Пам’яті бойового льотчика, полковника Ігоря Бедзая

Майбутній легендарний пілот і комбриг Ігор Володимирович Бедзай народився 20 липня 1972 року в м. Миколаєві у родині залізничника. З дитинства мріяв стати військовим пілотом і літати на винищувачах, тому після закінчення школи почав обирати відповідний навчальний заклад. Щоправда, після проходження медкомісії отримав дозвіл літати тільки на вертольотах. У 1989 році вступив до Сизранського вищого військового авіаційного училища і отримав спеціальність льотчика-інженера. 

Після закінчення училища в 1993 році виявив бажання проходити службу в Україні. Був призначений до 555-го протичовнового змішаного авіаційного полку, що базувався в м. Очакові. У 2004 році його перевели до 10-ї морської авіаційної бригади, яка базувалася в Новофедорівці АР Крим. Там він спочатку обіймав посаду командира вертолітного загону, але вже незабаром здібного офіцера призначили командувати ескадрильєю.

На початку 2014 року командир авіабригади, який важко хворів, помер. Ігор Бедзай, будучи заступником з льотної підготовки, спочатку виконував його обов’язки, а невдовзі очолив військову частину.

На початку березня, коли наші військові зрозуміли наміри загарбників захопити українські військові частини в Криму, командування бригади вирішило будь-що перебазувати на материкову Україну авіаційну техніку, яка могла піднятися в повітря. Третього березня 2014 року почалася передислокація бригади, її літаки та вертольоти перелетіли до Миколаєва на Кульбакинський аеродром.

Про цю операцію було відомо обмеженому колу осіб, її готували таємно. Але саме цей відважний крок командування та льотно-технічного складу допоміг Збройним Силам України не втратити військову морську авіацію.

Товариші по службі не приховували, що левова частка заслуги у тій ризикованій операції належала саме Ігорю Бедзаю. Вони відзначали, що він –  професіонал з великої літери, справжній патріот своєї країни, який не боявся взяти на себе відповідальність за ризик.

Підлеглі полковника пригадують, що коли вилітали з Криму, світило сонце, але в Миколаєві погода зіпсувалася, тому посадка була складною. Більше того, оскількиоперація була засекреченою і про неї знав мінімум особового складу, адже боялися витоку інформації, то по них могли відкрити вогонь як росіяни, так і свої, – пілоти дотримувалися режиму радіомовчання.

Переліт до Миколаєва не був спонтанним рішенням. Військові напередодні все продумали, розрахували, щоб провести операцію безпечно, без втрат техніки та людей. І це їм вдалося.

Перебазування авіатехніки на материк у тих умовах було, без перебільшення, героїчним вчинком. Адже росіяни вже захопили підрозділи ППО в Криму і контролювали значну частину повітряного простору над півостровом.

У 2016 році Ігор Бедзай отримав орден Народного героя України.

Після переїзду до Миколаєва він ще впродовж п’яти років командував бригадою. Створював та налагоджував інфраструктуру на новому місці, а також багато літав на Мі-8 та Мі-14. Зокрема, брав участь в АТО/ООС,  доставляв особовий склад та вантажі.

У 2019 році став заступником командувача ВМС ЗСУ з авіації – начальником управління морської авіації. Але навіть після цього льотчик першого класу Бедзай продовжував виконувати бойові польоти і особистим прикладом мотивувати підлеглих до виконання завдань. Він був справжнім лідером, а ще – завжди піклувався про підлеглих та їхні родини.

Останні три роки свого життя полковник, здебільшого, перебував у Одесі, як того вимагала служба. Його дружина Юлія Вікторівна, теж військовослужбовця, пригадує, що 21 лютого 2022 року той був у Миколаєві, де саме тривали планові польоти. Але вже у ніч на 22-ге помчав до Одеси.

Жінка каже, що востаннє бачила чоловіка у квітні на Великдень, коли він отримав змогу провести час із родиною та дітьми. За її словами, він добре усвідомлював, що для людей його професії ризик загинути на цій війні є дуже великим. Але все ж намагався заспокоїти її та дітей, казав: «Що зі мною станеться, я ж «писарем у штабі служу». В останню їхню зустріч дружина спитала, коли він до них знову приїде? Але, мабуть, у нього було погане передчуття, бо відповів: «Не знаю, Юлечко, час такий важкий настав».

Полковник вилітав на виконання найскладніших завдань. Не стало винятком і 7 травня 2022 року, коли він замінив молодого пілота, у якого нещодавно народилася дитина. Екіпаж виконував пошуково-рятувальні завдання в районі гирла річки Дунай та був атакований ворожим винищувачем Су-30. Завдяки філігранній майстерності Ігоря Бедзая вертольоту вдалося ухилитися від двох гарматних черг із російського літака. Проте випущена керована ракета таки уразила Мі-14 і він із п’ятьма українськими військовими на борту впав на території Одеської області.

Юлія Вікторівна, згадуючи той страшний день, каже, що то була субота, чоловік зателефонував їй о сьомій ранку. Вони поговорили як завжди, про домашні справи, про дітей, чи не було обстрілів.

- Близько десятої мені вже зателефонував син Ілля і сказав, що не може зв’язатися з батьком. Я його заспокоїла, кажу, що вранці з ним розмовляла. А вже через дві години до мого будинку під’їхала машина. З неї вийшли дівчата, з якими ми разом служили, підійшли до мене і сказали: «Юліє Вікторівно, Ігор Володимирович…». У ту мить нібито й моє життя обірвалося. Сама ледве стою на ногах, а у голові думка — як же я скажу про це матері Ігоря?», — згадує дружина.

Ігоря Володимировича Бедзая поховали 11 травня 2022 року в Миколаєві з військовими почестями. У нього залишилися дружина, донька та син.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу Ігорю Бедзаю присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Він також нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеню, медалями «За військову службу Україні», «За бездоганну службу» ІІІ ст, відзнакою Президента «Національна легенда України» (посмертно).

24 червня 2022 року Указом Президента України 10 морській авіаційній бригаді присвоєно ім'я Героя України полковника Ігоря Бедзая.

Крім того, з ініціативи громадськості, одна з центральних вулиць Миколаєва – Чкалова – носитиме ім’я бойового льотчика. Трохи раніше подібне рішення прийняли й одесити, перейменувавши на його честь вулицю Якутську.

Вічна шана Герою!

Фото надані Діною Плетенчук та з вільного доступу мережі інтернет