Війна за Крим: тактики кризових комунікацій окупаційної влади та можливості для України

Крим найдовше з усіх регіонів України перебуває в російській окупації. Водночас це територія, якої після повномасштабного вторгнення регулярні військові дії торкнулися пізніше від інших регіонів. У серпні 2022 року, за пів року після початку великої війни, відбулася серія атак по військових об’єктах підконтрольного Росії півострова, окупаційна влада якого до того говорила, що війни у Криму не буде. Як запевняла російська влада, Крим для того й окупували, «щоб не було як на Донбасі». Станом на кінець липня 2024 року журналісти «Крим.Реалії» зафіксували понад 160 випадків ударів по військовій і логістичній структурі російської армії на Кримському півострові.

Аналізуємо, як повномасштабне вторгнення вплинуло на риторику окупаційної адміністрації про безпеку кримчан та залученість півострова в бойових діях, до яких комунікаційних стратегій вона вдається та які висновки Україна може зробити на шляху до когнітивної та військової деокупації півострова.

Упродовж перших восьми років окупації Криму Україна розробляла невійськові плани повернення півострова під контроль Києва. Приміром, була створена Кримська платформа, спрямована на підвищення ефективності міжнародного реагування на окупацію, захист прав людини в Криму та сприяння його деокупації.

Проте повномасштабне вторгнення, зокрема наступ на південь України з території Криму, а також мілітаризація півострова та Чорноморського регіону Росією протягом останнього десятиліття підштовхнули до звільнення Криму не лише за допомогою м’якої сили. З 2022 року до дипломатичних зусиль України додалися і військові шляхи деокупації. Цілями українських ударів стали російські аеродроми, командні пункти, бази для ремонту техніки й обладнання, центри зв’язку, логістичні шляхи та інші військові об’єкти. Було пошкоджено міст через Керченську протоку, який Росія використовує для перекидання живої сили, техніки й озброєнь. Також була серія безпілотних і ракетних атак на російський Чорноморський флот, які змусили основну частину військових кораблів відступити з Криму до Новоросійська. Станом на лютий 2022 року російський Чорноморський флот налічував 74 військові кораблі, більшість із яких базувалася в портах окупованого Росією Криму. Відтоді Україні вдалося пошкодити  або повністю знищити близько третини цих кораблів.

• Читайте також: «СпасибоЗаКрым», скасування рішення Хрущова 1954 року та «Україна анексувала Крим у 1991-му»: які тези просуває агітпроп у 10-ту річницю окупації півострова

Як пише Пітер Дікінсон, журналіст і редактор блогу Ukraine Alert Атлантичної Ради, протягом останнього десятиліття окупований український півострів фігурував у кремлівській пропаганді, яка тріумфувала від «повернення Росії до статусу великої держави», і став символом особистих претензій Путіна на місце в російській історії. Тому кожен удар по військових цілях півострова є також серйозним ударом по іміджу Кремля. Упродовж останніх двох із половиною років місцева окупаційна влада по-різному реагувала на атаки по Криму: намагалася списати атаки на «випадковості», применшити результати атак, заперечити їхні негативні наслідки, а також замовчувати причини та комунікувати питання атак так, ніби вони відбуваються безвідносно до російсько-української війни.

Стадія заперечення: «кримчанам нічого не загрожує» та українські атаки як нещасні випадки

У перший день повномасштабного вторгнення керівник окупаційної влади Криму Сергій Аксьонов сказав, що «жоден снаряд, жодна міна, жодна куля на територію Криму не потрапить», а «кримчанам і жителям прикордоння нічого не загрожує. Збройні сили Російської Федерації виконують свої завдання повною мірою… Завдання, які поставив президент, будуть виконані». Тактику заспокоєннявикористовували щонайменше з 2016 року — окупанти запевняли, що не існує жодної української загрози, а наступу на Крим годі сподіватися.

У червні 2022 року Аксьонов запевняв, що «вся сухопутна частина півострова прикрита максимально, включаючи Кримський міст. Тут нічого нікому не загрожує». Саме тоді Україна завдала удару по бурових установках російського «Чорноморнафтогазу», відомих як «вишки Бойка», які були незаконно привласнені Росією у 2014 році.

А вже у серпні того ж року на військовому аеродромі в Новофедорівці неподалік від Сакпролунала серія вибухів. Міністерство оборони Росії запевняло, що причиною вибухів стала «детонація кількох авіаційних боєприпасів». Російські пабліки публікували відео з заторами — люди почали покидати півострів. Відтоді ані місцева влада, ані пропагандисти не могли приховати, що війна йде тут і зараз, а бойові дії безпосередньо торкаються Кримського півострова.

Оскільки неможливо було заперечувати атаки, пропагандисти намагалися применшувати їхні наслідки та оминати розмови про їхні причини. Приміром, підозрюваний у державній зраді колишній нардеп Олег Царьов, який переховується від українського правосуддя на тимчасово окупованих територіях, запевнив, що внаслідок удару по військовому аеродрому в Новофедорівці «літаки не постраждали. Навіть великий транспортний літак цілий. […] Дуже переживав за нашу військову техніку. Порадую всіх. З нею все нормально». Та за інформацією британської розвідки, після цього інциденту Росія втратила щонайменше 8 літаків. Президент Зеленський повідомив про 9 знищених літаків. Про реакцію пропагандистів на вибухи в Саках ми детально писалитут.

• Читайте також:Десять років окупації, ще десять — когнітивної деокупації. Інформаційний простір Криму: виклики та можливості

Через декілька днів після атаки на аеродром у Новофедорівці, 16 серпня 2022 року, у селі Майське Джанкойського району пролунала серія вибухів. Снаряди детонували майже добу. З району села Майське евакуювали понад три тисячі людей. Оскільки ні вибухи, ні наслідки пошкоджень приховувати було неможливо (як повідомив Аксьонов у ефірі пропагандистського каналу «Міллет», постраждало понад 4 тисячі споруд — будинків, багатоповерхівок та інших об’єктів цивільної інфраструктури), окупаційній владі довелося шукати нове пояснення: пожежа на території підстанції, що й спричинила детонацію боєприпасів. Того ж дня з’явилися повідомлення про вибухи та задимлення в районі аеродрому Гвардійське. Аксьонов сказав, що збитки, завдані цивільній інфраструктурі вибухами у Сакському та Джанкойському районах Криму, оцінені в 700 мільйонів рублів та обіцяв, що гроші на відбудову обов’язково знайдуть. Але не пояснював, чому військові склади перебувають у безпосередній близькості до населених пунктів чи чому сільськогосподарські об’єкти були переобладнані під військові.

«Надзвичайні ситуації» на Керченському мосту

У перші два роки повномасштабного вторгнення Росія використовувала міст через Керченську протоку як одну з логістичних артерій для забезпечення фронту. Цей логістичний і транспортний вузол, який з’єднує Краснодарський край із тимчасово окупованим Кримом, був збудований із порушенням принципу міжнародного права та територіальної цілісності України. Окрім практичного значення, міст має сакральну цінність — знаменує «возз’єднання» Криму з материковою частиною Росії. Пропагандисти неодноразово інформували про «багаторівневий захист» мосту, а будь-які припущення про можливі атаки називали бравадою. Міноборони України вважає міст законною військовою ціллю.

• Читайте також: «Не давайте Taurus, а то Путін нападе». Пропагандисти — про витік розмови німецьких офіцерів щодо підтримки України

У жовтні 2022 року міст зазнавруйнувань. На мосту вибухнула вантажівка з причепом, через що зруйнувалися три прольоти автомобільного мосту, а також постраждало залізничне полотно — полум’я перекинулося на поїзд, який саме віз цистерни з пальним. Подія спричинила паніку серед місцевих людей. Міноборони України визнало причетність Києва до підриву лише через дев’ять місяців після інциденту. Керівник окупаційного «парламенту Криму» Константинов сказав, що дорожнє полотно на Кримському мосту пошкодили «українські вандали». «Жодної паніки немає. Є велике бажання поквитатися з терористами», — так прокоментував ситуацію Аксьонов.

У липні 2023 року стався другий вибух на Керченському мосту. За інформацією віцепрем’єра Михайла Федорова, атаку здійснили морські дрони, внаслідок чого одна секція була зруйнована й обвалилася, а друга — пошкоджена; на мосту загинула подружня пара з Бєлгорода. Детально про реакцію пропагандистів на подію ми писалитут. Окупаційна влада Криму в особі Аксьонова відрапортувала про «надзвичайну ситуацію в районі 145-ї опори» мосту, через що рух ним зупинено. Він також закликав утриматися від поїздок мостом і «з метою безпеки обирати альтернативний сухопутний маршрут».

2023: ППО на всіх не вистачить

У 2023 році удари по ворожій військовій інфраструктурі в Криму стали системними. Зокрема влітку Сили оборони України активізували кампанію, спрямовану на те, щоб зменшити здатність Росії використовувати Крим як плацдарм і тиловий район для російських операцій. Українські війська завдали серії ударів по системах протиповітряної оборони, наземних лініях зв’язку у Криму (Чонгарський і Генічеський мости), аеродромах, командних пунктах і складах постачання в Криму та на маршруті Крим — Мелітополь — Ростов-на-Дону.

Приміром, лише у липні 2023 року влучання спостерігали на військовому полігоні в Кіровському (Іслямтерецькому) районі окупованого півострова, на авіабазі «Октябрське», складі з боєприпасами біля селища Червоногвардійське під Джанкоєм, а також у Севастополі, на мисі Херсонес та в Балаклаві. Місцева влада прямо не говорила про те, що сталося, називаючи удари по військових об’єктах Криму завуальованими термінами. Наприклад, на ситуацію з ураженим військовим полігоном у Кіровському районі Криму, кількаденну детонацію боєприпасів і евакуацію місцевого населення Аксьонов зреагував у своєму телеграм-каналі так: через «пожежу, що виникла», проводять «тимчасову евакуацію жителів чотирьох населених пунктів — більш ніж 2 тисячі людей» і перекрили трасу «Таврида». Про те, що спровокувало пожежу, що відбувається на військовому полігоні та які масштаби руйнації, у повідомленні не йшлося. Це свідчить про замовчування причин і того, що атаки на військові об’єкти відбуваються в рамках деокупації півострова Силами оборони України.

Вибухи, які місцеве населення регулярно чує у різних куточках півострова, окупаційна влада пояснює також «роботою ППО», знешкодженням снарядів часів Другої світової війни, навчаннями російських військових.

Джерело: телеграм-канал РаZVожаев

Окупаційний «мер» Севастополя Развожаєв диверсію Головного управління розвідки України на складі боєприпасів назвав «нічними стрільбами». «На полігоні в районі Козацької бухти (15 км від центра Севастополя, — «ДМ») проводяться заходи бойової підготовки з нічними стрільбами. У місті все спокійно», — написав він у своєму телеграм-каналі ввечері 28 липня 2023 року.

Натомість ГУР повідомило, що в районі Козачої бухти, де дислокується 810 окрема бригада морської піхоти армії Росії, відбулися зовсім не «нічні стрільби»: «Близько десятої вечора 28 липня було гучно у Козачій бухті тимчасово окупованого Криму. Свідки чули два вибухи та звуки подальшої детонації боєприпасів. На місце події проїхало декілька машин швидкої допомоги та поліції. Вибухи та детонація внаслідок проведеної диверсії відбулись на “тимчасовому складі” боєкомплекту рашистів».

Неможливо лишити поза увагою удари по системах протиповітряної оборони російських окупаційних військ. За інформацією ГУР, у серпні 2023 року на мисі Тарханкут українським військам вдалося знищити зенітно-ракетну систему великого і середнього радіуса дії С-400 «Тріумф». У вересні того ж року NV з посиланням на неназвані джерела в СБУ повідомило, що під час спецоперації контррозвідки Служби безпеки України та Військово-морських сил ЗСУ з ладу вивели радіолокаційні станції в Євпаторії та вдарили двома ракетами «Нептун» по пускових комплексах «Тріумф». Ці події офіційні представники окупаційної адміністрації не коментували.

За спостереженнями видання «Крим.Реалії», кардинальні зміни в риториці Аксьонова відбулися влітку та восени 2023 року. Він публічно визнав, що російська ППО в Криму не може захистити всі об’єкти: «З погляду прильотів… Ну, можливо все. Подивимося. На жаль, не всі об’єкти цивільної інфраструктури сьогодні засобами ППО є можливість захистити. Сподіваюся, що й успіх, і та робота, яка була зроблена, дозволять нам і від обстрілів, зокрема і від дронів, убезпечитися».

Західні ракети: виклик 2024 року

Дрони — не єдине «випробування», з яким зіткнулася система протиповітряної оборони Криму. Новим «викликом» стали західні далекобійні ракети, про які місцева влада спершу зовсім воліла не згадувати, а згодом, коли все ж повідомляла — то робила це з тенденцією применшення наслідків і руйнувань військових об’єктів.

«22 вересня [2023 року] близько 12:00 Сили оборони України завдали успішного удару по штабу командування Чорноморського флоту Росії у тимчасово окупованому Севастополі», — йшлося у повідомленні Управління стратегічних комунікацій ЗСУ. Sky News із посиланням на інформацію ВПС України повідомило, що удару завдали британськими ракетами великої дальності Storm Shadow. За інформацією очільника ГУР Буданова, загинули щонайменше 9 осіб, поранення отримали 16, серед них — російські генерали.

«На Північній стороні з 12.00 до 13.00 проходитимуть планові стрільби зі стрілецького озброєння. У місті все спокійно», — написав окупаційний «мер» міста приблизно в час атаки. Але коли її наслідки приховувати стало неможливо, довелося на ходу змінювати риторику. Тож через півтори години після удару з’явилося лаконічне повідомлення: «По штабу флоту вороги завдали ракетного удару». Ще через двадцять хвилин — що рятувальники намагаються загасити пожежу; ще пізніше, що «навіть вибитого скла поки не зафіксовано». Ще через деякий час Развожаєв написав, що «від ударної хвилі повибивало шибки в десяти житлових будинках у центрі міста. Люди не постраждали». І закликав до «спонтанного флешмобу» й опублікував низку відео, на якому різні люди співають гімн Севастополя «Легендарный Севастополь, неприступный для врагов, Севастополь, Севастополь — гордость русских моряков», в такий спосіб нібито засвідчуючи «згуртованість, єдність і віру в перемогу».

У Міноборони Росії повідомили, що «постраждала історична будівля штабу» й «один військовий не загинув, а пропав безвісти». А також запевнили, що того дня збили всі ракети. Та фото з місця подій і наслідки ударів свідчать про протилежне.

З цих офіційних повідомлень випливає, що завдав ударів абстрактний «ворог», про кількість перехоплених ракет, їхній тип, причини, чому місцеве ППО не збило їх на підльотах до міста, не повідомляли. До того ж це все начебто відбувалося безвідносно до війни, основний театр бойових дій якої — на території материкової України. Подібна комунікаційна стратегія свідчить про те, що окупаційна влада й Міноборони Росії прагнуть не визнавати спроможності України проводити успішні атаки проти військових об’єктів у Криму. Інакше це підірвало б наратив про те, що Україна слабка, тому не може серйозно змагатися за повернення Криму військовим шляхом.

• Читайте також: «Атаки відіб’ємо, але à la guerre comme à la guerre»: реакція роспропаганди на застосування Україною ракет ATACMS

Повільне входження теми ракетних атак в російську офіційну риторику відбулося через певний час після низки успішних атак по військових об’єктах Криму. Визнання окупаційної влади того, що удари далекобійними ракетами західного зразка завдають дошкульних наслідків, з’явилися аж улітку 2024 року. Але зі спробою тривіалізувати удари, мовляв, a la guerre comme à la guerre:

«ATACMS долітають, балістичною траєкторією йдуть. При тому, що в Криму виставлено досить сучасну систему протиповітряної оборони в цілому, з використанням бюджетних і позабюджетних коштів. Що ж зробиш — війна, і американська зброя теж сучасна, долітає періодично», — сказав Аксьонов у середині липня 2024 року в інтерв’ю одному з російських каналів. Прикметно, що у його телеграм-каналі є лише одне повідомлення про ATACMS (від березня 2024 року) — попередження про те, що не слід наближатися до суббоєприпасів, які буцімто після збиття ракет розсипалися та не здетонували.

Також спостерігається спроба нівелювати роль ЗСУ в атаках, натомість підкреслити, що ключова причина атак — «сучасна американська зброя».

Безпілотники НАТО біля Криму

Окупаційна влада Криму зіткнулася з тим, що Україна атакує російські військові об’єкти на окупованому півострові, і замовчувати це неможливо. Як і неможливо не визнавати те, що це системно послаблює російські позиції, змушуючи релокувати Чорноморський флот до невизнаної Абхазії та фактично перестати використовувати Керченський міст для воєнної логістики. Тому довелося активізувати наратив про допомогу Україні з боку західних союзників. Мовляв, це з їхньої вини Києву вдається завдавати ударів.

Міністр оборони Росії Андрій Бєлоусов повідомив, що Росію непокоять американські безпілотники, які все частіше з’являються над Чорним морем. Москва звинувачує Вашингтон у використанні їх для проведення розвідки й обміну розвідданими з Києвом для допомоги у використанні наданої Заходом високоточної зброї.

У червні 2024 року Аксьонов висловився про розвідувальні безпілотні літальні апарати, які літають біля кордонів Криму, так: «Вважаю, що з погляду загроз, які створюють безпілотники, що літають біля кордонів Криму, потрібні, на мій погляд, більш рішучі дії щодо тих, хто веде розвідку цілей на території Кримського півострова та в цілому на території Російської Федерації».

Декілька днів по тому Бєлоусов доручив Генеральному штабу армії вжити заходів проти американських безпілотників. «Це свідчить про посилення участі США та інших країн НАТО в конфлікті в Україні на боці київського режиму», — йдеться в повідомленні міністерства.

• Читайте також: «Татаробандерівці» й «екстремісти»: як російська пропаганда дискредитує кримських татар

Ключові тактики кризових комунікацій окупаційної адміністрації:

Російська влада використовує різні тактики кризових комунікацій:

• заспокоєння цивільного населення та заперечення ймовірності будь-яких військових загроз на території Криму;
• замовчування фактів, що відбулися удари по території Криму;
• спроби замаскувати бойові дії під прикрі випадковості, спричинені порушенням правил безпеки на військових об’єктах;
• спроби позиціювати бойові дії як «навчальні стрільби в тирі», «тренування», «нічні стрільби»;
• визнання факту військових дій, але применшення їхніх наслідків;
• інформування про атаки по Криму безвідносно до війни, яку Росія веде проти України;
• намагання пояснити успішність і регулярність атак допомогою західних союзників України, при цьому нівелюючи здатність ЗСУ до ведення успішних операцій самостійно.

Цей набір повідомлень, повторюваних у різних формах, мав на меті створити враження, що військові дії не були жорстокими та що життя на півострові залишається відносно безпечним.

Основний пропагандистський посил — применшити значущість того, що ЗСУ володіє технічними можливостями атакувати на такі великі відстані, може робити це регулярно і з позитивними для України наслідками. До того ж, місцева влада намагається не згадувати про те, що атакуючи Крим, Київ фактично перейшов «червоні лінії», раніше встановлені Росією, зокрема у відповідь на «загрози» територіям, які Москва вважає своїми. А також щоб у місцевого населення не виникало цілком виправданих сумнівів — російські сили ще спроможні утримувати захоплений півострів чи «Россия здесь навсегда» невдовзі закінчиться.

Які це можливості дає для комунікування Україні:

—  Путінські гарантії безпеки, надані Криму, більше не діють: одна з заявлених Путіним цілей окупації Криму — щоб не було «як на Донбасі», — але військові дії все частіше та болючіше зачіпають півострів.

—  Довіра до повідомлень окупаційної влади щодо безпеки регіону підірвана, адже обіцянки про те, що жоден снаряд на територію Криму не потрапить, не справдилися. А сам півострів виявився не готовим до життя в умовах воєнного стану. Окрім цього, місцева влада дискредитує себе регулярною брехнею щодо ударів, що дає можливості підірвати до неї довіру загалом.

—  Росія втратила контроль над безпекою в регіоні; регулярні влучання, неможливість гарантувати безпеку жителів півострова, пошук альтернативних шляхів військової логістики, переміщення Чорноморського флоту лише доводять це.

—  Поєднання західних можливостей спостереження, застосування різного виду дронів та отримання ракет великої дальності посилює hard power України, особливо з погляду ініціативи та стратегічної переваги. Адже посилення hard power відкриває можливості для інформаційно-дипломатичного тиску та посилення soft power складової.

До роботи з фактичними даними була залучена Катерина Антоненко, стажерка Центру досліджень «Детектора медіа», студентка НаУКМА.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач