Последняя любовь Дракулы, или Ханжам вход воспрещен!

Название/автор: Тысячелетняя девственница/ Александр Неволько

Театр: Темный Софит (Dark Sofit)

Режиссер: Елена Неволько

Для любителей театра "Темный Софит" самым желанным из грехов является сладострастие. То, что "Тысячелетняя девственница" – сказка только для взрослых, извещают афиша, заметка на билете и предупреждение режиссера перед спектаклем. Совместная работа Елены и Александра Неволько пытается разбудить зрителя в самом прямом смысле этого слова. Ханжам вход воспрещен!

Далее текст на языке оригинала

Темний тісний підвал. Напівоголені актори. Постійні діалоги про секс: з гумором та без. У другому акті з’являються диби, БДСМ-господиня, шкіряний батіг та осинове ділдо. Зло тут наказується тим самим прадідівським засобом, що і винагороджується добро. А найчастіший жарт вистави - що вампіри можуть смоктати не тільки кров… Глядачі стають добровільними учасниками ментальної оргії.

Еротичні історії - від "Декамерона" Боккаччо до "Анти-Цноти" Еммануель Арсан – будуються за одним шаблоном. Всі сюжетні ходи, які можуть привести до акту кохання, повинні туди привести. Не стала виключенням і "Тисячолітня незаймана" Олександра Неволько. Вдачі чи хиби героїв, їх мотиви та острахи крутяться навколо статевого потягу. Як у кращих працях Зигмунда Фрейда.

Сюжетно в "Тисячолітній незайманій" намішано стільки, що пригадуються як нескінченні вампірсько-вовкулацькі саги, так і всі Індіани Джонси одразу. Це могло б бути постмодернізмом, де змішались кровопивські сюжети, конспірологічна геополітика та гумор в стилі "інші в нашому часі". Але надзадача в п’єси була більш приземленою (див. абзац вище) – збудити глядача.

На початку дійства археолог-невдаха Микола (Олександр Неволько) знаходить фамільний скарб. Але замість золота та діамантів, - заради пошуку яких Микола витратив останні 50 тис. з кредитної карти, - чорний археолог знаходить бездиханну, хоч і привабливу, мумію. Оскільки про це пишуть в казках (та ніхто, здається, не бачить), Микола цілує спокусливу мумію. І мумія, - яка насправді давня вампірська принцеса (Тетяна Станкевич), – оживає від летаргічного сну. Красива, мудра, всесильна; єдиний мінус – незаймана. І Миколі, щоб здійснити багатовікове пророцтво, треба потерпіти ще 6 рочків. Адже за порушення целібату вампірші передбачено остаточний кінець вільного людства та всесвітнє царювання графа Дракули (Олександр Чєрниш) і його вамп-міньонки (Катерина Плющ).

За фабулою, світом керують вампіри (все, як розповідав останні два десятиріччя конспіролог Пелевін). На нашому, людському боці – вампіри-вегетаріанці, чиєю лідеркою і є пробуджена принцеса. На іншому полюсі – армія кровосмоків Дракули. Та перемовини між головнокомандувачами ведуться переважно в секс-клубах та опочивальнях. В результаті "добро" буквально карає "зло". Злий граф залишається без чоловічої гідності й ще провчений осиновим старпоном. За це позитивні герої отримують змогу злитися у коханні раніше за відмічений у пророцтві строк. Любов вкотре спасла світ!

Звісно, всі прояви кохання тут сценічні, акторі повнолітні, оголеність обмежена, а глядача на виставу силою в підвал не тягнуть. Все за взаємною згодою! Але навіть при награності подій, підглядача казкова пристрасть зачепить. Справа тут у табу, в забороні на публічну сексуальність.

Популяризатор етології, науки про поведінку, Віктор Дольник писав, що бажання займатися сексом потайки, в усамітнені зав’язане на двох мотивах. Перший, безпековий – під час акту ми беззахисні перед зовнішніми загрозами, а наша увага зосереджена не на обстановці довкола. Другий, статусний – половий акт може бути формою домінування одного з партнера над іншим; цей інтимний прояв не повинен стати надбанням спільноти. Тому, коли актори "Темного Софіту" - хоч і ритуалізовано - порушують норму на публічну сексуальність, глядачі відчувають те саме, що і юний львів’янин Захер-Мазох, коли сховавшись у шафі спостерігав, як тітка випорює чоловіка.

Глядацький досвід від "Тисячолітньої незайманої" перш за все еротичний, і лише після – театральний. Тут не буде Беккетівських абстракцій чи ЛСД-декорацій, якими сьогодні дивують популярні театри. В "Темному Софіті" все камерно, для своїх. Історії в дусі еротомана Тінто Браса, а з декорацій лише необхідний мінімум, як у фільмах з прихованої батьками відеокасети.

"Тисячолітня незаймана" режисерки Олени Неволько доказує, що театр може бути спокусливим та безсоромним. "Темний Софіт" - місце для тих, що здатні прийняти власну сексуальність і шукають інтелектуальні засоби сублімації енергії Лібідо. А для завзятих театралів це можливість подивитись на іншу драматургію, яка б’є не по мізках, а у нижню чакру. Сподобається вам побачене чи ні – справа особистого смаку, але кровосмоктучу "Тисячолітню незайману" ви ще довго не забудете.