"Хоч би не обіср*тися": олімпійський чемпіон з України розповів про конфлікти в гімнастиці, які заважали підготовці к Олімпіаді-2024

Олімпійський чемпіон та призер Ігор-2016 зі спортивної гімнастики Олег Верняєв розповів, як чвари з керівництвом української федерації заважали підготовці до змагань в Парижі. Олімпіаду в Токіо-2020 титулований спортсмен пропустив через дискваліфікацію, але за півтора роки зумів набрати форму, допоміг команді потрапити до топ-5 на ОІ-2024, став восьмим у багатоборстві і п’ятим у вправі на коні, хоча його намагались відправити на "пенсію".

У розмові з журналістами Верняєв підбив підсумки Олімпіади і розповів, з якими проблемами наразі стикаються українські гімнастки.

– Олеже, що сталося під час виступу на коні? Не вистачило вже сил?

– Ні, сил ще залишалось нормально. Фізична підготовка, в принципі, більш-менш. Авжеж я дещо втомився, тому що опробування плюс три дні змагань багатоборства. Але почував себе нормально. Бувало гірше, набагато гірше. Сьогодні, мабуть помилився більше через технічний момент – не тримало на брусах.

Мені трошки швидше дали зелений сигнал починати, ніж я очікував. Я думав, що першому дадуть на 20-30 секунд більше, але ніхто не чекав, і я не зміг замазати бруси так, як потрібно. Це наче такі маленькі дрібниці...

– Але ж воно все впливає на результат.

– Воно повністю впливає, тому що у нас половина елементів, де треба висіти на руках. Тому це важливо їх добре замазати. Бувало, знаєте, таке буває, що на змаганнях не тримає. Буває, що ти проскакуєш, буває – ні. Але тут, в Парижі, не зміг, впорався, не вийшло. Так буває.

– Наскільки загалом задоволені своїм виступом на цій Олімпіаді?

– Слухайте, давайте будемо відвертими. Після двох з половиною років без тренувань, по-перше, мало хто вірив, що я взагалі повернусь. По-друге, коли я все ж таки повернуся, мені всі казали, що я не зможу вийти на високий рівень. Але за півтора року підготовки я вийшов, я потрапив на Олімпійські ігри, я відібрався до трьох фіналів, я робив багатоборство в команді, я виклався на максимум, тут я зробив все, що міг.

Тому я вважаю, що не дивлячись на всі складнощі, нюанси нашої підготовки і на всі ті моменти, які у нас там відбуваються, я зробив все, що міг. Авжеж ми будемо думати, як рухатися, що взагалі робити. Зараз поки ще рано казати, подивимось.

– Мені здається, у нас у збірній у Парижі звісно, багато бійців, але Оля Харлан зі своїм поверненням після невдачі в Токіо – це щось неймовірне, і те, що ви змогли повернутись після дискваліфікації. Де берете ресурси і чи спілкувались останнім часом з Олею?

– Так, авжеж я заходив до неї і після бронзової медалі, і після золота у команді ми спілкувалися. Вона геніальна, що тут казати. Вона просто знає, як грати в цей вид спорту. Вона його пройшла (посміхається). Може, у неї є якісь там чіти, як то кажуть. Але я приклоняюсь, вона геніальна спортсменка, а саме головне, що вона і людина класна.

– Якщо трохи повернутись до багатоборства, чи дійсно судді не дуже хотіли бачити нас на п'єдесталі і трохи притримали оцінки вам та Іллі Ковтуну, який став четвертим?

– Ну а кого хочуть бачити на п'єдесталі? Ну, тут немає такого, що там от Україна приїхала, і ми хочемо чи не хочемо. Просто там у всіх є свої судді, всі працюють на себе. Всі борються за цю медаль. Це Олімпійські ігри.

І якщо ви трошки повернетеся до Олімпіади 2016 ріку і мого багатоборства в Ріо, то у мене складність була десь на бала полтора-два більша, ніж у японця, який виграв. Хоча у нього була одна із найвищих у світі. Але за рахунок своєї я відігравав і змагався. А тут, коли боротьба рівна, авжеж перемагають ті, у кого сильніше щось. Вони підходять і роблять свою справу. І якщо б він помилився, ну що, його президент федерації витягнув би на медаль? Чувак прийшов, зробив багатоборство, свою програму, інший японець і китаєць помилились. Він просто зробив тоді, коли треба. Все, олімпійський чемпіон.

І ще хочу дещо сказати окремим абзацем для для всіх фанів, бо мене часто питають, чому наші тренери не подають протести? Дивіться, протест у спортивній гімнастиці подається тільки на складність. От ти робиш елемент, його не зарахували. І ти можеш подати на складність і передивитися, правильно вони порахували чи неправильно. І це один на сотню випадків буває, коли вони щось не помітили або десь помилились.

Але 99% вони ставлять нам складність ту, яка є. А ось на виконання не подається протест. Це перше. Друге: протест коштує 300 доларів. Якщо ти його виправдовуєш і вони змінюють оцінку тобі, ти не платиш. Якщо ти подаєш і вони кажуть, ні, вибач, ти неправ, то втрачаєш 300 доларів.

Далі – судді міжнародні. Ви знаєте, скільки у нас суддів міжнародних в Україні? Саме тих, що живуть в Україні у нас декілька молодих суддів. Але їх кудись катають? Вони кудись їздять? У нас є змагання?

Далі. От у нас є Кубок світу в вересні в Угорщині. Ми в тому році їздили – я, Чепурний. В цьому році, якщо я не помиляюсь, там було декілька хлопців. І Чепурний повинен бути вже їхати на цей Кубок світу. Тому що в нього є бажання змагатись, пробувати. Пробувати новий стрибок. Тобто працювати. Президентка Федерації спортивної гімнастики Стелла Захарова до Олімпійських ігор сказала, що знімаємось з цих змагань, вони нам не потрібні, вони не раціональні. Що це таке?

І за місяць до Олімпіади я повинен випрошувати ці чешки. Що це таке? А потім мені пише, давайте ми скинемось тобі на шкарпетки, на чешки. Та я сам можу купити, це не проблема. Але у нас є спонсорські чешки, які все життя були у нас були на базі. І саме складне було, щоб їх отримати, це треба було попасти в збірну і дійсно заслужити їх. А зараз що? Вона там щось каже про 30 чешек, які вона купила трьох розмірів.

Йдемо далі. Кубок світу у німецькому Котбусі. Ми приїжджаємо. Я роблю коня, і мені не вистачає 0,1 до попадання в фінал. А у мене по базі зняли, здається, 0,3 або 0,4 за елемент. Ми подаємо протест. Потім нам об'ясняють, що я повинен виробити отак-отак, а не отак-отак. Тобто, сам елемент не міняється, але там повинен бути круг-поворот, а не поворот-круг. Я зараз одразу вийшов в зал і поміняв його, але це вже пізно. Де нам цю інформацію брати? У кого?

Та не треба їздити на Кубки світу! Навіщо? Ми тут самі про все здогадаємось. А хто платив за протест 300 доларів? Тренер, не федерація. Ми і так тренуємось то без світла, то виникають інші складнощі, і саме по собі. Ми всі розуміємо, що у наших хлопців та дівчат на передовій набагато складніша ситуація. І ми всі допомагаємо їм. Але ми знаходимося в Україні і ми працюємо.

Я відпрацював цю підготовку на всі 105%. І у мене просто вже за три тижні до Олімпіади було, знаєте, таке моральне перевантаження, що я просто прийшов до тренера і сказав, що не можу працювати і візьму декілька днів на відпочинок, тому що у мене вже голова не розуміла. Я не міг зробити жодного елементу, тому що я просто вже не міг. Тому що ти гаруєш у залі, це моральне навантаження, тому що на тебе всі тиснуть.

Усі ці чвари всередині федерації, де тобі протягом півтора року розказують, що ти старий і не потрібно брати в команду. Вони ж кричали у 2022-му році, що мене не потрібно брати нікуди.

– У ті часи, коли має бути єдність...

– Ні, у Фейсбуці всі пишуть, що нас об'єднують всі. Замість того, щоб з нами поїхати, знайти нам лікаря в збірну, вони щось інше знаходять. У нас немає лікаря вже з минулого року. Я пишу туди, пишу сюди, шукаю там, я все роблю сам.

– А що сталося з попереднім лікарем?

– Він пішов за станом здоров'я. Нам аптеку десь пів року не могли видати, тому що у нас немає лікаря. Міністерство не могло офіційно видати нам медикаменти, тому що за паперами повинен бути лікар. Це не я повинен шукати і не ви. І не хлопці чи дівчата на передовій. Це якось дивно, якщо чесно. І нам кажуть, що ми тут щось не так робимо, не так готуємося.

Да, повірте мені, не дивлячись на всі чвари, не дивлячись ні на що, ми тут всі об'єдналися, всі були в одній команді. І мене Ілля підтримував, і я його підтримував, і Радомір, і Назар, і Ігор. Ми всі були однією командою, ми всі боролися в цій збірній до кінця. Я, до речі, вчора подивився, тільки дві команди з кваліфікації в фіналі підняли свої бали – це ми і американці. Всі інші виступили гірше.

Ми все відпрацювали, зробили все, що могли. Просто замість того, щоб розвивати гімнастику, її вбивають.

– Яке майбутнє взагалі є? Бо вчора Геннадій Сартинський говорив, що взагалі немає молодих гімнастів.

– Тут треба президента федерації набирати і дізнатись, що у них є в планах. Звільнити, мабуть, пів команди і знайти всіх нових, молодих, класних. А я навіть не знаю людей, які знаходяться у нашому техкомі. Ви розумієте? І вони вирішують, кому їхати на змагання, кого ставити на збори і що робити. Люди, яких я не знаю. Туда ані головний тренер збірної не входить, ані старший, туда не входять міжнародні судді. І вони будуть розповідати мені, Ковтуну, Радивілову або Чепурному, як готуватись на Олімпійські ігри?

Ну, приходьте в зал. Якщо чесно, залюбки, подивлюся, як вони потренують когось із нас, розпишуть план, що нам робити. Я навіть місяць потренуюсь за цим планом, подивимося, що це буде.

– От від такої токсичної атмосфери і скандалів не випускаються руки?

– Авжеж дуже складно. Бо ми їдемо змагатися і не кайфувати, не виборювати, а з думкою "хоч би не обісратися, бо мене знову поливатимуть, щось казати не те".

Щойно спілкувався з Olympic Channel. Ведуча там підтримує, каже: "Це все те, через що ти пройшов, це так нереально. Як ти повернувся!". А зараз приїду додому й мені розказуватимуть, що не так роблю, чому приїхав без медалі? Мовляв, все, виганяти його. Ну ось вам і різниця.

Не хотілося цього негативу на Олімпійських іграх, тому що це свято. Дуже радий, що я тут, і ми таку велику роботу зробили.

– І ніхто не може вплинути – НОК чи міністерство спорту?

– Це ж федераційні моменти. Це ми повинні… Але коли приходиш і кажеш, що хочеш щось робити, наприклад, хочу відкрити школу гімнастики, мені кажуть: "Та ти нічого не можеш робити, пішов звідси". Ми самі відкрили школу. І що ви думаєте? Та палки в колеса так вставляють, що не те що машина не поїде з такими людьми, а навіть танк.

– А хтось з федерації є в Парижі, щоб у них про все це запитати? Когось бачили?

– А ви бачили?

– Ні тому й питаємо. А Захарова вам щось писала?

– Вона мене навіть з Європою не привітала єдиного з команді. Будучи там, вона навіть не підійшла до мене.

– Тобто, контакт відсутній повністю?

– Судячи по соціальних мережах, вона не забуває мене. Але у мене не було часу сваритися з кимось. Бо я приходив до залу вранці і йшов з нього о девʼятій чи о пів на десяту вечора. А поки ми працювали з нашим масажистом-реабілітологом, поки сауна, процедури, то траплялося, що і о десятій виходили. Тому у мене немає часу на це.

Я хотів тренуватися. Хотів або вмерти, або поїхати й виступити. Або зламаюся й не поїду, або зроблю все й виступлю в Парижі. Слава богу, що я витримав і підготувався. На брусах було моє перше падіння за всі дні. Ну, непогано, думаю. Зробив все, що міг.

Знову ж таки, всі лікування – це все ми робимо самі. У мене не запитують: "Скільки тисяч доларів ти витратив на лікування?" Тому що у мене була пошкоджена кисть, порвана губа, у мене старі плечі. Але ніхто цього не запитує. У мене питають лише: "Навіщо ти ставиш якісь пости про чешки?" Окей, можна сказати, що я такий противний. Ну вам навіть Назар Чепурний сказав про це.

Ми сидимо в Україні, ми нікуди не їдемо, ми з першого дня тут. Ми все робимо, щоб розвивати, щоб показувати, що ми тут. Ми кожен день спілкуємося зі ЗМІ. Я вже сотні інтерв'ю дал про все це – і про війну, і про всю нашу ситуацію. Але у нас, розумієте, хтось це робить, а хтось просто примазується.

– Але було видно, як ви насолоджуєтесь тим, що змогли повернутися, що знову тут, всередині.

– Я вдячний всім, хто допомагали мені з самого початку, коли я ще був в проблемній зоні. Ті, хто були поруч і не відвернулись – друзі, команда, сім'я, Олександр, тренер. Це дуже важливо, тому що в такі моменти багато хто відвертається від тебе. І дуже важко пройти через все самому, це неможливо. Можливо це зробити тільки командою.

Але, як то кажуть, моя совість була чиста і тому я сподівався, що зможу. Потім після повернення я просто робив все, що залежить від мене. Ми всі працювали, мене підтримували. Ізараз багато людей пишуть, підтримують – і українці, і іноземці. Це дуже круто. Я відчуваю, що не зря це все робив. І так, бути частиною Олімпійських ігор – це круто. Це дуже важливо.

Не знаю, чи побачимося в Лос-Анджелісі-2028, чи ні. Поки ще нічого не хочу говорити. Але сили є, бажання є. Подивимося, що буде відбуватися у нас далі. Якщо буде якесь нормальне ставлення, все поміняється в розвиток, в те, що ми хочемо робити... А не так, що через три роки у нас гімнастики не буде. Її просто знищать. І все до цього йде.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як росіяни судили українців на Олімпіаді. Наші гімнасти виступали в Парижі без лікаря і під пресингом внутрішніх розбірок.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!