Чому ми ніколи незадоволені своєю зарплатою

Американець Сем працює у приватній інвестиційній компанії. За минулий рік його зарплата склала 200 тисяч доларів плюс 100 тисяч бонусу.

34-річний фінансист мешкає в Нью-Йорку, де середній дохід родини становить 70 тисяч доларів.

Квартира Сема розташована на Мангеттені – в одному з найдорожчих районів.

Кілька разів на рік він подорожує з друзями, часто відвідує ресторани, і при цьому йому вдається заощаджувати частину своєї зарплати.

Він визнає, що має високий дохід, однак, не приховує, що хотів би отримувати більше.

“У масштабі країни я, очевидно, належу до найвищого прошарку з погляду доходів, і я це ціную. Але водночас не можу уявити, що не хотів би заробляти ще більше, – пояснює він. – Можливо, це просто людська природа”.

У чомусь Сем правий. Роботодавці підвищують заробітну плату з урахуванням економічних умов, включаючи інфляцію та жорсткий ринок праці.

З усім тим, деякі експерти кажуть, що чим більше люди отримують, тим більші в них апетити. Особливо це стосується “кар’єристів” та тих, хто займається інтелектуальною працею.

На думку вчених, багато людей, які вже заробляють у межах верхніх показників середнього національного доходу, навряд чи коли-небудь будуть повністю задоволені своїм фінансовим становищем.

Все відносно

Однією з причин, чому люди прагнуть більшого, є звичка порівнювати себе з іншими. А ці інші зазвичай належать до невеликої обраної групи, з якою вони щодня взаємодіють.

“Ми порівнюємо себе лише з нашою безпосередньою референтною групою, а не з населенням загалом. Якщо хтось належить до 1% топфахівців. І всі його близькі друзі чи колеги перебувають у тій самій групі, то він порівнює свій прибуток тільки з цими людьми”, — пояснює Данна Грінберг, професорка організаційної поведінки в коледжі Бабсона в Массачусетсі.

“У цій групі завжди є хтось, хто має більше, заробляє більше, і це змушує людину відчувати потребу теж заробляти більше”.

Ще одним важливим фактором, за словами Грінберг, є его.

“Багато людей, і чоловіки більшою мірою, ніж жінки, прирівнюють свої заробітки до показників самооцінки”, — каже професорка.

“Якщо ваша референтна група складається з людей з вищим рівнем доходу, ніж у вас, то ви почуваєтесь менш важливим. І ваше его спонукатиме бути рівним чи навіть кращим. Це стимулює заробляти більше”, – каже вона.

Сем погоджується. “В компанії однокласників з меншими, ніж у мене, зарплатами, я почуваюсь добре, – пояснює він. – Але щойно я повертаюсь в робоче середовища, все змінюється”.

Ситуацію посилює й те, що розмови про зарплату історично були табу, каже Тесса Вест, професорка психології в університеті Нью-Йорка.

“Укол ендорфіну”

Брендан, який працює в банку на Мангеттені, також не думає, що коли-небудь буде задоволений своєю зарплатою. Торік він заробив близько 150 тисяч доларів.

“Звісно, підвищення – це добре, але чи дійду я коли-небудь до моменту, коли зможу категорично сказати: так, я дуже задоволений грошима, які заробляю, і не хочу більше? Напевно, ні”, — каже 32-річний чоловік.

За його словами, чергове підвищення посилює бажання отримати ще більше, тому що він бачить, що це можливо.

“Це невеликий, а інколи й великий “укол ендорфіну”. Гадаю, до цього звикаєш”.