Стань «опричником» чи штурмуй Попасну разом із «вагнерами»: як Росія транслює пропаганду в комп’ютерних іграх

Пропаганда з’являється у різної ступені популярності комп’ютерних іграх, як спроба Росії завоювати та переконати нову аудиторію. Приклади транслювання Росією пропаганди можна знайти, починаючи від перших збройних інтервенцій путінського режиму. Наприклад, розробники з Red Ice Software у грі «Протистояння: Примус до миру» ще у 2008 фантазували на тему продовження подій російського вторгнення до Грузії. У грі нібито у 2009 році Грузія розпочинає власну операцію в Абхазії та Осетії. Водночас Україна начебто блокувала російський чорноморський флот, а до військових дій також приєднується «НАТО у вигляді польських збройних сил». На обкладинці диска з грою було зображено карикатуру на експрезидента Грузії Михаїла Саакашвілі.

«Детектор медіа» вже розповідав, як російські розробники відеоігор паразитують на темі Радянського Союзу та звеличення імперського минулого на прикладі ретро-футуристичної гри «Atomic heart». Розповідаємо, як російська ігрова індустрія продовжує розробляти продукти, які транслюють пропагандистські наративи на внутрішню російську аудиторію і на російськомовних гравців із пострадянських країн.

Манія «імпортозаміщення»

Російська влада впливає не лише на наповнення, але і на фізичний контроль над інтернетом, просуваючи концепцію так званого «суверенного інтернету». Поступово запроваджуючи зміни до законодавства з метою ізолювати «рунет», мотивуючи це захистом від «іноземних кібератак». Прикладом є нещодавнє «сповільнення» роботи відеохостингу YouTube на території Росії, яке відчули на собі також жителі тимчасово окупованих територій України.

Восени 2023 року Володимир Путін під час засідання Ради з розвитку фізичної культури та спорту погодився з ідеєю перенести на територію Росії сервери онлайн-ігор, у які грають жителі Росії, та зобов’язати їх перебувати у доменній зоні «.ru». На цьому ж засіданні було запропоновано створити у Росії державний орган регуляції мережевих ігор і блокувати онлайн-ігри які пропагують «антидержавні цінності», навіть у домені «.com». Деякі ігрові компанії відреагували на цю ініціативу. Наприклад, у компанії Astrum Entertainment (російський видавець багатокористувацької китайської гри Perfect World і вже згаданого Atomic Heart) повідомили, що локальні сервери для російських гравців і так перебували у Росії. А інші, такі які VK Play і Syberia Nova, розробники гри «Смута», відмовилися коментувати таку ініціативу російської влади.

Завдяки цим методам російська влада збирається залучити до $5 мільярдів доларів, які, за оцінкою федеральних чиновників, виводять російські гравці транзакціями за кордон. Російські чиновники з оточення Путіна, зокрема спортивний функціонер Умар Кремлев, вбачають у регулюванні ринку «онлайн-ігор і казино» додаткові можливості з розподілу впливу на ті сектори економіки, які досі менше страждали від санкцій, а також додаткові джерела збагачення.

До цього Володимир Путін доручив російському уряду просувати на іноземні ринки, зокрема в країни БРІКС, «вітчизняні відеоігри та російське програмне забезпечення». Окрім Росії до цього міждержавного об’єднання, після розширення, входять кілька держав «Глобального Півдня», Африки та Азії, зокрема Бразилія, Індія, Китай, Південна Африка, Саудівська Аравія, Іран, Об’єднані Арабські Емірати, Ефіопія та Єгипет.

Російська влада продовжує послуговуватися концепцією так званого «імпортозаміщення» й у сфері розробки ігрових консолей. У квітні 2024 розробники російської операційної системи для мобільних пристроїв «Аврора» заявили, що їх операційна система буде використовуватися як програмна платформа для майбутньої «російської ігрової приставки», яка розробляється за дорученням президента Володимира Путіна. Поки що для цієї операційної системи було адаптовано кілька десятків «ретроігор», а основною проблемою залишаються санкції, накладені на Росію, які перешкоджають продажу ліцензій, і відмова від співпраці міжнародних гравців ігрової індустрії з російськими компаніями. Водночас навіть російські приватні компанії оцінюють строки розробки ігрової системи, аналогічної світовим лідерам на ринку консолей, таким як PlayStation або Xbox, у щонайменше 10 років. Та вважають, що наразі компетенцій для виробництва власних приставок такого рівня ні у кого з російських розробників немає.

Прикладом впливу санкцій на ігрову індустрію Росії також є закриття відділення SberGames російського державного «Сбербанку». У 2021 році «Сбербанк» планував інвестувати близько $100 мільйонів у проєкт «Сберінтертейнмент» і придбав домен games.ru, роблячи ставку на мобільні ігри на західному ринку. Проте після початку вторгнення в Україну та запровадження санкцій, компанія звільнила близько 200 співробітників через неможливість продавати свої розробки у маркетплейсах Google Play та App Store.

«Смута» як дзеркало російської держпропаганди

У вересні 2014 року в Росії був створений «Інститут розвитку інтернету» (ІРІ) — державна організація, яка мала «допомагати» Кремлю просувати пропагандистські наративи. З 2020 року ІРІ став оператором конкурсу зі створення цифрового контенту, який би відповідав цим завданням. Заступник голови адміністрації Путіна Сергій Кирієнко оголосив про спрямування на 2020 рік 3 мільярдів рублів для фінансування конкурсних проєктів. З того часу ІРІ «підтримує» провладних блогерів, зйомки серіалів для молоді («Слово пацана», наприклад) та, серед іншого, створення комп’ютерних ігор. Після початку повномасштабного вторгнення, у 2022 та 2023 роках, ІРІ спрямував 2,5 мільярда рублів лише на створення відеоігор. З них на 2024 рік було заплановано вихід трьох ігор під назвами «Смута», «Передній край» і «Спарта-2035».

З цих проєктів станом на серпень повноцінний реліз відбувся лише у «Смути». Це також найдорожчий (майже 500 мільйонів рублів державного фінансування) і найбільш амбіційний проєкт із трьох — рольова гра в історичному сетингу початку XVI століття, періоду так званих «Смутних часів» у Московському царстві. Гравцям пропонується побути в ролі головного героя гри Юрія Милославського — боярина, який «виправляє помилки минулого, а в результаті сприяє припиненню Смути й об’єднанню Московської Русі». Серед ігор, із якими розробники «Смути» порівнювали свій проєкт — «Witcher 3», «Ghost of Tsushima» та серія «Assassin`s Creed». Під випуск гри була організована рекламна кампанія з залученням не тільки ігрових блогерів, але й державного російського телебачення. У місті Нижній Новгород у день презентації гри було влаштовано цілий реконструкторський фестиваль. Окрім цього, «Смуту» мав супроводжувати теж фінансований ІРІ телевізійний серіал в тому ж сетингу.

Промокампанія гри «Смута» на російському телебаченні. Джерело: скриншот відео «Першого каналу»

Сюжет «Смути» загалом базується на романі 1829 року Михайла Загоскіна «Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році». Головний герой спочатку є прихильником запрошення на московський престол польського королевича Владислава, але згодом змінює свої погляди та приймає рішення доєднатися до антипольського ополчення. У грі внутрішня боротьба героя подається через містичну дуель із власним alter ego, «темним Юрієм» із майбутнього, яким став би головний герой, якби обрав бік поляків.

Діалог Юрія з «темним Юрієм» є ідеологічним піком гри. Альтер его називає Юрія царським холопом і вихваляється шляхетськими вольностями, яких московські бояри не мають. Юрій намагається відповісти, що нібито «позолочений хомут» вільніше дихати не дає, але «темний Юрій» наводить конкретний приклад виборів короля Польщі самими ж шляхтичами. На це головному герою вже відповісти, вочевидь, нічого, і він одразу переводить тему на те, що альтер его «зрадило рідну православну віру». «Темний Юрій» злодійським голосом відповідає, що обрав «істинну віру», а «католику по всій Європі двері храмів відкриті», після чого починається бій, у якому головний герой, звичайно ж, перемагає «зрадника». Після дуелі Юрій каже, що «не умом, але серцем чує», що треба бути разом з антипольськими силами.

В цьому маленькому епізоді (з загальних 30 годин геймплею та діалогів) гри розкривається її головний ідеологічно-пропагандистський наратив — поляки-окупанти погані тому, що вони чужинці, а свої ополченці хороші, тому що вони свої. Звісно, в інших епізодах персонажі-поляки подаються як злодії, які грабують і принижують місцеве населення, але більшу частину гри головний герой воює не з поляками, а з місцевими «зрадниками» та розбійниками, які теж так само грабують і принижують жителів Московії.

Проте цим пропагандистський елемент «Смути» не вичерпується. Вже на самому початку гри головний герой висуває важливу для сучасної Росії тезу: «Державі потрібен сильний цар, щоб ніхто воду каламутити не посмів». Усі негоди Смутних часів пояснюються саме тим, що на престолі немає «сильного царя». Тому на початку Юрій і підтримує Владислава, що навіть чужий католицький цар кращий, ніж відсутність «сильної руки». Промовляє це головний герой у діалозі з запорізьким «казаком Кіршею». Цей герой був у романі, залишився й у грі як позитивний персонаж і один із головних соратників Юрія. У грі Кірша, крім того, що виглядає саме як запорізький козак, ще й має специфічний акцент, яким російський актор озвучки намагався, мабуть, передати українську вимову, але вдалося тільки оглушене російське «г». Можна помітити, що підкреслення «українсько-російського братерства» у боротьбі проти Заходу у вигляді поляків було у XIX столітті та зараз залишається в російських наративах.

 Зображення головних персонажів гри «Смута». У центрі — Юрій Милославський. Зліва — «запорізький козак Кірша». Джерело: рекламний постер «Смути»

Є в «Смуті» і дрібніші моменти, які відсилають до сучасних наративів російської пропаганди. Наприклад, у діалозі з німецьким найманцем Юрій каже, що «у вас там дівки зовсім не дівки — а чоловіки перевдягнені», і що «коли не дивиться на вас ніхто, ви задом один до одного обертаєтесь і нахиляєтесь». Потім того ж німця головний герой обзиває «ліверною ковбасою». В іншому епізоді гри стрілецький воєвода дає Юрію завдання — знайти «смутьяна», який підбиває стрільців на бунт, налаштовує проти командирів, «відшукує крамолу на воєвод і бояр… бреше так гладко, що сам сумніватися починаєш». Звати бунтівника «Альошкою» (ймовірний натяк на померлого російського опозиціонера Олексія Навального), а при зустрічі він заявляє головному герою, що «воєводи та діти боярські — перші злодії на світі, гірші за поляків, а тут ми — влада». Також поданий явно негативним персонажем бунтівник озвучує «крамольні» думки про те, що не треба «класти живот за боярські тереми».

Смутні часи й конкретно 1612 рік займають важливе місце в сучасній російській міфології. Офіційне свято, «День народної єдності», було призначено з 2005 року на 4 листопада саме на честь звільнення Москви від поляків у тому році. Хоча, за оцінками російських же істориків, зокрема медієвіста Владислава Назарова, у цей день насправді нічого помітного не відбулося. На цей же день було призначено і «День військової слави Росії». Журнал The Economist (і не тільки) навіть висловлював думку про те, що «День народної єдності» було запроваджено для заміщення старого радянського свята Жовтневої «революції», яке відмічали 7 листопада. Причому відбулося заміщення якраз після Помаранчевої революції в Україні, коли саме слово «революція» стало некомфортним для нового «царя» на московському престолі. «Смута» є одним із засобів для популяризації важливого для сучасного Кремля історичного моменту, висвітленого зі зручного для влади погляду.

Проблема лише в тому, що як і багато інших продуктів державної російської пропаганди, засіб виявився зламаним, причому буквально. Після виходу гри російські користувачі та критики розкритикували її. У багатьох із них «Смута» взагалі не запускалася. А ті, хто зміг увійти в гру, скаржився на надзвичайну кількість «багів» і погану оптимізацію. Російські розробники використали ігровий рушій Unreal Engine 5, розроблений американською компанією Epic Games, проте не впоралися з його пристосуванням до власної гри. Крім того, критиці піддали нудний і повторюваний ігровий процес, погано написані діалоги та нелогічний сюжет, «криву» озвучку й інші аспекти гри. Розгромні гумористичні відеоогляди на «Смуту» на певний час стали окремим жанром російськомовного Youtube. Проте, наприклад, пропагандист Олександр Малькевич звинуватив у хвилі «хейту» проти гри «релокантів та іноагентів… тих, хто виступає проти всього російського». А депутат Держдуми Віталій Мілонов навпаки, визнав провал гри та запідозрив, що «розробники були завербовані польськими спецслужбами», які нібито вчинили свідомий саботаж.

Прихований «Вагнер» і сучасна війна у російських іграх

Інститут розвитку інтернету надав фінансування ще двом іграм — «Передній край» і «Спарта-2035». Хоча обидві гри значно скромніші за запитами та претензіями, ніж «Смута», про них теж варто згадати. «Передній край» ще не вийшов офіційно, проте з сайту гри вже можна завантажити безплатну версію. Цю стратегію на сайті ІРІ описують так: «Гра реалізується в концепції “нових медіа”, коли гравець може сам стати частиною бойових дій, про які він ще недавно тільки чув у новинах».

Необхідність державної підтримки проєкту обґрунтовують тим, що він «спрямований на формування уявлень про міць і силу російської армії у молодіжної аудиторії». Грати у нинішній версії «Переднього краю» можна або за Росію, або за США, в перспективі до клубу «великих держав» планують додати Китай. Інших достойних ворогів для сучасної російської армії творці, мабуть, не бачать. Бої в грі розгортаються на до болю знайомих ландшафтах — поля з лісопосадками, зруйновані села, пострадянські міста з характерними панельними будинками, які нагадують реальні зруйновані російською армією міста сходу України. За відгуками гравців, у нинішній версії гри російська армія має перевагу над американською, тому більшість гравців обирають саме Росію, а ті, хто хоче «челенджу» — американців. Можливо, саме в такому форматі творці намагаються сформувати уявлення «про міць і силу російської армії».

У розробників «Переднього краю», студії «Cats Who Play», це не перша стратегічна гра, присвячена сучасним бойовим діям. Перед цим вони випустили гру, яка в англомовній версії називається «Syrian Warfare», а в російській — «Сирія. Російська буря». Гра пропонує погляд на війну в Сирії з російської перспективи, причому автори не намагаються приховати своїх намірів. У описі гри на платформі Steam (так, ця гра там офіційно продається, так само як існує вже створена сторінка під майбутній реліз «Переднього краю») автори пишуть: «Сучасні ігри не просто розваги, це... ще один спосіб донести інформацію, часто навіть більш дохідливо, ніж найдокладніші аналітичні статті та новинні блоки. Ми хочемо використати цей канал, щоб показати, що і як відбувалося на Близькому сході». На сайті-агрегаторі ревю Metacritic один із користувачів висловив схожий погляд на гру: «Якщо є гра для пропаганди, то це вона». На своєму ж сайті розробники пишуть, що «Сирія. Російська буря» піддалася критиці з боку західних медіа та сирійських правозахисників із Лондона. Але розробники називають критиків з-поміж західних журналістів не інакше як «пропагандистами терористів». Також в одному з інтерв’ю з творцями згадується, що активно гру купувала китайська аудиторія.

За доступною на цей час інформацією, пропагандистським продуктом є і третя зі спонсорованих ІРІ ігор — «Спарта-2035». Вона описується як «тактична RPG» (РПГ — жанр відеоігор, у якій гравці беруть на себе ролі персонажів у вигаданому середовищі — «ДМ»), у «сетингу» уявної африканської країни, де після перевороту до влади прийшли «радикальні фанатики», а з ними борються «співробітники приватної військової компанії, які воюють в Африці в інтересах Росії». За словами розробників, прямих відсилань до злочинної організації «Вагнера» у грі не буде, проте «кілька сценаристів, які працюють над грою, брали участь у військових діях у Сирії». В бесіді про гру, яку провів пропагандистський канал «Царьград» із «викладачем кафедри кіберспорту» Олександром Горбаченком, останній сказав, що «завданням російського геймдеву є представити російських солдатів удачі в максимально вигідному світлі: як частину російської військової машини, що виступає на боці добра».

Не можна не згадати також іншу заплановану російську гру — шутер «Best in Hell» («Найкращі у пеклі»), заснований на однойменному фільмі, знятому за продюсерства померлого ватажка групи «Вагнер» Євгена Пригожина. За словами розробників, у центрі подій гри будуть бої за Попасну Луганської області, яку російські війська повністю зруйнували навесні 2022 року. В трейлері гри можна почути пісню, яка звеличує «подвиги» угруповання «Вагнер» і в одному з куплетів якої йдеться про «свиноріз» (назва специфічного мисливського ножа та рядок із пісні, яка принижує українських солдатів — «ДМ»). Головними персонажами шутера заявлені саме найманці «відомої ПВК», а також і дехто, дуже схожий на самого вбитого засновника «Вагнера» Пригожина.

Цей проєкт державного фінансування від ІРІ не отримав. Можна припустити, що через занадто явні відсилання до «зрадників», які підняли бунт проти Кремля. До речі, наскільки відомо, у «Спарті-2035» відсилань конкретно до Пригожина не заплановано, та й фінансування їй надали ще у 2022 році, коли найманців «Вагнера» ще подавали в Росії як героїв.

Зображення православної ікони, на яке перетворилася сімейна фотографія, яка має підкреслювати цінності, за які бореться гравець. Джерело: трейлер гри «Best in Hell»

Як пишуть журналісти видання The New York Times С. Л. Майерс та К. Браунінг, не тільки ігри, але і пов’язані з ігровою культурою та спільнотою майданчики для комунікації та обміну повідомленнями, такі як Discord і Steam, можуть стати мішенню для розповсюдження російського агітпропу. Поширюючи серед молодої аудиторії пропагандистські наративи, Росія не лише виправдовує війну в Україні або вторгнення до Грузії у 2008 році, але і гуртує прихильників імперського завойовницького та шовіністичного світогляду.

Росія використовує комп’ютерні ігри та кіберспорт для поширення пропаганди серед молоді на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Зокрема, Федерація кіберспорту Росії (ФКС) проводить турніри та змагання з різних кіберспортивних дисциплін і є ініціаторкою запровадження уроків із конструювання та пілотування дронів у школах на окупованих територіях. Це можна розглядати не лише як спробу завоювати прихильність серед молоді, але і як пряму підготовку майбутніх солдатів російської армії для участі у війні проти України. Серед власної ж молоді, за допомогою таких ігор як «Смута» або «Передній край», агітпроп формує радикальні настрої несприйняття всіх «чужинців» та «інородців».

Ілюстрація на головній: Наталія Лобач