Нарешті дотепники, яким так муляли всілякі «лівацькі» квоти, можуть видихнути і підняти келих із шампанським. Хоча яке шампанське? Любителям токсичної маскулінності як «природнього стану речей» належить пити нерозведений спирт.
Американська організація «USC Annenberg Inclusion Initiative» з початку 2007 року веде щорічну статистику. Вони рахують, скільки жінок та представників меншин зіграли головних ролей в усіх фільмах, які вийшли за рік. Також вираховують відсоток серед усіх персонажів, які хоча б щось говорять на екрані.
Звісно, вони аналізують тільки американський контент. Але з огляду на те, що Голівуд все одно був і залишається у форватері кіногалузі, саме їхній продукт переважає на ринку, саме американське кіно переважно дивляться глядачі по всьому світу. А отже і ми з вами.
Тож,
цифри нам цитує видання «Deadline»: «
жінки та дівчата становлять лише 30% головних ролей у найбільших релізах 2023 року, що на 14 відсотків менше, ніж роком раніше. Ця тенденція поширилася на жінок та інші недостатньо представлені групи як перед, так і за камерою, показуючи загальну стагнацію в зусиллях щодо залучення в кіноіндустрію.
Відповідно до щорічного дослідження, яке відстежувало 1700 фільмів, лише 32% із 5084 розмовних персонажів у найкращих фільмах 2023 року були дівчатами/жінками, у той час як 68,2% були чоловіками та менше 1% були небінарними. Кількість дівчат/жінок впала до найнижчого відсотка з 2007 року, першого року дослідження USC. Кількість жінок-режисерів, композиторів, сценаристів і продюсерів залишилася на рівні з 2022 роком».
І ще одна цифра відкидає нас до 2007 року. Лише 11% із 100 найкращих фільмів 2023 року були гендерно збалансованими, тобто коли жінки/дівчата – це приблизно половина всіх ролей з текстом у стрічці.
Отже, 2023 рік точно не був «Роком жінки». І це в рік, коли вийшла «Барбі»! Хоча вийшла Барбі, а півсвіту співає «I'm just Ken».
Керівниця «USC Annenberg Inclusion Initiative» Стейсі Л. Сміт у звіті своєї організації пише: «Очевидно, що виробники або відмовляються від жінок як глядачок, або не хочуть знайти шляхи значущих змін, або і те, і інше. Якщо галузь хоче пережити сьогодення, вона повинна щось робити із неспроможністю відповідно представити на екрані рівно половину населення планети».
І ще трохи цифр для тих, хто тужить регулярно від того, що на екранах засилля меншин — ЛГБТК+. Їх теж порахували. І вийшло зовсім не так багато, як комусь здавалось.
1,2% усіх персонажів з репліками були представниками ЛГБТК+, так само, як це було в 2014 році.
Це ж стосується і вікової дискримінації. Лише 3% головних персонажів були віком 45 років і старше.
Лише 2,2% серед усіх персонажів з репліками, або принаймні з іменами (а не «Чоловік 1», «Чоловік 2») були зображені людьми з інвалідністю.
Серед расових/етнічних груп суттєвих змін з 2007 року не відбулося, хоча відсоток білих персонажів значно зменшився (з 78% до 56%), тоді як відсоток азіатських персонажів зріс (з 3% до 18%). Очевидно, що і відсоток чорношкірих персонажів теж зріс, якщо рахувати всередині 100%.
В Україні такої масштабної статистики ми не бачили, але підозрюємо, що якби пані Стейсі Л. Сміт приїхала порахувати головних героїнь в українських серіалах, то вона би просльозилася від щастя. У нас багато знімають для Антоніни. ТЖД (тяжка жіноча доля) — це окремий жанр, який роками годує телепродюсерів, сценаристів та акторів. Нехай учаться ті голівудські кіношники, як треба тримати баланс.