Рецензія на фільм «Довгоніг» / Longlegs

З 1 серпня в кінотеатрах розпочався показ містичного горора з дивною назвою «Довгоніг» з Майкою Монро та Ніколасом Кейджем у титульній ролі загадкового серійного вбивці. На західних критиків, які буквально розщедрилися на компліментарні характеристики у діапазоні від «найстрашнішого горору року» до «найстрашнішого фільму десятиліття», стрічка справила справжній фурор. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки обґрунтовані подібні заяви та що становить черговий божевільний перфоманс від людини-мема Ніколаса Кейджа.

«Довгоніг» / Longlegs

Жанр трилер, містичний горор
Режисер Осгуд Перкінс
У ролях Майка Монро, Алісія Вітт, Блер Андервуд, Дакота Долбі, Кірнан Шипка, Ніколас Кейдж
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Похмурий сонний Орегон, 90-ті. Трохи відлюдькувата та задумлива спецагентка ФБР Лі Гаркер долучається до справи Довгонога — серійного вбивці, який вирізає цілі сім’ї по всьому штату протягом кількох десятиліть. Але, що дивно, він це робить не самотужки, а якимось магічним чином змушує братися за сокиру люблячих батьків і влаштовувати криваву вакханалію у власному домі, а коли справу зроблено — самоліквідовуватися. Усе, що лишається на місці злочину — ріки крові та маленька записка з таємничим шифром і підписом «Довгоніг».

Довгі роки розслідування не просувалося ані на крок вперед, аж поки Лі не вдалося знайти у явно сатанинських символах певну закономірність. Та чи допоможе це героїні та її колегам реально наблизитися до невловного маніяка і не допустити наступної трагедії?

При розгляді успіху «Довгонога» перш за все варто звернути увагу на грамотно побудований компанією Neon маркетинг. До виходу фільму у прокат було розміщено 11 промороликів на YouTube, котрі в цілому зібрали 30 мільйонів переглядів. Ось, наприклад, той, де Майка Монро вперше зустрічається з загримованим Кейджем, якого вона не бачила до знімань сцени (без спойлерів):

У газеті The Seattle Times розмістили рекламу з шифром, що відсилав до Зодіака — того самого, про якого знімав Девід Фінчер. Ця реклама направляла читачів на сайт, виконаний у ретро-стилістиці, де детально описуються злочини Довгонога. При цьому самого маніяка ретельно приховували від публіки, як той Marvel приховув зіркові камео у «Дедпулі і Росомасі».

Усе це, звісно, підігрівало щиру цікавість до стрічки, причому ще до її виходу на екрани. Тож певною мірою успіх цього детективного трилера з елементами окультизму зумовлений промокампанією, що дійсно інтригувала. Але зараз можна з впевненістю сказати, що «Довгоніг» дійсно вартий уваги, причому у відриві від будь-яких рекламних ходів від досвідчених піарників.

Тобто, детективно-маніячний трилер у дусі знову ж таки культових «Мовчання ягнят» та «Семи» тут спокійнісінько уживається з містичною інфернальщиною на кшталт «Жаху Амітивілля», історія якого ґрунтується на реальній різанині. Там, якщо згадати, Рональд Дефео-молодший спочатку застрелив батьків, а потім розправився з двома братами і стількома ж сестрами. Відбулося це у 1974 році, що символічно перегукується з подіями 70-х у тутешньому сюжеті. А божевільний маніяк із зовнішністю потворного шок-рокера вміщений не у динамічний кривавий слешер, а у похмурий, насичений саспенсом, вкрай атмосферний і трендовий нині постгорор.

Саме тому стрічка Перкінса справила такий ефект на публіку, адже кожному горормейкеру добре відомо, що сьогодні (і особливо сьогодні) налякати літрами штучної крові чи маніяком, що женеться з сокирою за безпорадною білявкою, вже не вийде. У пошані нині сама загадковість, котра, завдяки підкиданим авторами підказкам та натякам, викликає захопливу інтригу і напругу.

Часом повільне оповідання переривається рідкісними скримерами, котрі досягаються коштом різких монтажних вставок, але на цей прийом ставка явно не робиться. Взагалі «Довгоніг» — кіно виразно формалістське, таке, якому притаманний певний стиль. Місцеві персонажі існують у суцільно похмурому сетингу і ніби в категорично тісних приміщеннях з вузькими коридорами, і ці невтішні пейзажі та інтер’єри цілком відображають внутрішній стан агентки Гаркер.

Ну і, звісно, це химерне оспівування сатани не було б настільки моторошним, якби не шалений Ніколас Кейдж, якого під шарами щільного гриму до ладу й не впізнати. Своє вміння зображати люте божевілля актор неодноразово доводив і раніше — хоч би у «Примарному вершнику», угода з дияволом у якому актуальна і для «Довгонога», хоч у кривавому божевіллі «Менді», котрий яскраво характеризує пізній етап кар’єри племінника Френсіса Форда Копполи. Кейджа тут не так вже й багато, але його виступ вам точно запам’ятається.

Майка Монро тим часом взяла собі за звичку вистрілювати ролями у хітових горорах приблизно раз в десятиліття: 10 років тому це було видатне «Воно» Девіда Роберта Мітчелла, тепер от історія повторюється у фільмі Перкінса.