Як нам пережити зиму? Що робить влада

Сьогодні питання «Як нам пережити зиму?» стоїть перед кожною українською родиною та країною загалом. Свою дієву відповідь на нього мають дати як центральна влада (парламент, уряд і президент) та органи місцевого самоврядування (голови громад і місцеві ради, начальники військових адміністрацій населених пунктів), так і самі люди. Що ми особисто можемо зробити, щоб убезпечити себе та своє житло від можливих зимових катаклізмів? Адже Росія послаблювати тиск не збирається. Її ракети з подвоєною силою продовжать бити по наших об’єктах енергетики.

Але в першій частині статті поговоримо про дії влади в такій екстремальній ситуації.

«Мінздрав предупрєділ»

Відомий надпис на сигаретних пачках «совкових» часів чудово характеризує стратегію, яку обрала центральна влада під час підготовки до зимових проблем. На жаль, відповідальні за енергетику посадові особи замість того, щоб вести чесний та відкритий діалог із суспільством щодо поточної ситуації в галузі, займаються підстиланням соломки під себе — якщо взимку буде кепсько, вони зможуть сказати: «А ми вас попереджали!». Лише останніми днями риторика урядовців дещо змінилася й топові чиновники почали обіцяти, що «Україна пройде цю зиму». Авжеж.

Зрозуміло, що цієї зими найважливішим буде забезпечення електрикою, й тут у моєму розумінні ситуації виникає певний когнітивний дисонанс.

Так, іще навесні уряд подав на розгляд ВР законопроєкт про добудову третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС, загальна вартість якої в цінах 2017 року становила 72,5 млрд грн, а термін добудови — три й чотири роки відповідно.

Мало того, практично тими ж днями з великою помпою в присутності посла США в Україні Бріджит Брінк, міністра енергетики Германа Галущенка та інших високопосадовців залили перший бетон у фундамент нових п’ятого та шостого енергоблоків Хмельницької АЕС. Загальна вартість проєкту — 10 млрд дол., термін реалізації — п’ять років. Амбітна мета проєкту, за словами Германа Галущенка, — «витіснити росіян із європейського ринку атомної енергетики, і це великий геополітичний проєкт спільного інтересу США та України».

Можна, звісно, погодитися, що це стратегічний пріоритет для США, але наскільки це доречно в часи війни та зруйнованої електрогенерації для нас? Ніби виправдовуючись, чиновники заявляють, що «реалізація проєкту здійснюватиметься виключно за рахунок коштів АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із залученням кредитних можливостей, без використання коштів з державного бюджету України».

Перепрошую, але «Енергоатом» не має власних коштів — лише платежі населення та бізнесу, тому й витрати, й кредити, й відсотки оплачуватимуть українці, й це з великою ймовірністю (навіть неодмінно) призведе до підвищення тарифів на електроенергію. Наскільки ж цей проєкт на часі зараз? Хтось запитав українців?

Але не можна сказати, що центральна влада взагалі усунулася від вирішення поточних проблем із електропостачанням. Приміром, 7 червня КМУ ухвалив постанову №673 щодо фінансової підтримки фізичних осіб, які встановлюють у себе сонячні панелі чи вітрові електростанції. Це доволі екзотичні засоби вирішення зимових негараздів, тим паче, що Україна — не Ізраїль, де сонце світить практично цілий рік: у нас у критичні місяці сонця взагалі можна не побачити. Крім того, урядова підтримка зводиться до компенсації відсотків, тіло ж кредиту має виплачувати сама сім’я, але вартість обладнання для альтернативного енергозабезпечення така, що далеко не кожна родина може дозволити собі його купити, навіть у кредит.

Є ще одна халепа, на якій можуть спіткнутися охочі. Річ у тім, що допомогу вони можуть отримувати лише через визначені КМУ банки, а останні встановлюють власні правила оформлення кредитів. Тому, приміром, якщо вам за 60, то жоден банк вас до програми не підпустить! Тобто найвразливіша категорія населення — пенсіонери — допомогу від держави не може отримати в принципі. Фактично ця програма розрахована на підтримку не людей, а банків.

Звісно, центральна влада може згадати про міжнародну допомогу нашій енергетичній системі. Приміром, лише від американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) надійшли тисячі одиниць техніки й товарів, але ж це не заслуга уряду та влади. Навпаки, тут постає величезне запитання: де воно все? Сила-силенна запитань.

Де 1082 (!) генератори, які надійшли від США? На які об’єкти, в які міста вони пішли? Чи встановлені вони? Чи прийняті в експлуатацію?

Де 145,5 км труб для тепломереж? У яких вони містах? Чи прокладені, чи заповнені теплоносієм?

Де газотурбінна станція потужністю 28 МВт, здатна забезпечити електрикою 100 тис. будинків, шкіл та інших об’єктів? Де 122 мобільні котельні, кожна з яких може обігріти лікарню чи інший критично важливий соціальний заклад?

Відповіді на ці запитання не мають бути військовою таємницею, навпаки, навіть якщо не зазначати конкретної локації, жителі названого міста чи села могли б набагато спокійніше зустрічати зиму, знаючи, що мають додаткове джерело струму чи тепла на випадок надзвичайної ситуації. Тут я не згадую про те, що для кожного генератора чи мінікотельні треба пройти низку технічних процедур і витратити на це кошти з місцевого бюджету — виготовити проєкт, установити «залізо», підвести всі комунікації, випробувати й офіційно ввести в експлуатацію. Інакше вся ця «безкоштовна» закордонна цукерка обернеться на металобрухт і нікого від темряви та холоду не врятує. Й тут виникає ціла купа проблем…

По-перше, кошти. Не можна сказати, що в місцевих бюджетах їх немає (за підсумками 2023 року на їхніх рахунках залишилося близько 50 млрд грн), але використати їх місцева влада не може — уряд заборонив передавати їх власним комунальним підприємствам (!). А це не лише блокує встановлення нового обладнання, отриманого в межах міжнародної допомоги (лише за технічні умови треба сплатити 80–130 млн грн), а й не дає готувати свої підприємства теплозабезпечення до опалювального сезону. Адже уряд не спростив і не здешевив для муніципалітетів приєднання, а дозволив приєднуватися з подальшим оформленням документів і сплатою за це мільйонів приватним компаніям. Оце так допомога!

По-друге, обленерго вимагають заплатити за підключення додаткових потужностей. Навіть якщо зарезервовані потужності є, але не використовуються, —  все одно плати! А є ще одна обставина: мери, почувши про плани Міністерства освіти і науки підвищити зарплати вчителям, почали заздалегідь готувати фінансову «подушку», оскільки з досвіду знають, що з центру на це гроші не дадуть. Їх можна зрозуміти, бо «освіта» — це захищена стаття видатків, за невиконання — кримінальна відповідальність, а «теплопостачання» — ні, тож нехай комунальники ще посидять без грошей. Про американські генератори можна взагалі не згадувати — полежать на складах до наступної зими, їсти ж не просять!

Борги КМУ перед… НАК «Нафтогаз України»

Ні, вам не привиділося, ситуація виглядає так: хазяїн заборгував перед своїм найманим робітником. При цьому крайніми виявилися комунальні підприємства по всій Україні. Протягом багатьох років, коли змінювалася вартість газу, підприємства теплокомуненерго закуповували його за новою ціною, але доки НКРЕКП не змінить тарифів, продовжували нараховувати населенню платежі за старою. Так у підприємств накопичувалися борги — на сьогодні, за підтвердженими даними Мінрегіону, вони становлять 36 млрд грн.

Що робив у цій ситуації НАК «Нафтогаз»? Ясна річ, блокував рахунки. І сьогодні тепловики не можуть розпочати підготовку до опалювального сезону 2024/2025, бо сидять без обігових коштів. Цього року «Нафтогаз» показав прибуток 25 млрд грн і за (негласною) домовленістю перерахував 14 млрд грн до держбюджету, щоб далі їх віддали тепловикам, а ті — повернули «Нафтогазу». Від такої «прокрутки» й «Нафтогаз» нічого не втрачає, й підприємства сплачують борги та починають ремонти, і навіть уряд виконує свої обов’язки перед місцевими підприємствами.

Однак цього року нехитра комбінація не спрацювала — втрутився Мінфін і забрав ці конкретні гроші на виплату зарплат і соціалку. Проїв, як то кажуть, одномоментно й безповоротно. І на підготовку до зими не повернув заборговану з держбюджету різницю в тарифах підприємствам тепло- та водопостачання. А це вже понад 50 млрд грн.

А ще ситуація на місцях ускладнюється тим, що з кожної гривні, отриманої за тепло та гарячу воду, підприємство віддає 65 копійок «Нафтогазу». Чому такі привілеї лише за однією статтею платежів підприємства? Може, тому, що в радниках прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та на посаді заступника голови наглядової ради «Нафтогазу» перебуває та сама особа — Наталія Бойко?

В підсумку можна сказати, що в стані війни уряд ухвалює недолугі управлінські рішення.

Що робить місцева влада

На відміну від можновладців із Банкової та Грушевського, які повністю залежать від примхливих політичних вітрів (тобто їхня практична діяльність мінімально впливає на їхнє посадове становище), мери міст і голови місцевих громад напряму залежать від результатів своєї роботи на посаді. Хоч який гарний і розумний мер на відосиках, та якщо в місті погано з водою й вивезенням сміття, наступного разу жителі за нього не проголосують.

Саме тому вже починаючи з весни, коли було завдано критичних ударів по українській енергоструктурі, місцева влада почала активно закуповувати генератори, шукати й відновлювати законсервовані потужності теплової та електричної генерації, яких, до речі, залишилося чимало на зупинених промислових об’єктах. Але найголовніше — мери запропонували людям не казкові вітрові та сонячні електростанції «на балконах», а те, що є найпотрібнішим і найпридатнішим у цій ситуації, — електричні генератори.

У Бердичеві, Борисполі, Кременчуці, Лубнах, Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі, Тернополі, Чернівцях, Луцьку та інших містах почали діяти програми прямої підтримки мешканців ОСББ та ЖБК, які купляли на свої будинки генератори.

Однак іще далі пішов Київ — влада міста переступила через головний «камінь спотикання» стосовно доступності таких ініціатив для всіх жителів міста: тепер компенсацію можуть отримати мешканці всіх без винятку багатоквартирних будинків, а не лише ОСББ та ЖБК. Для цього треба провести загальні збори співвласників будинку, обрати управителя будинку та колективно взяти на себе відповідні зобов’язання. З власного досвіду скажу, що це не просто організувати, але можливо, а якщо підкріпити протокол таких зборів підписами половини мешканців, то решта — формальності.

«Відтепер співвласники будинків поверховістю до шести поверхів зможуть отримати до 100 тис. грн компенсації, будинків від семи до 16 поверхів — до 200 тис. грн компенсації, а будинків від 17 поверхів та з даховими або вбудовано-прибудованими котельнями — до 300 тис. грн компенсації», — сказав на сесії депутат Київради Олександр Бродський. Тут слід розуміти, що в цій процедурі «стільці — зранку, а гроші — ввечері», тобто спершу треба зібрати гроші й купити, а потім уже просити компенсацію. (Детально про це — на сайті КМДА.) Тож, можливо, мешканцям потрібно буде спочатку взяти кредит на придбання генератора або домовитися з продавцем про відтермінування оплати — ну що ж, треба трохи «покрутитися».

У яких випадках генератори є критичними в разі відключення електрики? У будинках, вищих за сім-вісім поверхів, для подачі води необхідна безперебійна робота насосів підкачування, що й мають забезпечити генератори. Те саме стосується й циркуляційних насосів для подачі теплоносія й для роботи ліфтів у багатоповерховому будинку. Про електропостачання окремих квартир і будинків ми поговоримо в другій частині статті.

В Києві, до речі, це вже четверта муніципальна програма після двох «70 на 30%» для енергоефективних проєктів та «95 на 5%» для заміни ліфтів (перший показник — частка компенсацій із міського бюджету). Тут варто зазначити, що такі проєкти, крім фінансової вигоди, неабияк упливають на згуртованість мешканців — навіть якщо не всі 100% роблять внески, люди однаково відчувають себе об’єднаною спільнотою, а разом переживати негаразди легше.