Маячня, якою себе оточують люди. Енциклопедія дурниць і сотні років омани?

Ще коли Адам і Єва жили в раю й спілкувалися з Богом, вони послуговувались польською. Усі мови походять від польської. Вона – одна з найдавніших! Якщо не найдавніша! Польською спілкувалися перші люди. Поляки – найдавніший народ. Як наступники скіфів, вони успадкували політичну владу над світом. До Польщі було перенесено титул світу з Лівану, і поляки повинні виконати в майбутньому місію: визволити Азію й Африку від невірних…

Ні, це не фрагмент з «Протоколів сіонських мудреців»

Перечитування наведених вище рядків спонукає до думки, що їхній автор – польська версія Дена Брауна, прихильник теорії змови, пише видання “ZAXID.NET “. Від того ще дивніше, що ці слова і сміливі твердження, які в них вкладені, належать монахові римо-католицького чернечого ордену. Навіть більше. Їхній автор – доктор богослов’я, статусний письменник і композитор, хроніст, францисканець Войцех Демболенцький (Wojciech Dębołęcki, 1585–1646). Він навчався у Кракові, відвідував Рим і Венецію – у зв’язку з освітньою потребою зокрема. Демболенцький був учасником однієї з найбільш кривавих подій на теренах Європи того часу – Тридцятилітньої війни (1618–1648). Врешті, повернувся до Речі Посполитої й осів у Кам’янці, а згодом у Львові.

Хоча відгуки про Войцеха Демболенцького і його діяльність є різні, загалом він викликає симпатію. Демболенцький заснував у Кам’янці спільноту однодумців, які викуповували бранців з турецького полону. Більш достойне заняття у той час придумати важко. У Львові він був проповідником в осередку францисканців, згодом хроністом цього ордену та провінціалом. Демболенцький писав історичні праці, укладав хроніки, був помітною фігурою.

Невід’ємна частина доробку Войцеха Демболенцького – праця, переказ ідей якої був на початку статті. Цей текст має назву Wywόd jednowładnego państwa świata, тобто «Вивід єдиновладної держави світу» (Варшава, 1633). Це один із найвідоміших творів Демболенцького, що приніс йому визнання. Праця написана в дусі ідей сарматизму, поширених у той час. Уявлень, що еліти Речі Посполитої походять від войовничих сарматів, які жили в Північному Причорномор’ї. Текст Демболенцького дуже своєрідний. Він переповнений фантазіями автора й поширеною в той час псевдоісторичною інформацією.

Нічого особливого. Хіба для нас

Сарматизм був важливою складовою частиною публічного життя того часу. Літературні твори, промови, а особливо панегірики – жодна із цих сфер не обходилась без сарматизму. А втім, таке мислення не варто недооцінювати. Не завжди ці ідеї мали комічний і космічний вигляд, як ми зараз схильні сприймати твір Войцеха Демболенцького. До ідей сарматизму зверталися еліти, духовенство.

Можна пригадати виступ у Сеймі знаного православного сенатора Речі Посполитої, київського воєводи Адама Кисіля (1600–1653). У 1641 році він озвучив таке: «Наші предки, Руські Сармати, добровільно прийшли до Ваших Милостей, Польських Сарматів…[…]. Не до країни, але з країною, не до релігії, але з релігією, не до титулів і відзнак, але з титулами й відзнаками – так ми прийшли до нашої спільної Вітчизни». У сприйнятті цього політика сармати є «руські» й «польські», і говорив він це на офіційному рівні.

Сарматизм був ідеологією шляхти – наднаціональною і соціально орієнтованою. Зародження ідей сарматизму можна відстежити вже у творах хроніста Яна Длуґоша (Jan Długosz, 1415–1480). До цієї концепції звертався Марцін Кромер (Marcin Kromer, 1512–1589), Марцін Бєльський (Marcin Bielski, 1494–1575) та інші автори. Сарматизм був елементом самоідентифікації шляхти й магнатів Речі Посполитої: Потоцькі, Замойські, Радивили, Вишневецькі тощо. Значний вплив ці ідеї мали й на культуру. Скажімо, «сарматський портрет».

Кожному по ідеології

Свого часу був популярний міф і про походження козацтва. До нього зверталися автори, які глорифікували козаків, видавали їх за значущу в Речі Посполитій силу, рівню шляхті та спадкоємців руських князів. Хоча не вони одні. Про зв’язок козаків і хозар/козар писав польський хроніст Мацей Стрийковський (Maciej Stryjkowski, 1547–1593?), такі думки є в Димитрія (Туптала), у «козацьких літописах».

У преамбулі до «Пактів та конституцій прав і вольностей війська Запорозького…» (1710), більш знаних як Конституція Пилипа Орлика, «козацький народ» пов’язують із «козарським». Хозари були сусідами Русі й контролювали торгівлю в регіоні, мали вплив на історію наших земель. Проте і в козарсько-козацькій, і в сарматсько-шляхетській теорії ідеологічні конструкти домінують над історичним тлом.

Козаки і хозари. Шляхта Речі Посполитої і сармати. Руси і сарматське плем’я роксоланів («Роксоланія» Себастяна Кльоновича, твори Станіслава Оріховського-Роксолана). Ці тенденції – практика часу. Знать на теренах сучасної Угорщини в давнину виводила себе від гунів. Були містифікації про першопредків, засновників народів: Руса, Ляха, Чеха тощо. Завжди, незалежно від освіти і становища, люди вірили в ідеології, які вводили їх в оману.

Секта святого єдинорога

Войцех Демболенцький не єдиний автор, у «богословському» доробку якого є відомості про свідомих і мотивованих котів, що будують Вавилонську вежу. Автором першої енциклопедії на наших теренах вважають ченця Товариства Ісусового Бенедикта Хмельовського (Benedykt Chmielowski, 1700–1763). Той жив на українських землях Речі Посполитої, був пов’язаний зі Львовом та Луцьком.

У Львові видали його трактат Nowe Ateny (1745–1746). У тексті зібрано все, що відомо було людині того часу з історії, географії, архітектури, військової справи тощо. Проте є нюанс. Сучасному читачеві, вихованому в дусі раціоналізму, важко сприйняти Хмельовського і його текст.

У роботі цього монаха незвичний для нас підхід до упорядкування інформації. Автор викладав на папері усі знання й уявлення, відомі людині його днів. У «Нових Атенах» є свідчення про народження людей зі зовнішніми рисами тварин.

Причому таке нібито відбувалося у краях, в яких ні автор, ні його читачі не мали шансів побувати. Єдиноріг, птах Фенікс, песиголовці і риба Левіафан – чи існують вони? Хмельовський не дає ствердної відповіді. Натомість він замислюється над тим, де ж шукати руїни Вавилонської вежі, соляного стовпа, на якого перетворилась дружина біблійного Лота, а також – де знаходиться Рай. Бенедикт Хмельовський і його твір – це щось незвичне й екзотичне, не зовсім зрозуміле, що не так просто сприйняти.

Проте це не означає, що до цієї теми не можна повертатися, осмислювати її, інтерпретувати. Хмельовський привернув увагу польської письменниці, лауреатки Нобелівської премії з літератури Ольги Токарчук. Він став героєм її твору «Книги Якова» (Księgi Jakubowe, 2014).

Імперська отрута

Кожен текст чи ідею, про які згадувалося вище, людині ХХІ століття без підготовки сприйняти важко. Інакше як нісенітницями, вигадками та дурницями їх не назвеш. Така думка видається справедливою, адже в достовірність жодної з озвучених систем ми не віримо. Вони смішні, нелогічні. Важко прийняти, що люди могли вірити в подібне. Проте й не варто бути надто категоричними та засуджувати.

Ще якийсь десяток років тому багато українців вірили в казку про братні народи. Вважали, що ми, росіяни й білоруси – з однієї колиски і пов’язані якоюсь спільністю. Хіба ця дурниця не є смішною й безпідставною? Хіба не очевидно, що «русскій мір» є такою ж фантастичною конструкцією, яка не має нічого спільного з дійсністю?

Давні міфи вводили людей в оману і блокували раціональне й емпіричне сприйняття довколишнього світу. Міфи нашого часу, накинуті імперськими режимами, виявились не просто отруйними, а смертоносними. Усі, хто вірив і досі вірить у байки про «адін народ» та мутанта з колиски, свідомо чи ні, але підігрують ворожій пропаганді. Ці конструкти були і є інструментом у руках ворога. Із цієї зброї часто стріляють. Тому не варто засуджувати людей давніх епох за утопічні ідеї. Це питання нашої обізнаності з їхнім світоглядом. Потрібно наводити лад у власній голові та позбуватися отруйних і вбивчих конструктів імперської пропаганди. Це питання життя і смерті.

Щоб не стати жертвою й мішенню, українці мусять остаточно відмовитись від імперських пропагандистських ідеологем. Тих, які витягнуті за вуха з мішка, отруюють свідомість і нічого спільного з історичною дійсністю не мають. Лише готують ґрунт для майбутніх злочинів Москви.

Автор: Євген Гулюк

Джерело: ZAXID.net