B-50 Superfortress: монстр-бомбардувальник із минулого

Стратегічний бомбардувальник Boeing B-50 Superfortress, розроблений після Другої світової війни, зіграв ключову роль для Стратегічного повітряного командування (SAC) ВПС США.

Фокус переклав статтю Майї Карлін про американський літак Superfortress.

• Створений на основі B-29 Superfortress, B-50 мав вдосконалені двигуни і поліпшену конструкцію. Вперше піднявшись у повітря в 1947 році, він на короткий час очолив американський флот ядерного стримування, поки не з'явилися удосконалені бомбардувальники B-36 і B-47.
• Хоча його служба була недовгою, і йому було непереливки в протистоянні з радянськими МіГ-15 під час Корейської війни, B-50 увійшов в історію завдяки першому безпосадковому навколосвітньому перельоту Lucky Lady II. Більшість B-50 були згодом списані або переобладнані в заправники.

Boeing B-50 Superfortress: коротка, але ключова роль в історії ВПС

У зв’язку із розвитом програми ВПС США зі створення стелс-бомбардувальника нового покоління B-21 необхідно згадати історію стратегічних бомбардувальників цього відомства. Серед них легко випустити з уваги Boeing B-50 Superfortress. Хоча цей літак, створений після Другої світової війни, провів у небі менше двох десятиліть, перш ніж його переобладнали на заправник, свого часу він встиг очолити флот ядерного стримування новоствореного Стратегічного повітряного командування.

Стратегічні бомбардувальники залишаються основою повітряної частини ядерної тріади Америки, і B-50 слід віддати належне за те, що він очолив цю структуру.

Витоки Superfortress

B-29 Superfortress – предок В-50. Створений для висотних бомбардувань, цей важкий гвинтовий бомбардувальник брав активну участь у Другій світовій і Корейській війнах.

Перший Superfortress мав низку безпрецедентних характеристик, включно з дистанційно керованими гарматними вежами, подвійними бомбовідсіками та герметичними кабінами для екіпажу. Найвизначнішим фактом було те, що B-29 використовували для скидання ядерних бомб на Хіросіму і Нагасакі в Японії 1945 року в рамках зусиль США щодо завершення війни на Тихому океані.

Ближче до кінця війни американці стали шукати заміну для Superfortress. Хоча B-29, безумовно, був найпотужнішим бомбардувальником воєнних часів, його двигуни були сумно відомі своєю схильністю до поломок. 18-циліндрові двигуни Curtiss-Wright R-3350 Duplex Cyclone, якими оснащувалися літаки, страждали від хронічних проблем із перегрівом. Американська влада хотіла, щоб на заміну B-29 прийшов новий радіальний двигун Pratt & Whitney R-4360 Wasp Major. На той момент це був найбільший за об'ємом поршневий авіаційний двигун, що надходив у великосерійне виробництво.

Як раніше докладно описував Себастьєн Роблін, "ці потреби призвели до створення нової моделі B-29D зі збільшеною майже на 60% потужністю двигуна R-4360 Wasp Major на 3500 кінських сил і обшивкою з міцнішого, але легшого алюмінієвого сплаву 75-S. Усе це дало змогу знизити вагу крил на 272 кг і збільшити швидкість майже до 645 км на годину. Серед інших доопрацювань – більш високе хвостове оперення, гідравлічні системи управління, а також системи запобігання обмерзанню крил і вікон".

Дебют Boeing B-50 Superfortress, оснащеного новим двигуном, відбувся 1947 року, а рік потому він офіційно надійшов на озброєння. B-29 залишався в строю протягом усього цього періоду. Хоча обидва літаки мали спільне позначення Superfortress і спільні можливості, армія хотіла розробити для B-50 абсолютно нову конструкцію, щоб отримати додаткові кошти на виробництво.

B-50 міг перевозити екіпаж із 10 або 11 осіб, мав розмах крил близько 43 метрів і максимальну злітну масу 76,4 тонни. Оснащений новим удосконаленим двигуном, бомбардувальник міг літати на 8612 км і досягати стелі 11277 метрів.

З 1947 року було створено кілька нових варіантів Superfortress. B-50A було вироблено небагато, і вони служили Вашингтону як повітряний засіб ядерного стримування до появи таких наступників, як B-36 Peacemaker і B-47 Stratojet. У 1953 році ВПС представили 36 варіантів B-50D, спеціально обладнаних для виконання далеких місій метеорозвідки. Вони були обладнані висотними атмосферними пробовідбірниками, метеорологічним радаром, доплерівським радаром і додатковими паливними баками в бомбовідсіку. За даними Національного музею ВПС США, доки ці бомбардувальники не були передані Погодній службі, вони виконували спеціальні завдання з розвідки погоди у складі 97-го бомбардувального крила Стратегічного повітряного командування.

Історія експлуатації

Під час Корейської війни B-50 не показали очікуваних результатів у боротьбі з радянськими винищувачами МіГ-15. Попередні радянські винищувачі були нездатні перехоплювати ці бомбардувальники на великих висотах, але МіГи-15 збили кілька "Стратофортрессів", виявивши тим самим недоліки платформи.

Хоча історія служби B-50 була недовгою, B-50 Lucky Lady II став першим літаком, який здійснив безпосадковий навколосвітній переліт. Сьогодні фюзеляж Lucky Lady II зберігається в Музеї авіаційної слави в Чино, штат Каліфорнія. Решту B-50 Superfortress списали або відправили на пенсію.

Про автора

Майя Карлін – авторка статей про національну безпеку в The National Interest, аналітикиня Центру безпекової політики та колишня наукова співробітниця імені Анни Соболь-Леві в IDC Герцлія в Ізраїлі. Її статті публікуються в багатьох виданнях, включно з The National Interest, Jerusalem Post і Times of Israel. Ви можете стежити за нею у Twitter: @MayaCarlin