София Особа, дочь Ирины Фарион: Море людей на похороні мами - це те море, яке вона так і не побачила

Прошло две недели, как Львов простился с профессором, языковедом, борцом за украинский язык Ириной Фарион, которую убили 19 июля. Дочь Ирины Дмитриевны София Особа рассказала Коротко про, как узнала о смерти мамы, чем была поражена во время похорон и как планирует продолжать дело Ирины Фарион. Интервью мы публикуем на украинском языке.

«Про смерть мами дізналася із соцмереж»

- Мабуть, ви пам'ятаєте той трагічний день до хвилини?

- Ні, я багато чого не пам'ятаю, адже була, наче у тумані. Про смерть мами дізналася із соцмереж… Того дня забрала сина Дмитрика із садочка. 4 серпня у нього день народження, а перед цим - 20 липня - ми мали їхати з мамою і дітьми на море… Останнє повідомлення, яке я написала мамі, про те, що ми з Дмитриком замовили день народження, а вона відписала, що вже чекає таксі, щоб їхати до мене.

- Тобто нічого не віщувало біди…

- Абсолютно! Ми з дітьми ще пішли в магазин, там не було світла… Раптом дзвонить телефон, невідомий номер, і питають: "Як ви можете це  коментувати?". Це, очевидно, подзвонив якийсь журналіст, я тоді нічого не зрозуміла і поклала слухавку. Я мала зняти гроші з банкомата, і коли підійшла до банкомата, почали одне за одним приходити сповіщення з Telеgram-каналів. Я це читаю і нічого не розумію, в мене був шок… Я на вулиці з двома малими дітьми, почала плакати, мене усю трясло. Ева мене запитує, чи щось з татом сталося, бо ж чоловік мій на фронті. Кажу, ні - з бабусею. Ми пішли до машини, я сіла за кермо, як доїхала - не пам'ятаю. Коли ми сіли в машину, я сказала дітям: бабуся в лікарні, і ми з вами на море не поїдемо. Вони не задавали питань "чому?", "а ти нам обіцяла" і т. д.

- Ірина Дмитрівна тоді ще була жива?

- Мама вже була на операційному столі. Лікарі лише сказали, що я маю сама розуміти, наскільки ситуація складна. Чи був у мами шанс - навіть не говорили. Лише сказали, що травма надзвичайно складна. Але вони зробили все, що могли. Просто вбивця підійшов до неї впритул, там шансів не було. Мені навіть говорили, що вона загинула на місці, просто в неї було сильне серце.

- Вас пустили до мами?

- Це був наче якийсь фільм жахів... Мене після операції пустили, щоб я її побачила. Я посиділа біля неї 5-7 хвилин - і зупинилося серце. Мені сказали вийти… Життя їй рятували впродовж 40 хвилин. І потім я почула фразу: "Ще дві хвилини - і все, припиняємо…".

«Ми вдячні правоохоронним органам. Вони скрупульозно і детально шукали вбивцю»

- Ви сказали, що Ірина Фаріон за кілька хвилин до вбивства викликала таксі і чекала на нього з валізою. Це вона вже вирушала до вас, щоб надалі їхати на море? Чи міг підозрюваний знати про ці плани?

- Мама проходила повз нього 17-18 липня, і він сидів на лавці. Можливо, її телефон прослуховувався. Коли її незаконно звільнили з "Львівської політехніки", їй надходили погрози від невідомих людей. І письмово, і дзвонили, зламували сторінки в соцмережі.  І мені дзвонили з погрозами. А потім Ірина Фаріон феєрично виграла суд.

- Мама вам щось говорила про погрози?

- Прямо - ні. Але останніми тижнями вона мені дзвонила і запитувала, чи я зачинила вікна і двері. Щодня ввечері дзвонила і цікавилась, чи ми вдома, чи я забрала дітей. Вона мене берегла і ніколи не говорила мені про свої побоювання чи передчуття. Але коли ми йшли вулицею, вона не любила, щоб позаду хтось йшов. Вона зупинялася, пропускала, людина проходила повз, тоді мама йшла далі.

- Чи довіряєте державі як стороні обвинувачення?

- Ми вдячні правоохоронним органам. Вони настільки скрупульозно і детально шукали вбивцю, що я просто шокована. Ми доведемо цю справу до кінця.

- Тобто ви знаєте більше, ніж показали журналістам на брифінгу?

- Ні, лише те, що бачили журналісти на брифінгу. Більше сказати нічого не можу, бо триває слідство.

- Вам телефонував президент Зеленський чи хтось із Офісу президента?

- Мені пан Клименко (міністр МВС Ігор Клименко. - Авт.) передав співчуття від президента. Дзвонив Віктор Ющенко, висловив співчуття і сказав, що завжди підтримає нашу сім'ю. Це мене здивувало, бо  в одному із останніх інтерв'ю маму запитали, хто був для неї найкращим президентом, вона відповіла, що Ющенко.

- Вважаєте, що у разі доведення вини підозрюваному можуть дати довічне?

-  Ми цього будемо вимагати. Будемо вимагати найвищу міру покарання. Така людина, яка вбиває жінку серед білого дня, не має жити в суспільстві.

- А що ви думаєте про те, що підозрюваному надали охорону після нібито ваших погроз і що адвокат подав на апеляцію щодо обрання йому запобіжного заходу?

- Я цього коментувати не буду.

- Що думаєте про російський слід у вбивстві та можливу причетність підозрюваного до неонацистського руху?

- Російський слід… Дивіться, Росія взагалі ще з давніх-давен вбивала українську інтелігенцію. Тому, звичайно, тут міг бути російський слід. Хто і за що убив Симоненка, Стуса, Куліша, Івасюка, Чорновола, Гонгадзе? Хто зараз вбиває наших захисників на фронті? Звичайно, все може бути. Так, зараз триває слідство, будуть шукати замовників. Наразі коментувати не можу в інтересах слідства. Але коли все стане відомо, про це дізнаються всі.

«Думаємо десь у жовтні видати книгу її цитат»

- Мама колись допускала, що може загинути через свою позицію?

- Моя мама колись сказала: "Я не боюся своєї смерті, бо такі, як я, своєю смертю не вмирають". Правду, яку вона говорила, завжди боялися. Суспільство деколи недоростає до правди. Чи думала вона, що колись буде вбита у Львові в білий день? Не думаю.

Знаєте, вбиває байдужість людей, вони ж бачили, що він (підозрюваний. - Авт.) сидів. Поруч дитячий майданчик, може, це педофіл? Людина в дивному одязі. Чому не підійти і не запитати, хто ви, кого чекаєте… Це сталося у білий день, коли всі гуляють, все було зроблено показово.

- Як будете продовжувати справу мами? У неї був свій YouTube-канал, вона видавала книжки.

- Ми будемо продовжувати всю її справу, і YouTube-канал теж. Але зараз трошки треба відійти, хай мине 40 днів. Плануємо створити громадську організацію, благодійний фонд, ми випустили марку з конвертом. Потім ми плануємо зробити пам'ятні знаки. Також думаємо десь у жовтні видати книгу її цитат, вона вже майже готова - "Орлиці не сповідаються перед гієнами". Будемо продовжувати її проєкти, які вона робила..

- Не думали в політику піти, як мама?

- Ні, але я буду продовжувати її справу. Хочемо, щоб пам'ять про Ірину Фаріон жила.

- Про пам'ятник на могилі ще не думали?

- Ні, але все буде.

- У Львові хочуть назвати вулицю на її честь, а в Києві просять встановити пам'ятник або пам'ятну дошку мовознавиці Ірині Фаріон. Є навіть відповідна петиція. Що ви про це скажете?

- Про пам'ятник нічого не чула. Але думаю, що треба робити все, щоб таку борчиню за українську мову знали і пам'ятали. Єдине, треба радитися з нами, з родиною. Нам всі хочуть допомогти, але перш ніж допомогти, просимо погоджувати з родиною.

«Тато дивувався, що мама не боїться ходити вечорами сама»

- Якою Ірина Фаріон - політик та професор-мовознавець - була вдома? Мамою і бабусею?

- Мама дуже любила онуків. Обожнювала, робила для них все. Робила їм млинці, читала казки. Ми жили окремо, але щоп'ятниці, щосуботи і в неділю вона завжди до нас приїжджала. Вставала зранку, робила руханку, пила каву з медом в альтанці. Вона дуже любила квіти - садила в нас, підливала, ще й мене контролювала, чи я не забула їх полити.  Тоді ми зазвичай кудись ішли гуляти з дітьми - в парк, розважальний центр. На ніч читала дітям казки, вони мають збірку "100 українських казок", то мама завжди їм читала. Вона розчинялася в любові до внуків.

- Що дітям сказали?

- Вранці Дмитрик прокинувся і питає: "А де бабуся? Вона в лікарні? Одужає і ми поїдемо на море?" Я кажу: "Дмитрусику, бабуся стала ангеликом, вона завжди житиме в твоєму серці". Він заплакав. Еві сказала про це пізніше. Вона сильна дівчинка, якою була і моя мама, - лише по щоці потекла сльоза… Та в очах дитячих був біль.

- Про особисте життя Ірина Фаріон ніколи не говорила, але в інтерв'ю казала, що має велике кохання. Хто він?

- Я не буду цього говорити, це мамині стосунки. Скажу лише, що з моїм татом - Остапом Семчишиним - мама розлучилася давно, мені був лише рік. Але вони зберегли гарні стосунки. Тато зараз на фронті, на Харківщині. Був випадок, коли тато давно не виходив на зв'язок, мама почала хвилюватися. Я написала його сестрі, вона каже, що тато приїхав на 10 днів у відпустку. Це було за місяць до її загибелі. Мама дуже хотіла побачити тата. Ми зустрілися 21 червня, пішли на каву, я запропонувала зробити спільне фото. Тоді я не могла навіть подумати, що це буде остання світлина моя з мамою і татом. Тоді мама запропонувала піти у Гарнізонний храм (21 липня саме у цій церкві відспівували Ірину Фаріон. - Авт.). Тато ще здивувався, що вона ходить вечорами сама, запитав, чи не боїться. Але ми її тоді посадили на тролейбус додому, і мама сказала татові: "Ти, Остапе, ще скоро приїдеш". Наче відчувала…

- Ваш чоловік теж на фронті?

- Так, він служить в одному із свободівських підрозділів на Донецькому напрямку. На похорон мами приїхав, його відпустили. Але вже за кілька днів має їхати назад. Коли він раніше приїжджав у відпустку, кілька тижнів тому, ми з Евою його відвезли на вокзал, а коли повернулися додому, був сильний дощ, на вулиці почули нявчання руденького кошеняти. Ми вирішили його залишити собі, назвали Рудиком. Тоді передчуття було якесь дивне - ніби хтось прийшов, значить, хтось має піти? Але що це буде мама, навіть подумати не могли.

- Взагалі вас переслідували такі символічні моменти?

- Так! Мама ніколи не мала часу готувати, аж якось одного разу вона запросила подруг і сказала, що спекла торт. Всі здивувалися, а це були вафлі, перемащені шоколадом. І ось, коли вона в п'ятницю, за тиждень до загибелі, забирала Дмитрика з садка, того дня вони в садку з дітками теж робили вафельний торт. А потім  у суботу ми теж вдома робили такий торт. Ми, коли сиділи на 9 днів за столом, родиною, всі говорили, що мали якийсь знак у той день.

А море людей на похороні - це те море, яке вона так і не побачила. Вона вважала, що під час війни відпочивати треба в Україні… Але жити треба - заради дітей, чоловіка та сім'ї і продовжувати її справу.