Мобілізація у Першу світову війну: 50-річних до армії не брали, а пекарів бронювали

Кінець липня і перші дні серпня 1914 року - початок Першої світової війни (28.07.1014 – 11.11.1918 рр.). Тоді життя громадян 38 країн (дві третини населення планети) відразу пішло шкереберть і стало кошмаром на довгі чотири роки. Для людей, які жили на території України, цей моторошний час розтягнувся аж до 1922 року, коли офіційно оголосили про створення СРСР.

Причини, хід війни, її підсумки та результат - геополітичний переділ світу (розвал Російської та Австро-Угорської імперій) – окрема тема, детально викладена як у шкільних підручниках, так і в докторських дисертаціях. Ми ж торкнемося мобілізаційних процесів, що відбувалися тоді у різних країнах. Насамперед тих, де мешкали українці (наших співвітчизників було мобілізовано приблизно 4,5 млн осіб). Як, кого і куди вербували в Австро-Угорщині, Росії, Франції, Англії – читайте у матеріалі Коротко про.

Австро-Угорщина: різномовні полки та обмеження щодо росту

Австро-Угорщина стала першою країною, яка оголосила війну. Спочатку - Сербії після вбивства спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. За Сербію втрутилася Росія, ну а далі - пішло-помчало по всьому світу. Сталося це 28 липня 1914 року, через місяць після вбивства в Сараєво ерцгерцога Фердинанда і через два дні після початку загальної мобілізації в імперії. Часу для повноцінної підготовки армії до початку бойових дій начебто вистачало. Але збройні сили країни були настільки різномастими і неналаштованими, що проблеми виявилися практично відразу. Зазнавши кількох хворобливих поразок і величезних втрат в особовому складі, армія вимагала нової живої сили. І якщо до початку війни вік призову стартував від 23 років, то потім був знижений до 21 року, а коли на фронті в 1915-му стало зовсім туго - до 18 років. Верхня планка – 42 роки. Існувало обмеження і у рості – призовник повинен бути вище 155 см, і була вимоглива медкомісія – до третини призовників її не проходило.

Втім, навіть після досягнення цього граничного віку шлях на службу не був закритий. За контрактом – будь ласка! При цьому "старикам"-добровольцям простіше було отримати звання унтер-офіцера, та й матеріальне забезпечення у них було краще. Ще однією фішкою багатонаціональної армії було формування підрозділів за мовним принципом. Якщо в полку набиралося 20% вояків, які говорять однією мовою, вона і ставала «державною» у частині. Інша справа - документообіг, він був лише німецькою, але на передовій це не мало жодного значення.

Жителі Галичини, що входила тоді до Австро-Угорської імперії, особливого бажання служити їй не відчували. Патріотизму не було від слова "зовсім", звідси й рекордні показники «ухилянтів». Напередодні початку Першої світової до центрів збору не прийшла кожна третя викликана туди людина. А з тих, хто дійшов, більшість робила все, щоб не пройти медкомісію. А ще ті, хто не бажав служити, намагалися виїхати або кудись глибше до Європи «на час», або емігрувати до Канади або будь-якої іншої країни обох Америк. У пошуках «ухилянтів» на вокзалах періодично влаштовувалися облави, але це не завадило десяткам тисяч сімей виїхати. Назавжди.

Ті, хто не хотів залишати батьківщину, але й служити не збиралися, використовували традиційний арсенал хитрощів у спробах уникнути призову. Тут було і самокаліцтво, і навмисне псування документів, і симуляції на медкомісіях.

Проте близько 300 тисяч галичан таки поповнили армію двоєдиної держави, і це становило близько 9% всього кайзерівського війська.

Російська імперія: бунти мобілізованих та білі квіти від волонтерів

28 липня імператор Микола ІІ підписує одразу два укази – один про часткову мобілізацію (що передбачає лише посилення частин, що протистоять Австро-Угорщині) та про загальну мобілізацію – що фактично ставить країну на військові рейки. Який вважати легітимним, цар сам вирішувати не став, дав право вибору міністру закордонних справ Сазонову. Виникла плутанина - спочатку опублікували «легший», потім (29 липня) Микола передумав, і вирішили використати весь людський ресурс.

Німеччина відреагувала очікувано – оголосила Росії війну. Сама ж мобілізація починалася зім'ято - ніхто до ладу не розумів, кого і куди викликати. Система запрацювала лише 4 серпня. Було втрачено ключовий тиждень, та й хаос у військкоматах того часу творився неймовірний. Призовники тижнями могли чекати своєї долі на збірних пунктах. Без елементарних зручностей, в антисанітарії і навіть без харчування. Очікувано прокотилася хвиля бунтів та п'яних погромів. Бідолашних насилу вантажили в ешелони і відправляли прямо на фронт.

Перша хвиля забрала на фронт 3,1 мільйона людей. Здебільшого це були чоловіки віком 40-43 років. Друга затребувана група – 22-25 років. 30-річних спочатку воліли залишати в тилу. Їхня черга прийшла в другу хвилю мобілізації в 1915 році. Тоді забирали людей у ​​діапазоні від 20 до 38 років. Разом за весь час Першої світової солдатами стало приблизно 6,2 мільйона людей. Більшість з них військового досвіду не мали.

Звичайно, війна, що почалася, більше від інших торкнулася українських територій. І рекрутували звідси з особливим бажанням, та й фронт був надто близько – практично вся центральна Україна перетворилася на тилову зону.

Кінець літа 1914 року - час ейфорії та загального підйому. Усі чекали швидкої перемоги, і відбою від охочих взяти у ній участі не було. На передову тікали навіть ліцеїсти та учні Київського інституту шляхетних дівчат. Хрещатик був заповнений дівчатами, які продавали білі квіти з паперу. Купив паперовий символ – допоміг грошима пораненим та сім'ям мобілізованих. Кожен другий чоловік у місті ходив із такою квіткою у петлиці.

Але ейфорія закінчилася швидко. Першим завило село. Адже в розпал літа, час збирання врожаю, кожного другого селянина забирали в солдати.

Публіцист Костянтин Василенко, який перебував у перші дні війни в Києві, писав: "Навколо Політехнікуму обози селянських возів, сільські жінки, ридаючи, кидають дітей, мовляв, взяли батька-годувальника - беріть і дитину".

Ще одне лихо – мобілізували навіть коней. У власника трьох забирали одну, господар п'яти – позбавлявся двох. Лише за 1914-1915 роки з українських губерній забрали служити понад 60% придатних чоловіків та конфіскували 70% усіх коней. І якщо міста якось виживали, то українське село переживало катастрофу, на подолання кризи підуть десятиліття.

Франція: «Класи» для призовників та заборона на випічку круасанів

Французька загальна мобілізація розпочалася 2 серпня 1914 року, а вже наступного дня Німеччина звинуватить Париж у порушенні нейтралітету та оголосить Франції війну. Тому, наскільки швидко французи змогли організуватися, залишається тільки дивуватися. На те, щоб призвати та направити до франко-німецького кордону майже 3,5 мільйона людей, їм знадобилося всього 17 днів. Така оперативність, що стала для німців сюрпризом, була заздалегідь ретельно продумана і організована. Аж до таких дрібниць, як маршрути доставки новосформованих частин до лінії фронту та повне їх екіпірування та забеспечення. Показова дрібниця: плакати, що сповіщають населення про призов, були надруковані та доставлені до населених пунктів за кілька років (!) до війни. Залишалося лише вписати в них дату.

Кожен француз (відповідно до віку) був приписаний до певного "класу". Він залежав від дати початку постановки на військовий облік, актуальний - 28 років (три роки на дійсній службі, одинадцять у резерві, сім у територіальному та сім у територіальному резерві). "Класи" забиралися до армії поетапно. Спочатку залучалися найактивніші (21-23 роки), потім - резервісти першої хвилі (24-34 роки), останніми війська поповнювали «старики» (35-41 рік).

У Франції були свої особливості мобілізаційних процесів. Наприклад, якщо в армію призивався єдиний годувальник у сім'ї, то дружині та дітям виплачувалася щоденна грошова допомога. Під бронювання потрапляли не лише робітники режимних підприємств, а й пекарі. Взагалі страх залишитися без хліба був дуже великий. У Франції навіть заборонили випічку булочок, тістечок і круасанів, щоб не переводити борошно на якісь пустощі!

Влада уважно стежила за настроями у суспільстві, пов'язаними з мобілізацією. Кожен префект мав відправляти до Парижа щотижневі звіти про те, що відбувається, і будь-який проблемний випадок ретельно розслідувався фахівцями зі столиці. До речі, відсоток людей, що ховалися від армії, був у рази більший у селах. Якщо в містах більшість чоловіків прибули в збірні пункти на першу вимогу, то фермери намагалися максимально уникнути служби. Пояснення лежало на поверхні – замінити селянина на полі було складно, адже все господарство неминуче чекав занепад.

Британія: «Приятельські батальйони» та «біле перо» для «ухилянтів»

Великобританія, яка вступила у війну 4 серпня 1914 року, довго обходилася без примусового призову. Потужно працювала пропаганда, був високий загальний рівень патріотичного духу, та й для багатьох чоловіків служба в армії була не тільки почесною, а й давала можливість змінити рутинне життя на щось нове. Практикувалися так звані «приятельські батальйони», коли частини комплектувалися із мешканців одного району чи навіть кварталу. До того ж грошове утримання пропонувалося цілком високим. Тож у період 1914-1915 років армії вистачало добровольців. За потреби у 100 000 осіб у війська записалося понад 250 000 новобранців. Кадровий голод настав у 1916 році, і тільки тоді було оголошено загальний призов.

Спочатку брали лише неодружених чоловіків віком від 18 до 41 року. Пізніше правила посилили, підвищили призовний вік до 50 і скасували броню для батьків сімейств. Проте категорій, звільнених від служби, вистачало. Насамперед представники критичних для країни виробництв. Аж доглядачів маяків і з тієї ж причини, що й у Франції, - пекарів. Теоретично звільнялися і категорії людей Conscientious objectors (принципові противники війни). Але шансів у таких було небагато. Служити чи не служити - вирішувала спеціальна військова комісія, яка часто не бачила переконливих причин не відправляти навіть глибоко віруючого рекрута на фронт. «Забривали» практично всіх, максимум - робили в особовій справі поправку «назначити в санчастину, мінери, в інженерні війська. Без потреби носити зброю».

А ось кого до армії не брали – то це ірландців. У цій частині Британської імперії було неспокійно, що виявилося під час Великоднього повстання 1916 року, коли націоналісти спробували проголосити незалежну Ірландську республіку. Влада резонно вирішила ірландцям зброю до рук не давати - навіщо створювати додаткові ризики всередині держави?

До речі, ставлення у суспільстві до мобілізації було неоднозначним. З одного боку, збиралися численні антивоєнні мітинги, які часом налічували 100 000 осіб і більше. З іншого - людей, які свідомо ухилялися від служби, відверто недолюблювали. Представниці руху суфражисток вручали на вулицях чоловікам у цивільному біле перо – символ ганьби.

До речі

Мобілізація як причина появи національних армій

Треба сказати, сам термін «мобілізація», за історичними мірками, досить новий. Вперше примусовий заклик було застосовано у роки Великої французької революції, відповідний декрет було підписано 16 серпня 1793 року. А ось поняття «мобілізація» вже як комплекс заходів випробували у Пруссії у 1850-1860 роках. Як усе нове, принципи та підходи до мобілізації трансформувалися і продовжують змінюватися протягом неповних двох століть. Але принципова зміна у методах формування системи безпеки країн сталася саме тоді – замість професійних почали з'являтися національні армії. Війна перестала бути справою лише військових.