левіним, а після еміграції того до Австралії, сам очолив усі збірні України, які під його керівництвом досягли найбільших успіхів – перемоги на Спартакіаді народів СРСР (1979 р.) та чемпіонаті СРСР (1984 р.) Він ніколи не принижував працю своїх тренерів-соратників і зміг залучити до роботи зі збірною видатного тренера Юрія Сахарова, який перебував в опалі. Найдивовижніший крок Карта - це рішення, що учні переросли його і, що потрібно шукати тренерів і спаринг-партнерів для них (я не знаю іншого такого тренера, який пішов на такий подвиг - може, тільки тренер Таля Олександр Кобленц). Так, Белявський навчався у Ботвинника і Болеславського, а Романишин - у Таля.

У 1976 році Карту вдалося домовитися з Віктором Корчним, який був в опалі, про збір у Львові, і великий Віктор справив величезне враження на нас, показавши, як працюють гроси екстра-класу.

Карт очолив команду Труда-Авангарду на переможному Кубку Європи 1984 року та збірну України на першій Олімпіаді 1992 року на Філіпінах.

Він чудово відновлював кожного з учнів після поразок (до кожного був потрібен специфічний підхід). З тренером молоді «дзвонарі» могли пожартувати без обмежень. У нас була сімейна (картівська) традиція - на турнірі перед вихідним днем всі разом до пізньої ночі грали в покер.

Своїх секретів він нікому не передавав - учні, які вирішили самі стати тренерами, повинні були по крихтах збирати його досвід, а сам він патологічно ненавидів щось писати. З гумором пояснював, що дуже довго писав дипломну про Мао Цзе дуна і поклявся, що ручку надалі буде використовувати тільки для підписів в зарплатній відомості!

Він мало мав ворогів. Коли юний Гаррі Каспаров повинен був їхати до Франції на першість світу серед кадетів (а його тренер А.Нікітін вважався невиїзним), то єдиною компромісною кандидатурою став саме Карт. Каспаров провів у Львові збір, а потім Карт повіз його до Франції. Згодом сам Гаррі подовгу готувався до змагань з львівськими тренерами – спочатку з Дорфманом, а потім з Белявським.

Успіхи самого Карта в шахах були досить скромними, двічі був чемпіоном Львова – (1953 і 1958), чемпіон ДСО «Авангард» (1958 і 1961) – у першому випередив самого Штейна, виступав у складі збірної Львова на командних чемпіонатах України. Ставши тренером, з 1963 року припинив гру у турнірах – зіграв (і переміг) лише у 1980 р. у маленькому міжнародному турнірі в угорському місті–побратимі Печ. У нас була, проте, звичка грати з тренером легкі тематичні партії – я сам (коли був уже пристойним майстром) навчався з ним грати королівський гамбіт.

Прізвисько «месьє» (до речі, у іншого великого тренера Кобленця було прізвисько «маестро») закріпилося за ним так – у 1973 році я грав на першості Європи серед кадетів, і один із суддів кликав його «месьє Віктор», і, згадавши класичне «месьє прогнали з двору», учні жартома закріпили це прізвисько за своїм тренером. Месьє Віктор, до речі, чудово готував. Одного разу, в 1985 році, він запросив нас зі гросмейстером Смбатом Лпутяном на чудовий обід (у ті часи в Країні Рад було неможливо потрапити до такого ресторану, де людина могла б недорого поїсти). Сам готував і сам любив купувати м'ясо та овочі на Галицькому ринку у Львові, де його знали всі продавщиці і з задоволенням з ним торгувалися. Але при своєму гурманстві (у Москві любив ходити з учнями в «Метрополь», «Прагу» або «Арагві») любив різні пиріжки та біляші. Одного разу в П'ятигорську під час зупинки автобуса по дорозі до аеропорту здивований Геллер побачив Карта, що зі смаком уминав біляш, і прокоментував: «Джиммі, у нас попереду ще довга дорога, а Ви робите такі непродумані вчинки». Геллер зі старої дружби жартівливо називав Карта ім'ям тодішнього президента США Джиммі Картера.

Як тренер Віктор діяв часом методом проб і помилок, але зі своїх помилок робив висновки. Наприклад, з того, що його перші учні Іра Розенцвайг і Міша Бурдман стали чемпіонами СРСР серед школярів, але потім високого рівня так і не досягли, він зробив висновки. І молодше покоління його підопічних стало жорсткішим у боротьбі і не розпорошувалося потім на непотрібні побічні заняття.

За вдачею був, можна сказати, заводним гравцем. Щойно з'являлася можливість зіграти вільний час в белот чи преферанс, як Віктор Еммануїлович був готовий до боротьби.

Взагалі-то він досить начитаний, любив бувати у Львівській опері, знав добре весь її репертуар, і ми йому вдячні за командний похід на одну з незабутніх вистав «Лючія ді Лямермур» із чудовими легендарними співаками Анатолієм Солов'яненком та Євгенією Мірошниченко у Київській опері 1972 року.

За радянських часів Карт попрацював тренером за кордоном – у Бірмі та на Островах Зеленого Мису. Вже на початку кар'єри він зрозумів, що з юних років необхідний індивідуальний підхід до шахіста, виявлення сильних та слабких сторін кожного, потім шляхом вправ розвивати сильні сторони та позбавлятися недоліків. Так, у Марти Літинської були проблеми з реалізацією переваги, і в тренувальних партіях з тренером або сильним кандидатом у майстри їй ставилися позиції з перевагою. Подібне робив через роки видатний тренер Марк Дворецький.

Карт був суддею світового рівня і судив всі міжнародні турніри у Львові. Десь в 2003 році з молодшою дочкою поїхав до німецького Ганновера. Там тренував дітей в клубі Маккабі і приймав в гості своїх чисельних учнів. Довелося пограти і в одному з місцевих клубів в нижчій лізі чемпіонату Німеччини.

Так, все в житті змінюється, щось закінчується, щось починається. Змінилася і Львівська школа, з'явилися в ній нові тренери, висунулися нові таланти і потужні тренери.

Але та основа, яку заклав великий тренер Віктор Карт буде розвиватися та процвітати. Ми, всі його учні, будемо завжди пам’ятати батьківську посмішку нашого Тренера....