Чому британці бунтують проти мігрантів

У перші дні серпня у Великій Британії відбулися масштабні антиміграційні акції, які подекуди набули характеру бунтів і заворушень. Учасники стихійного протесту вступали в сутички з поліцією, палили автівки, громили заклади, які належать мігрантам, і навіть спробували підпалити готелі, в яких британська влада оселила біженців і шукачів притулку. Ці події стали серйозним викликом для нового прем’єр-міністра Сполученого Королівства Кіра Стармера та його уряду лейбористів. Чому в країні, що славиться давніми традиціями політичної культури, щось пішло не так?

Приводом до заворушень проти мігрантів (передусім мусульман) стала трагічна подія, що відбулася 29 липня в місті Саутпорт. 17-річний підліток, батьки якого переїхали до Великої Британії з африканської Руанди, зарізав трьох дівчаток у дитячому танцювальному клубі. Вісім інших дітей і двоє дорослих були поранені, дехто з них — у тяжкому стані. Жахливий злочин шокував британське суспільство. Через Інтернет почала поширюватись інформація, що вбивця — араб, який прибув до Великої Британії на човні. Свою роль тут відіграло те, що поліція не поспішала назвати особу нападника, адже він іще неповнолітній. Однак це спровокувало поширення різних домислів і чуток. Згодом виявилося, що вбивця не належить до мусульман, хоч і не є корінним британцем. Але хвилю народного гніву вже було запущено.

Наступного дня після вбивства дітей кілька сотень людей зібралися біля мечеті в місті Саутпорт і почали кидати в неї різні предмети. Невдовзі натовп стикнувся з поліцією. Потім протести поширилися по всій країні, хоча епіцентром бунтів стали переважно центральні та північно-західні частини Великої Британії, де також мешкає значна частка мусульманського населення.

Не всі акції були насильницькими. На вулицях можна було побачити й мирних протестувальників, які тримали плакати з вимогою до влади захистити дітей і проханням не називати їх ультраправими. Але медійну картинку створили саме агресивні дії натовпу. З іншого боку, мігранти, подекуди з холодною зброєю, також вийшли на свої контракції. У Мідлсборо сталися сутички між мусульманами й англійцями. У Бірмінгемі мігранти в масках атакували перехожих. Цікаво, що в мітингувальників був прапор Палестини. Мультикультурна ідилія Сполученого Королівства виявилася міфом, який вигадали провідні політики та медіа.

В Україні вже традиційно звикли в усіх подіях на Заході шукати руку Кремля. Та якщо Москва якось опосередковано й долучилася до провокування соціальної напруги у Великій Британії через Інтернет, то її роль була точно не основною. Насправді в Сполученому Королівстві давно назрівали передумови до такого соціального вибуху. Достатньо було найменшої іскри, щоби спалахнув вогонь і суспільне невдоволення набуло неконтрольованих форм. І вже неважливо, що вбивцею трьох англійських дівчаток виявився не араб, а уродженець сім’ї мігрантів із Руанди. У Великій Британії накопичилося забагато нерозв’язаних суперечностей між корінним населенням і мігрантами, які представляють іншу цивілізацію. А подекуди дотримуються ідеології радикального ісламізму.

За останні десятиліття Велика Британія стараннями урядів, які підтримували політику мультикультуралізму та масової міграції, дуже змінилася. Кількість мусульманського населення перевищила 4 мільйони осіб. У Сполученому Королівстві мешкає майже 5,8 мільйона вихідців із Азії та 2,5 мільйона чорношкірих. Згідно з переписом населення 2021 року, в Лондоні проживало 53% білих, із них самих британців — 37%. Звісно, частина мігрантів непогано інтегрована у британське суспільство й більш-менш близька ментально. Але навіть найдосконаліший державний апарат дає збій, якщо за пів століття до відносно невеликої країни прибувають мільйони вихідців із різних культур. До того ж багато хто з них потрапляє туди нелегально і з порушенням закону.

Прем’єр-міністр Кір Стармер жорстко відреагував на громадянські заворушення. Глава британського уряду обіцяє покарати всіх бунтівників, захистити мусульманські меншини та вже розпорядився виділити 38 млн дол., аби убезпечити мечеті від вандалів. Лідер лейбористів поклав усю відповідальність за події на ультраправих. І наказав створити «постійну армію» поліціянтів для протидії заворушенням. Наразі заарештовано до пів тисячі учасників акцій протесту. І це число може зрости. Але оцінка прем’єром суспільної атмосфери та справжніх причин кризи видається занадто поверховою. До того ж дехто звернув увагу на подвійні стандарти британського прем’єра. Адже коли 2020 року в країні вирували акції Black Lives Matter, Стармер став на коліна на знак солідарності з протестувальниками. Хоча їхні дії також супроводжувалися насильством, вандалізмом, сутичками з поліцією й навіть спробами атакувати будівлю уряду в Лондоні.

У коментарях у соцмережах британці загалом не підтримують радикальних методів протестувальників. Але звертають увагу на те, що політичні еліти не чують значної частини громадян і часто поблажливо ставляться до зловживань і злочинів, які вчиняють мігранти. Стармеру дорікають через те, що він витрачає бюджетні кошти на утримання притулків для нелегалів і більше піклується про права біженців, які до того ж прибули на острів із порушенням закону, ніж про захист і добробут британців. Люди вимагають зупинити човни й покласти край нескінченному потоку нелегальної міграції. Нарікають, що держава перетворилася на країну третього світу.

У британців є вагомі підстави бути незадоволеними мультикультурною реальністю. Наприклад, у місті Ротергем, де також вирували протести, свого часу діяла банда мігрантів-педофілів, яка складалася переважно з вихідців із Пакистану. Розслідування цієї справи — одне з наймасштабніших в історії країни. Жертвами злочинців стали понад 1400 дівчат. На жаль, поліція та місцева влада тоді виявили кричущу недбалість. Типовими для Британії стали злочини із застосуванням холодної зброї, яку часто використовують саме іммігранти. Наприклад, у Лондоні за останній рік було зафіксовано понад 15 тисяч випадків нападів із ножем. 2015 року це число було меншим за 10 тисяч.

Квітневе опитування YouGov виявило нищівний брак довіри британців до системи правоохоронних органів: більш як половина громадян зазначила, що не довіряє поліції в розкритті злочинів, а більш як третина повідомила, що не довіряє владі у справі підтримки закону та правопорядку. Лише 26% людей вірять, що поліція заарештує й притягне до відповідальності злочинців, якщо їх пограбують, і лише 7% упевнені, що кишенькового злодія спіймають. Більш як третина не вірить у розкриття злочинів на ґрунті сексуального насильства. В’язниці країни переповнені. А суди виносять вироки занадто повільно. Недовіра до поліції у Сполученому Королівстві настільки велика, що в суспільстві побутує думка про існування так званої двоярусної поліції. Мовляв, правоохоронці неоднаково ставляться до злочинів білих британців та іммігрантів. Недаремно відразу після початку бунтів права партія Reform UK запустила рекламу, в якій її лідер Найджел Фарадж обіцяє ліквідувати так звану двоярусну поліцію.

Можливо, протести й насильство найближчим часом покинуть вулиці Туманного Альбіону. Але без спроби глибше розібратися в справжніх причинах нові погроми можуть спалахнути будь-якої миті. Адже ці протести є лише верхівкою айсбергу реальних проблем, які воліють замовчувати мейнстримні політики. Мільйони британців глибоко занепокоєні міграційною політикою останніх урядів і її наслідками. Людей турбує високий рівень етнічної злочинності. Але політичні еліти, здається, уникають відвертих складних розмов на такі теми. Навпаки, уряд лейбористів відмовився від планів своїх попередників-консерваторів депортувати нелегалів до Руанди.

Свою оцінку подіям у Великій Британії дав професор політології Школи політики та міжнародних відносин Кентського університету Метью Гудвін: «Те, що ви спостерігаєте сьогодні у Британії, є прямим результатом невдалої політики, яку проводили в країні протягом більшої частини останніх 30 років. Масова неконтрольована імміграція. Відмова зробити те, що потрібно, щоб відновити контроль над нашими кордонами. Нездатність інтегрувати новачків. Відмова протистояти радикальному ісламізму й навіть визнати очевидні вади мультикультуралізму. Неодноразові обіцянки зменшити масову імміграцію тільки для того, щоб потім збрехати британському народу, вчиняючи навпаки. І зростання тенденції серед «ліберальних» лівих, які радикалізуються, — як ми знову бачимо в ці вихідні — намагатися змусити замовкнути й затаврувати всіх тих, хто вказує на ці дуже очевидні причини, як «расистів», «ксенофобів» і «шахраїв».

Схоже, в Кіра Стармера немає чіткого бачення, як зупинити чи хоча б зменшити міграцію. Або ж лейбористи не вважають цю проблему головною. Все це лише посилює суспільну недовіру до влади й створює підґрунтя для різного роду радикальних стихійних проявів народного обурення. А також дає додатковий шанс силам, зацікавленим у дестабілізації країни.