Рецензія на режисерську версію дилогії «Бунтівний місяць» / Rebel Moon

2 серпня стримінговий сервіс Netflix випустив режисерську версію епічної космоопери Зака Снайдера «Бунтівний місяць», обидві частини якої тривають майже 6,5 годин. У рецензії нижче пояснюємо, чому запійне подолання цього значного хронометражу можна порівняти з супергеройським подвигом.

Плюси:

рейтинг R пішов на користь, фінальний екшн обох частин здатен захопити;

Мінуси:

головна біда — це те, що режисерська версія в загальному пропонує майже все те саме і не виправляє плачевне становище проєкту;

4/10

Оцінка ITC.ua

«Бунтівний місяць» / Rebel Moon

Жанр космічна опера
Режисер Зак Снайдер
У ролях Софія Бутелла, Чарлі Ганнем, Джимон Гонсу, Ед Скрейн, Рей Фішер, Ентоні Гопкінс (озвучення)
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024

Коли стримінговий сервіс Netflix анонсував космічну сагу Зака Снайдера «Бунтівний місяць», та ще й з опцією режисерської версії, це викликало здоровий інтерес. Але коли на платформі вийшла перша частина цього суцільно вторинного та абсурдного опусу, довіра як до Netflix, так і самого Снайдера почала стрімко танути. Вихід другого фільму вколотив ще один цвях у кришку труни сумнівного задуму. І в такому контексті вихід чергового снайдеркату тривалістю у 6,5 годин вже сприймається не як рятівна паличка, а як знущання з глядача.

Netflix під шумок вирішив наслідувати формулу успіху «Ліги справедливості Зака Снайдера», та провернути той самий трюк кмітливим стратегам не вдалося. І справа не тільки у тому, що, на відміну від епічного кінокоміксу про Бетмена і компанію, місцевий, вибачте на слові, хайп досягався штучно. Проблема у якості самого продукту, котрий в сутності пропонує все те саме, тільки в неприпустимо розтягнутому вигляді. Наскільки обґрунтованим видався такий маркетинговий хід від стримінгового гіганта — питання риторичне.

Шкода, що над пафосними заголовками тут розмірковували якось старанніше, ніж власне над сценарієм: загадкове «Дитя вогню», поетичне «Та, що лишає шрами», котрі у новій версії перетворилися на зловісне «Чаша крові» та трохи кострубате «Прокляття прощення».

У чому Снайдеру дійсно не відмовиш, то це у намаганні драматизувати в античних масштабах там, де простору для давньогрецьких трагедій немає у принципі. Зокрема, через суцільно картонних, навіть карикатурних персонажів. Звідси й випливають 10-хвилинні флешбеки (більша частина з яких не працює, тому що багато з нас вже в курсі, про що мова), пафосні промови, сумні акапельні співи, до болю дратівливий надривний саундтрек.

Не шкодує постановник і часу глядачів — майже 6,5 годин — формат повноцінного мінісеріалу, але у такому своєму вигляді, з глядацьким знанням того, що буде далі, ця громіздка і неповоротка, наче той космічний дредноут, махина просто нежиттєздатна. Якщо прибрати з оповідання усі сцени в слоумо, подивишся, і вже на якусь годинку тривалість зменшиться.

Що ж змінилося у порівнянні зі «знежиреними» попередниками? Першочергово кидається в очі велика кількість неправдоподібної комп’ютерної крові, і нехай навіть так, але цього дуже не вистачало раніше. У фільмі є дві еротичні сцени (по одному статевому партнеру на кожну частину для головної героїні), і вони примітні не тільки тим, що підкреслюють чарівність Софії Бутелли, а своїм настроєм і деталями. Перша характеризує суто пристрасть, ще й цей бісів бюстгальтер розстебнути — завдання з непростих. Друга символізує щире кохання, при цьому проблем з непокірною білизною вже не виникає, та й маневр для драматичного моменту у кінцівці намічений.

Снайдер, ймовірно, керується постулатом, що є три речі, на які людина готова дивитися вічно — як горить вогонь, як тече вода і як хтось працює. Адже як ще пояснити таку прискіпливу увагу роботі кочегара й особливо сільськогосподарській діяльності? Буколічні жнива у слоумоушені — це настільки кричуща і пафосна надмірність, що навіть телепрограма «Сільський час» такого собі не дозволяла.

А ще у знаменитого постановника по-дитячому наївно світ розділений суто на чорне та біле; від такої святої простоти намагалися відійти навіть у нещодавньому «Аколіті», спогади про який навряд чи можна назвати приємними.

Скажений нацист від Еда Скрейна — все ще найцікавіший принаймні з погляду виконання персонаж. На жіночі груди він вирячується так, наче Хоумлендер з «Хлопців» на свій вид фетиша, а його порносцена з мацаками — то щось явно близьке до стосунків Глибини та восьминога. Трохи більше екранного часу отримали деякі другорядні і навіть третьорядні персонажі, зокрема, жерці-стоматологи чи орки з «Володаря перснів», яких насипали помітно більше. Втім, це мало на що вплинуло. Той же робот Джиммі, наприклад, так і лишився безликим бовванцем, що знаходиться десь на периферії історії.

У сухому залишку обидві версії «Бунтівного місяця» в бібліотеці Netflix — не більше ніж безглузді війни клонів за увагу підписника.

Нові сцени не здатні виправити той ганебний сценарій, а снайдерівська неспішність явно не пішла на користь. Це безмежно нудно і невиправдано довго. Стримінгова імперія завдає удар у відповідь на численні закиди стосовно свого невдалого дітища, але знову зазнає фіаско. Де там ті жерці з обценьками, тут треба відспівати ще одну космооперу.

Висновок:

Існування двох версій абсолютно невиправдане. Режисерська «Бунтівного місяця» очікувано не здатна повторити долю «Ліги справедливості», і з огляду на амбітність проєкту такий результат і є вищою справедливістю.