Світова криза та наша війна

Азіатські фондові ринки пішли у зростання після п'ятиденного падіння. Суттєво зросли котирування Nikei 225 (станом на 8-00 за Києвом додав на 8,61%), у «плюсі» були Гонконгський Hang Seng, індійський Nifty50, стабілізувалися SE SENSEX та SSE. Реакцію європейських та американських майданчиків побачимо ближче до обіду. І якщо позитивна динаміка в Азії збережеться, звідти теж можуть прийти заспокійливі новини.

Однак, для більшості населення ці цифри нічого не говорять. Для частини ЗМІ, крім оцінок ймовірності настання фінансової кризи (а деякі говорять про економічну), решта так само не цікава.

Криза (тут нехай економісти сперечаються яка саме) справді ймовірна – з безлічі факторів згадайте хоча б Covid з реакцією урядів низки країн у вигляді умовного «заливання грошима». Порожні гроші, частина з яких поглинув фондовий ринок.

Навіть цей факт може спричинити масштабні проблеми. Проблем, які безпосередньо позначаться на нас. У тому числі на ході війни в Україні, Для того щоб зрозуміти, давайте припустимо, що світова фінансова криза (і вона не переросла в економічну) йде. З'являються відразу кілька нових вступних:

• Знижуються ціни на сировинні товари. Це означає, з одного боку, зменшення цін на нафту і газ, що впливає на доходи російського бюджету, а отже, здатність вести війну. З іншого боку, падають ціни на зерно і метал (до речі, зерновий ринок уже просідає), що природно зменшує доходи українського бюджету.
• Фінансова криза – це режим економії ключових економік світу. І ось тут неприємне для нас. Пакети фінансової допомоги Україні досить помітні, щоб стати жертвою брежнєвської фрази «економіка має бути економною» – потрапити під урізання. Важливо відзначити, що це може не торкнутися збройових постачань, принаймні, пов'язаних із виробництвом нової техніки (чи безпосередньо для України, чи заміщення поставлених) – процес стимулювання економіки за рахунок розвитку ВПК може здатися нашим партнерам корисним.
• У період економічної нестійкості держави прагнуть вийти з необов'язкових конфліктів, таким чином зменшивши ризики для власної економіки та політики. Виняток – ситуація коли протиріччя між державами носять принциповий характер (і тут не важливо, економіка це, політика чи технологічна конкуренція) і одна зі сторін має якийсь «запас міцності». У такому разі є спокуса «дотиснути» опонента – посилити тиск, поки ти маєш для цього можливості. І далі домовитись на вихідних для себе умовах.

Таким чином маємо ситуацію, яка безпосередньо впливає на перебіг війни в Україні. Розглянемо це у розриві за ключовими групами зацікавлених країн.

Російська Федерація

• Росія втрачає значну частину нафтогазових доходів. І тут мова не лише в падінні світових цін, а й у бажанні «покупців останньої надії» – Китаю та Індії отримати додаткову знижку на російську сировину.
• Але при цьому РФ має деякий фінансовий запас, що дозволяє продовжувати воювати, як мінімум, найближчі 2 роки.
• Чинні технологічні обмеження не дозволяють Росії підтримувати понад рік рівень виробництва військової техніки. Насамперед артилерійських систем та ракет. Зменшення зовнішньоторговельних надходжень природно обмежує можливості імпорту.
• При цьому падіння цін на вуглеводні робить невигідним постачання до ЄС газу та нафти з низки регіонів. Тобто збільшується «вага голосу» європейських політиків, які виступають за якнайшвидше заморожування війни в Україні з відновленням (нехай частковим) співробітництва з РФ

Таким чином, цілком імовірна ситуація, за якої у Кремлі, з одного боку, активно вестимуть консультації щодо якнайшвидшого початку мирних переговорів. З іншого боку, використовуючи наявні ресурси, ще більше збільшити тиск на фронті, щоб отримати максимально вигідну позицію на їхньому старті.

Сполучені Штати Америки

• У разі фінансової кризи США максимально обмежать масштаби безповоротної економічної допомоги Україні. А у питаннях військових поставок продовжать перехід на «кредитну» філософію. Тобто стимулювати розвиток своєї економіки (виробництво озброєнь та техніки, у тому числі для поповнення запасів), поставляючи зброю Україні з необхідністю оплати, нехай і відкладеної.
• З точки зору економічної допомоги Вашингтон активно виступатиме за розширення масштабів передачі Україні доходів від заарештованих російських активів. Просто тому, що це безпечно для власної фінансової системи.

Європейський Союз

• Країни ЄС у разі кризи також перейдуть виключно на «кредитну» логіку надання допомоги Україні. Але тут варто пам'ятати, що військова промисловість Європи зараз має обмежені можливості для кратного збільшення виробництва.
• Про пакети допомоги, аналогічні чеській ініціативі «збору на боєприпаси» найімовірніше можна буде забути як мінімум до виходу з кризи.
• Економічна допомога від ЄС зменшуватиметься. Тим більше що рішення про її надання приймаються консенсусом. І в період кризи знайдеться достатня кількість європейських держав, які виступатимуть за економію.
• З іншого боку, алгоритм передачі Україні доходів від заарештованих російських активів працюватиме. Тут логіка аналогічна до логіки США – це безпечно.
• І, нарешті, вже описаний вище процес обговорення можливості повернення РФ на нафтогазовий ринок ЄС.

Китай та Індія

• Роль цих країн різко зростає. Оскільки вони є «покупцями останньої надії» щодо цілої низки товарних позицій (і йдеться не тільки про нафту та газ), їх позиція безпосередньо впливає на здатність Росії продовжувати війну.
• Друга складова формули – наскільки у Пекіні та Делі вважають продовження війни в Україні загрозою для їхньої торгівлі (і розширення економічного впливу) під час кризи. Якщо так, то очікується різкого посилення їхніх «мирних ініціатив».
• Третя складова – протистояння КНР та США. Обидві супердержави найімовірніше шукатимуть точки дотику та варіанти нормалізації відносин. Адже торговельні війни під час кризи – надто дороге заняття.
• При цьому КНР посилюватиме свій тиск на РФ, прагнучи підім'яти російську економіку під китайську і зробити Кремль де-факто залежним від Пекіна. Для США такий сценарій надто ризикований. Тому Вашингтон прагнутиме зупинити процес. У тому числі за рахунок заморозки війни в Україні та часткового виведення Росії з-під санкцій. В ідеалі – повторення політики «ніжок Буша» початку 90-х.

Таким чином, у Європі може з'явитись достатня кількість прихильників «заморозки» або «завершення гарячої фази» війни в Україні. У тому числі, з вимогами до Києва піти на суттєві компроміси з Москвою. Позиція США щодо мирних переговорів щодо українського питання залежатиме від балансу трьох процесів:

1. Продовження війни РФ проти України під час кризи знижує військовий потенціал Росії. Тобто зніме «російську загрозу» для НАТО на певну кількість років. Як наслідок – можна і потрібно продовжувати військову (але не економічну!) допомогу Україні, оскільки це (а) кредитні лінії – тобто поворотні гроші, (б) стимулює американську економіку, (в) грає на руку американським інтересам у Європі та світі.

2. Посилення китайського впливу на РФ є прямою загрозою інтересам США. І війна має бути зупинена раніше, ніж процес «китаїзації» Росії набуде незворотного характеру.

3. Китайський трек американської політики. У разі виходу на механізми ефективної взаємодії з КНР завершення війни в Україні може стати можливою, бажаною та вигідною обом сторонам подією.

З урахуванням сказаного вище оцінимо позиції України. В умовах фінансової кризи наша країна опиниться у ситуації:

• Різкого посилення тиску Росії фронті. І, можливо, більш інтенсивних спроб зруйнувати громадянську інфраструктуру;
• Істотного падіння доходів від зовнішньоекономічної діяльності;
• Кратне зменшення обсягів пакетів безоплатної допомоги. Тобто якщо сьогодні можна говорити про кілька мільярдів доларів на рік, то з випадку розвитку кризи, йтиметься, у кращому разі про сотні мільйонів;
• Збереження чи збільшення кредитних ліній для придбання озброєнь. Що логічно – такі механізми стимулюють промисловість ЄС та США;
• Скорочення обсягів кредитування української економіки (особливо з боку США);
• Збереження чи збільшення надходжень як доходів від заарештованих російських активів;
• Збільшення інтересу КНР та Індії до подій в Україні та можливостей завершення війни;
• Збільшення тиску з боку низки європейських та американських політиків у питанні якнайшвидшого завершення війни. У тому числі у форматі, який передбачає поступки Росії. Але у питанні «глибини компромісу» не буде єдиної думки та гри «на боці Росії».

Війна набуде характеру «останнього ривка» з надією, що у противника закінчаться сили. Зовнішні гравці, образно висловлюючись, згодні будуть подивитися «останній раунд», від якого, власне, і залежатиме формат майбутніх угод.

При цьому РФ матиме фінансову подушку та можливість мобілізації економіки (з політичними ризиками для Кремля), але матиме суттєві обмеження у технологіях, у тому числі військових. Україна зможе розраховувати на надходження щодо сучасного, технологічно складного обладнання, але буде суттєво обмежена з погляду загального економічного потенціалу. Говорячи простими словами в одних люди і гроші на найм людей, але стара зброя, в інших можлива нова зброя, але менше людей і грошей для їхнього найму.

Такий баланс створює нові рамки роботи політичного керівництва країни. Подивіться на основні пункти. Для України залишаються доступними прибутки з російських активів. Це плюс. Мінус у тому, що застосовується формула виплат на рахунок «і майбутніх доходів». Тому важливим завданням є спроба домогтися передачі самих активів. Що дуже складно, оскільки політика та економіка ЄС та США базуються на ключовому принципі – недоторканність власності. Але можливо, і якщо це вийде, то Україна отримає компенсаційний механізм від зменшення обсягів прямої фінансової допомоги.

Друге найважливіше питання, пов'язане з успішністю першого, – це додаткові гроші на виплати військовим. І докорінний перегляд державної інформаційної політики у цій сфері. В умовах економічної кризи для частини населення війна стане і можливістю забезпечити добрий дохід сім'ям. Значить, про це варто говорити. До речі, росіяни активно використовують тему «підйомних» під час укладання договору і це працює.

Третє завдання – нові підходи до санкційних механізмів. Сьогодні це обмеження російської економіки шляхом самообмежень із боку країн ЄС та США. Але, якщо подивитися індекси технологічної складності економік, доступність затребуваних технологій (скористатися можна, наприклад, The Atlas of Economic Complexity від The ​​Growth Lab в Harvard University або The Observatory of Economic Complexity (OEC)), то з 50 доступних для освоєння технологій у РФ та України збігається понад 30. З 50 найбільш затребуваних (у світі) технологічних товарів, які можуть експортувати РФ та Україна збігається понад 35.

У разі цілком логічно змінювати підходи до оцінки ефективності санкцій і пріоритету лобіювання їх посилення чи ослаблення. Для нас важливий технологічний розвиток і не лише ослаблення РФ, а й своє посилення.

Значить санкції, які стосуються збігаються (чи потенційно збігаються – тобто доступні виробництва) технологічні товари пріоритетні нас. Другий рівень – доступні технології.

На цьому фоні змінюється підхід до лобіювання санкцій. Ми говоримо, що бачимо можливі втрати наших європейських та американських партнерів. І пропонуємо інвестувати в Україну, щоб разом із ними замінити РФ на частини зовнішніх ринків. Для нас це технології та зовнішня торгівля. А також ослаблення Росії як на час війни. Для наших партнерів – розуміння, де і як вони запрацюють, у тому числі компенсувавши втрати від введення санкцій.

І тут період кризи може бути гарною точкою старту для розмови про подібні проекти. А інвестиції, це, зокрема, гроші на виплати військовим.

Є правда, один мінус – у країну, що воює, йти побоюються. Потрібні додаткові стимули. І такими не може бути політика «обскубування гусей».