Кровні чвари. 200 000 років тому білі акули розійшлися по різних океанах і ніколи не схрещувалися

Океан покриває понад 70% поверхні планети і є домівкою для неймовірної кількості видів, але нам все ще занадто мало відомо про те, що відбувається в його глибинах. Великі білі акули вважаються одними з найнебезпечніших хижаків планети й тепер вчені виявили щось цікаве в їхньому далекому минулому, пише Live Science.

У новому дослідженні група екологів із Нордського університету в Норвегії виявила, що в усьому світі мешкає лише три популяції великих білих акул — вони поділили між собою океани й ніколи не схрещуються. Вчені виявили, що цей поділ стався близько 100-200 тисяч років тому. Тепер учені вважають, що це може відігравати важливу роль у спробах зберегти види — якщо одна з цих популяцій повністю вимре, її, ймовірно, неможливо буде замінити.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Під час дослідження вчені секвенували геноми 89 великих білих акул (Carcharodon carcharias), відібрані по всьому світу. Результати вказують, що у Світовому океані мешкають три абсолютно різні групи, які в далекому розійшлися і більше ніколи не схрещувалися. Ці групи зустрічаються в трьох місцях:

• північній частині Атлантичного океану/Середземномор'я;
• Індо-Тихоокеанському регіонові;
• північній частині Тихого океану.

За словами співавтора дослідження, молекулярного еволюційного еколога Леслі Нобл, таке відкриття вказує на те, що втрата однієї з популяцій стане катастрофою — нам не вдасться її відродити, а території, ймовірно, ніколи не будуть заселені іншою лінією акул.

Подібно до лосося, самки акул завжди повертаються до місця свого народження для відтворення потомства. Це означає, що мітохондріальна ДНК акул, яку вони успадковують тільки від своїх матерів, "трохи схожа на паспорт" — вона точно показує, звідки вони родом. Раніше дослідження вивчали мітохондріальний геном білих акул, щоб вивчити їхню генетичну різноманітність. Однак частина цієї материнської ДНК схильна до мутацій, що робить їх ненадійними джерелами для відстеження розбіжності ліній.

У своїй новій роботі вчені просіяли сотні тисяч генетичних маркерів, аналізуючи варіації ДНК великої білої акули на рівні одного нуклеотиду — основного будівельного білка. Далі вчені використали всю інформацію про геном 89 зразків, вилучених по всьому світу, згрупували пов'язані генетичні послідовності за допомогою статистичного алгоритму. Результати вказують на те, що акули були розділені на три окремі популяції.

Науковці також простежили історію акул, визначивши, коли генетичний склад спільного предка почав розходитися — це сталося в період між 100 000 і 200 000 років тому під час останнього льодовикового періоду. Автори дослідження зазначають, що причина поділу акул на групи все ще залишається загадкою, проте Нобл зазначає, що падіння рівня моря, зміна океанічних течій і температура, ймовірно, створили біогеографічний бар'єр.

Утім, серед великих білих акул не обійшлося і без винятку — вчені також виявили одного загадкового гібрида, що мешкає в Бермудському трикутнику, — суміш індо-тихоокеанської та північнотихоокеанської ліній. Вчені не виключають, що подібних гібридів могло бути більше, проте вони вимерли внаслідок природного відбору.

Раніше Фокус писав про те, що щось в океані безжально випатрало велику білу акулу: вчені розшукали вбивцю.