Агенти РФ — на вихід до Росії: на яких умовах Україна готова віддавати колаборантів

Свобода для довічно ув'язненого пропагандиста

Олександр Пащенко — вбивця, який діяв з особливою жорстокістю. Так його називають із 2012 року, коли вирок Рубіжанського міського суду Луганської області вступив у законну силу. Пащенко відбуває покарання — довічне ув’язнення — у виправній колонії №31 Новгород-Сіверського Чернігівської області, і відсидів уже 14 років.

Повномасштабне вторгнення Пащенко зустрів у в’язниці. Попри часткову окупацію Чернігівської області, Новгород-Сіверський не був під контролем російської армії, а всі в’язні перебували в установі, ховаючись від обстрілів. Напад РФ у березні 2022 року відчули всі.

Проте, як виявилось, не всі погоджувалися, що Росія — країна-агресорка. Серед скептиків — Олександр Пащенко. Як стало відомо слідству, на початку вересня 2022 року у присутності кількох засуджених він публічно заперечував здійснення збройної агресії РФ проти України та публічно закликав до підтримки рішень і дій країни-агресора. "Росія допомагає Донбасу і звільняє захоплені Україною території", "Війну в Україні розв`язало політичне керівництво України, прогнувшись під країни колективного Заходу", — зазначав він, про що йдеться у вироку. Окрім того, зі своєї флеш-картки запускав відеоматеріали російських телепередач про проведення так званої спеціальної військової операції, "звільнення" народів т. з. "ДНР" та "ЛНР", створення "Новоросії".

За це йому просто в колонії інкримінували вчинення колабораційної діяльності (частина 1 статті 111-1 КК України), і засудили, на додачу до довічного, ще на десять років позбавлення волі. Пащенко вину свою визнав повністю.

І ось у червні 2024 року фото й персональні дані Олександра Пащенка з'явилися на сайті "Хочу к своим" поряд із кількома десятками схожих. Усі ці люди були засуджені за колабораціонізм, державну зраду або передавання інформації ворогу, і написали заяву з проханням передати їх до РФ. Її може бути достатньо, щоб незабаром отримати шанс на свободу, якщо раніше таку можливість навіть не розглядали.

"Полюбила більше", — так про РФ висловилася під час судового засідання Ангеліна Довбня. У жовтні 2023 року 21-річну дівчину засудили за державну зраду до довічного. У суді встановлено, що молода особа фотографувала та знімала на відео електропідстанції, військові обʼєкти. Зокрема позначила на карті розташування блокпостів біля Кременчуцького нафтопереробного заводу, записала відео біля зруйнованого росіянами ТЦ "Амстор" у Кременчуці.

До РФ згодний переїхати і журналіст із Полтавщини Віктор Шестаков. Його засудили до 15 років ув’язнення за державну зраду в умовах воєнного стану та виправдовування збройної агресії РФ проти України. Шестаков очолював низку проросійських організацій, а також був уповноваженою особою від "ППП" ("Партія Політики Путіна"). На замовлення та за винагороду він готував антиукраїнські публікації, що дискредитували Сили оборони України, виправдовували агресію. Наприклад, він заперечував ракетні удари по торговельному центру у Кременчуці, багатоквартирному будинку у Дніпрі та енергооб’єктах Києва.

Російські агенти — заявки на вихід

Від початку повномасштабного вторгнення Служба безпеки України відкрила понад дев'ять тисяч кримінальних проваджень щодо колабораційної діяльності та пособництва РФ, щонайменше тисячу громадян України вже засуджено.

"Що стосується державної зради, це 111 стаття Кримінального кодексу — загалом відкрито понад 2 800 кримінальних проваджень. Із них мають вироки суду майже 550 осіб. Також СБУ відкрила майже 500 кримінальних проваджень щодо несанкціонованого поширення інформації про ЗСУ, це так звані корегувальники. Із них засуджено більш ніж 120 осіб", — говорить речник СБУ Артем Дехтяренко під час публічного заходу у Києві.

Усі засуджені — потенційні учасники проєкту "Хочу к своим". Це спільна ініціатива Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Головного управління розвідки Міноборони, СБУ та секретаріату уповноваженого ВР з прав людини. В усіх цих структурах упевнені: вона важлива в контексті повернення затриманих РФ українців, а для багатьох заручників це додаткова можливість опинитися на свободі. Іншими словами, це пропозиція обмінюватися з Росією громадянами України.

"З назви ми розуміємо, що йдеться про людей, які вважають своїми не Україну, не європейські демократичні цінності, нашу державу і Конституцію, а державу-агресорку — РФ, і хочуть туди потрапити. Дані про таких осіб, за їхньою добровільною письмовою згодою, оприлюднюватимуть на спеціальному сайті", — сказав представник Головного управління розвідки Міноборони Андрій Юсов.

Дані — це фото засуджених, коротка інформація про них і "згода на обмін", тобто прохання особи про її передання на територію РФ або тимчасово окуповану територію України як військовополоненої "для обміну на громадянина України, що перебуває в полоні РФ".

У СБУ кажуть, що згоду на проведення обміну вже подали близько 500 українців, 200 з них погодилися на публікацію своїх даних на спеціальному сайті.

За словами уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, повернення осіб здійснюватиметься через попереднє узгодження з російською колегою Тетяною Москальковою.

Тобто фактично Україна офіційно вперше від початку повномасштабного вторгнення заговорила про можливість української сторони обмінюватися цивільними особами з російською стороною.

Обмін цивільними неможливий

Проти такої ініціативи виступають правозахисники.

Серед них — директорка з адвокації центру прав людини ZMINA Альона Луньова. Вона говорить: пошук "не потрібних нікому" "покидьків", фото яких можна, як товар, виставляти на сайті, їхні "добровільні" згоди на обмін із домашніми адресами — це не просто порушення норм міжнародного права та загалом концепції прав людини, це злочин.

"Я точно знаю, що державні органи давно й системно працюють над пошуком механізму повернення цивільних, незаконно утримуваних в РФ, з дотриманням норм міжнародного права. Саме тому, що те, яким буде цей механізм, має значення. І обрання шляху "обміну" засуджених громадян України з різних куточків країни та незаконно утримуваних цивільних у РФ створює багато ризиків, які треба враховувати", — пояснює вона Фокусу.

По-перше, захоплення цивільних громадян та їхнє утримання й переміщення є воєнним злочином. І цей злочин системний і масовий. Тільки за підрахунками правозахисників, зафіксовано щонайменше 1770 осіб — заручників РФ. І ця цифра лише приблизна, вона зростає через тривалу окупацію частини території України. А перспектива обмінюватися цивільними може спричинити нову хвилю затримань та формування "обмінного фонду".

По-друге, обмін цивільними неможливий — ані на військових, ані на цивільних. Це має бути вимогою безумовного звільнення.

"Залишаючи поза дужками питання етичності обмінів "неправильних українців" на "правильних українців", стимулювання практики обміну цивільними навряд чи сприятиме створенню сталого механізму повернення цивільних із незаконного утримання в РФ, про який багато йдеться в останні роки. Натомість практика обміну цивільними може створити значні проблеми та ускладнення для України", — говорить Луньова.

З нею згоден і адвокат, експерт Медійної ініціативи за права людини з міжнародного гуманітарного, кримінального права та прав людини Андрій Яковлєв. "Передання громадян України під контроль РФ свідчитиме, що Україна не визнає засуджених за колабораціонізм як своїх громадян. Це близько до того, якщо ми раптом в односторонньому порядку відмовляємося від своїх громадян, які вимушено опинилися на окупованій території", — пояснює він.

Юрист нагадує, що загалом українські закони щодо протидії колабораціонізму надто суворі, оскільки не враховують особливості окупаційного режиму та умов створеного РФ примусового середовища. Воно дозволяє затримувати дуже широке коло громадян. Україні поки не вдалося гармонізувати колабораційні закони з міжнародним правом, як це раніше робили інші країни.

Нині ж ідеться про суттєві ризики. Один із них — стимулювати правоохоронну та судову систему України до порушень, поверхового розслідування та розгляду відповідних справ. Окрім того, може спостерігатися схиляння обвинувачених осіб на етапі досудового слідства до визнання вини й укладання угоди в обмін на потенційне звільнення до РФ в майбутньому.

Наприклад, уже згадана Ангеліна Довбня апеляцію на вирок не подавала, а одразу звернулася з проханням додати її до списків на обмін між Україною і Росією. Вочевидь, їй пообіцяли, що сприятимуть передаванню до РФ, якщо вона визнає провину.

Позиція розуміння: держава шукає варіанти

"Водночас мені зрозуміла позиція держави, що серед засуджених за колабораційні дії є й такі українські громадяни, які себе не ідентифікують з Україною та відмовляються від української ідентичності, — додає Андрій Яковлєв. — Вважаю, що ця ініціатива важко далася владі через її конфлікт з міжнародним правом прав людини, проте це не надто правильно — ігнорувати складне становище, в якому опиняються наші військовополонені через катування та відверте знущання РФ над усіма їхніми правами людини. Тому доводиться обирати між правами заручників або полонених, які мають менше прав, ніж російські "зеки", та шукати нестандартні механізми повернення українців".

Інше питання, що наразі немає жодного механізму, який би дозволяв повернути цивільних.

І це окрема проблема.

Україна самотужки не може натиснути на РФ, щоби повернути своїх громадян. Та й колаборантами вони навряд будуть цікавитися, адже навіть Юсов зазначав, що "більшість із них виявилися не дуже комусь потрібними, і ось вони сподіваються, що на них звернуть увагу, їх почують, їх заберуть".

Питанням повернення цивільних могла б займатися створена міжнародна Платформа зі звільнення цивільних осіб, незаконно утримуваних Російською Федерацією, якою опікується омбудсмен, але від лютого про її роботу нічого не чути. Також жодного рішення, окрім закликів звільнити, не було ухвалено під час Саміту миру у Швейцарії.

Що ж до передання одних українців в обмін на інших, то ця ініціатива містить у собі не лише правові ризики, а й політичні, якими можуть скористатися російські пропагандисти — мовляв, в Україні не все так однозначно, є велика кількість згодних із політикою Кремля.