Рецензія на фільм «Лазня диявола» / Des Teufels Bad

З 8 серпня в українському прокаті стартував містичний фольк-горор «Лазня диявола», який відмітився «Срібним ведмедем» за видатний мистецький внесок (операторську роботу) на лютневому Берлінале та висуватиметься на наступний «Оскар» від Австрії в категорії «Найкращий міжнародний фільм». У рецензії нижче розповідаємо, чому ця стрічка вимагає від глядача певної психологічної стійкості та чи буде вона у підсумку чимось винагороджена. Невеличкий спойлер — ні.

«Лазня диявола» / Des Teufels Bad 

Жанр історична драма, фольк-горор
Режисери Вероніка Франц, Северін Фіала
У ролях Аня Плаж, Марія Гофштаттер, Девід Шейд, Наталья Баранова, Клаудія Мартіні, Лукас Вальхер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Верхня Австрія, 1750 рік. Молода набожна жінка на ім’я Агнес виходить заміж за сільського рибалку Вольфа і перебирається разом з ним в усамітнений будиночок посеред лісу. Але те, що здавалося початком нового, щасливого життя перетворюється для стражденної на справжнісіньке пекло. Окрім того, що Агнес постійно отримує зауваження від недружньо налаштованої свекрухи, то ще й Вольф не бажає виконувати свій подружній обов’язок. А жінка буквально марить про дитину.

Поступово нещасливе сімейне життя, самотність, постійна присутність свекрухи, патріархальний устрій і неможливість народити дитину сильно б’ють по психіці не готової до таких випробувань героїні. Вона все більше замикається у собі, у неї розвивається глибока депресія і втрачається сенс життя. Згодом це призводить до трагічних наслідків.

Сюжет «Лазні диявола» заснований на історичному дослідженні Кеті Стюарт, у якому йдеться про так зване «непряме самогубство». Цей новий вид злочину був поширений у XVII та XVIII століттях у Європі. Схильні до самогубства боялися вічного прокляття, тож наважувалися на вбивство, після чого здавалися владі та очікували на страту. Злочинці сподівалися, що після покаяння і сповіді у них буде шанс на порятунок. Цей злочин вчиняли переважно жінки, а їхніми жертвами ставали діти, про що свідчать більше ніж 400 історичних документів, котрі стосувалися лише німецькомовних регіонів.

На початкових етапах цей фольк-горор може навіяти думки про химерне «Сонцестояння» Арі Астера — сонячне світло, непривабливі обличчя у кадрі, ритуальні дійства, дбайливо зібраний вінок і щемливе передчуття, що все це призведе до чогось жахливого додаються. Втім, сонячна безтурботність «Лазні диявола» стрімко поступається місцем безпросвітній бляклості, в той час, як у Астера було рівно навпаки.

Щодо змісту, то і тут за бажання можна виявити певні точки дотику, але історія режисерського дуету Вероніки Франц та Северіна Фіала не те щоб простіша, а приземленіша і загалом про інше. Там, де в Астера були зловісні язичницькі ритуали, яскраві святкові вбрання і щось дуже незвичне як в очах персонажів, так і глядача, у Франц та Фіали — християнське вірування, суцільно непримітне дрантя і невибаглива, зрозуміла кожному щоденна рутина, котра також істотно вплинула на головну героїню.

Остання ж дуже нагадала багатостраждального Блейка з драми Гаса Ван Сента «Останні дні» (2005), у якій явно мався на увазі Курт Кобейн. Там, якщо згадати, герой так само беззмістовно вештався лісом, втратив зв’язок з реальністю, після чого у хід пішла рушниця. Та якщо у картині Ван Сента герой давно перетнув точку неповернення і просто готувався до неминучого, то у «Лазні диявола» показано увесь шлях згасання особистості, її падіння у психологічну в’язницю, з якої немає іншого виходу, окрім як припинити своє жалюгідне існування.

«Лазня диявола» — суцільно депресивне, важке для сприйняття кіно, а його безвихідь набагато страшніша за будь-якого голлівудського демона чи зомбі. Хоча саме таким терміном і можна схарактеризувати Агнес: вона — ходячий мрець, у якого немає ніякої надії на «антивірус», хоч які химерні процедури не проводив місцевий цирульник.

Та у цієї медалі існує і зворотний бік, а саме — наскільки таке психологічно важке, здатне буквально спустошити тебе емоційно кіно потрібне сьогодні українському глядачу, котрий і без того знаходиться у постійному стресі. Важко собі уявити людину, якій захочеться з власної волі піти на цю похмуру і неквапливу стрічку в кінотеатр, де у кадрі фігуруватимуть відрізані пальці, відрубані голови, опариші, перерізання горлянки козі та подальша її обробка у підвішеному догори дриґом стані, вбивство немовляти і, головне, відсутність сенсу життя.