Еколог про Каховську ГЕС: Молодий ліс на місці підриву – найкраще, що трапилося з нами у цю війну

Пройшло вже більше року з того моменту, як російські окупанти зруйнували греблю Каховської ГЕС. Через теракт загинули люди та тварини, зруйновано безліч будинків, а збитки, завдані природі, важко описати. Але вже за пів року екологи з подивом помітили, що дно Каховського водосховища не перетворилося на пустелю, навпаки, тут виріс густий ліс з верб та тополь!

Тому ідея уряду знову відновити Каховську ГЕС не знаходить підтримки серед екологів. На тлі згорілих у війні лісів України та окупованих заповідників знищити молодий ліс - злочин, вважають вони.

Що сьогодні відбувається на місці підриву, чому молоді дерева ростуть з небаченою швидкістю і як почуваються окуповані українські заповідні землі - Коротко про розповів еколог та голова ГО «Українська природоохоронна група» Олексій Василюк.

"Суспільство готове прийняти думку, що життя без водосховища можливе"

- Олексію, ми розмовляли з вами у жовтні минулого року, і ви дивувались, з якою неймовірною швидкістю відновлюється Каховське водосховище. Минула зима, закінчується літня спека – що змінилося за цей час?

- Ми з самого початку думали, що природа почне відновлюватись, але не могли уявити, що так швидко. Сталося диво: теракт за часом збігся з моментом, коли верби та тополі розсіювали своє насіння. Це єдине, у чому нам пощастило на цьому етапі війни. Якби підрив дамби стався в будь-який інший час, такого дива не сталося б.

Верби та тополі, які разом з пухом розсіювали своє насіння, - це дерева, які традиційно ростуть біля річок. І до появи водосховища тут зростав ліс, що складається переважно з верб та тополь. Коли будували водосховище, ліс вирубали, але дерева залишилися рости по берегах і, з погляду дикої природи, чекали на свій шанс, щоб колись засіяти цю територію знову.

Нині на місці водосховища проросла неймовірна кількість молодих дерев! Ще минулого року нам казали: вони висохнуть, не доживуть до зими, не дочекаються весни... Але минуло вже більше року, і ми бачимо, яким неймовірним стає цей молодий ліс.

- Кажуть, що це взагалі тепер найбільший ліс на півдні України...

- Він, звичайно, не був би найбільшим лісом степової зони, якби не війна: тут у нас були висаджені ліси значно більшої площі. Вони росли вздовж Дніпра на півдні Херсонської області – це Олешківський лісгосп та величезні пущі вздовж долини Сіверського Дінця на сході України. На жаль, усі вони згоріли після повномасштабного вторгнення. Їх більше немає.

Молодий ліс, який росте на місці Каховського водосховища, став найбільшим, бо все інше за останні два роки зникло. У нинішньому кліматі шансів, що ці ліси колись відновлять, небагато.

У молодому лісі на місці водосховища, звісно, ​​приживуться не всі дерева. Якщо виживе одне з 200, буде вже добре, більш ніж достатньо.

Коли почалися експедиції минулого року, колеги змогли приїхати на місце підриву вже за три тижні після зникнення водосховища. Ми звернули увагу на дерева, що проростали, але тоді великих надій на них не було. Не знали, що буде потім: у світі ніхто ніколи не ліквідував таких великих водосховищ. Хоча розуміли, що природа відновлюватиметься.

І якби ми про це почали говорити рік тому, багато хто був би обурений. Але зараз, гадаю, суспільство готове прийняти думку про те, що на місці підриву може бути ліс. Життя без водосховища можливе.

У травні цього року, через рік після теракту, була нова експедиція. Уявіть собі пух тополі. Ви навіть не бачите всередині нього насіння, настільки воно крихітне. І ось всього за рік з такого ледь помітного насіння виросли дерева до чотирьох метрів зі стовбуром товщиною 5 сантиметрів! Якби нам хтось сказав про це рік тому, ми відповіли б: вибачте, але так не буває.

- Чи є якесь пояснення, чому дерева ростуть так швидко?

- По-перше, ми ніколи не стикалися з подібними ситуаціями, порівняти не було з чим.

Припустимо, що не було б водосховища, була б "велика вода", повені. Це не бурхливий потік, а просто збільшення кількості води. Повені породжували нові русла, після старих залишалися озера. Після кожної повені мали залишатися коси, території без рослинності. У таких умовах всі рослини в долині річки готові швидко відновлюватися. Пішла велика вода – і вже до кінця року рослинність готова відновитись. Ми не думали, що це може відбуватися у таких масштабах і з такою швидкістю. Виявилося, природа має такі механізми.

Звичайно, варто запитати колег-ботаніків, як пояснити цю неймовірну подію і чому в інших випадках нічого подібного не відбувається. Але це диво і, в принципі, хоч якась хороша новина на тлі того, що відбувається. Хоч щось після завершення війни ми можемо отримати краще, ніж було.

А взагалі, звісно, ​​у нас буде гірше, ніж до повномасштабного вторгнення. Потрібно буде чекати багато десятиліть, доки відбудеться відновлення природи. А тут щось хороше, що вже сталося.

- До війни була ж програма президента "мільярд дерев"...

- Так, але для порівняння – лише на Каховці, за найскромнішими оцінками, зростає 40 мільярдів дерев. Так, не всі з них виживуть. Але ж і коли лісівники саджають дерева, не всі приживаються: на півдні, де ліс не повинен рости, дерева часто висихають. А тут все одно буде ліс. За рік природа зробила неймовірну роботу. Безкоштовно.

Якби держава ефективніше з цього питання комунікувала, вже зараз молодий ліс можна було б назвати європейським проєктом відновлення природи №1. Ніде у Західній Європі такого проєкту немає. Хоча там їх безліч і це дорого коштує, всі вони й поряд не стояли з тим, що відбувається у нас. Без будь-яких вкладень.

"Зрошення можна повернути, але чи потрібно це робити?"

- Кажуть, через брак води та війни зовсім погано стало із землеробством у Херсонській області. Ті самі знамениті херсонські кавуни, кажуть, їх роками тепер не буде. А ви вважаєте, що не слід відновлювати водосховище. А де тоді брати воду?

- Ще з грудня ми з колегами пишемо на цю тему великий аналітичний звіт, вже перевалило за двісті сторінок, сподіваємося до кінця року закінчити. Твердження "немає води" – це неправда.

Так, водозабори тепер опинилися на сухому березі. Але вода у Дніпрі залишається у тій самій кількості. Вона й раніше качалася, а не текла сама собою. До того ж Північно-Кримського каналу її закачували.

І питання: чи потрібна ця вода у такому обсязі, як було раніше? Вже наступного дня після теракту було виділено кошти на водогін із Кременчуцького водосховища – вода у ньому кращої якості. Сьогодні у Кривому Розі, Марганці та інших містах Дніпропетровської області тече вода із Кременчуцького водосховища. Вкладено кілька мільярдів на експериментальний проєкт, відновлення цих водогонів. Хтось відмовиться від хорошої води, щоб повернути воду нижчої якості?

Бо як було раніше? Вода хоч і рухалася вниз за течією, на південь, - вона випаровувалась, ставала мінералізованою; концентрація домішок, що нагадують сіль, у ній була дуже високою. Що далі на південь – то менш якісна вода. Міста, в які надходила вода з Каховського водосховища, сьогодні отримують якіснішу воду. Раніше вона текла каналами - у результаті була солоною.

Наступний момент – водний транспорт. Дехто кричить, що відсутність водосховища – трагедія для водного транспорту. Але ми спеціально спілкувалися із людьми, які раніше плавали. Як виявилося, водосховище – найгірший варіант для водного транспорту. Вітер може перевернути, розірвати ці баржі, викинути на берег. Черга на шлюзах влітку – 2-3 дні, а взимку вони взагалі не працюють. Якщо немає ГЕС, можна користуватися водним транспортом цілий рік. В чому проблема? Просто Укренерго дуже хоче, щоб їм дали гроші на відновлення. Нарікають не власники водного транспорту, а Укренерго.

- Так, а що ж із водою для сільського господарства?

– Дійсно, великі площі на півдні України зрошувалися водозаборами Каховського водосховища. Ці канали нікуди не поділися, але вони зіпсовані війною. Крім того, ця зона зрошення, по-перше, окупована, по-друге, на багатьох із цих територій йдуть активні бої. Коли війна закінчиться, все одно там ніхто нічого не зрошуватиме: все заміновано і забруднено.

Я вже чув заявки керівництва Укргідроенерго, нібито орендарі чекають, коли почнуть зрошувати водні канали. Дозвольте, які орендарі? Нині там нічого не орендують: територію окуповано. Крім того, через військові дії вона ще багато десятиліть не використовуватиметься – ми з вами можемо цього не дочекатися. Говорити, що сьогодні там хтось чекає на зрошення - абсолютна брехня.

Коли війна закінчиться, з'явиться можливість оцінити, які території можна використати. Це будуть далеко не всі території: зона бойових дій збігається із зоною зрошення. Відповідно, потреби у воді буде менше. Качати воду з Дніпра до тих самих каналів можна і без водосховища. Наприклад, поставити нові насоси. Але чи це потрібно?

Каховське водосховище - останній сталінський проєкт перетворення природи, що залишився

- Тут багато хто може заперечити – адже стільки років це все нормально працювало, чому ж не повернутися до колишнього досвіду?

- Треба розуміти, що Каховське водосховище - це останній сталінський проєкт перетворення природи, що залишився. Усі попередні зруйнувалися з екологічних причин. До них відноситься, зокрема, Аральське море - в Узбекистані та Туркменістані неймовірні масштаби засолення. Чому так сталося? За часів Сталіна ніхто не аналізував екологічну складову. Екологічна тема у світі виникла з квітня 1970 року, коли Сталіна вже не було років 15. Про екологію тоді ніхто не знав. Раніше думали, що можна перекинути річки із Сибіру до Узбекистану – і все буде добре. Також у нас вважали, що воду з Дніпра можна пустити в канали. Але ця вода вже мінералізована.

Що далі на південь, то більше вода випаровується, більше домішок у ній залишається. Вода тече каналами. Від Каховського водосховища до Криму – кілька десятків кілометрів. Дорогою від Нової Каховки до Криму випаровувалося 43% води. Тобто майже половина! Уявіть, як мало води сягало Керчі. Туди приходила неймовірно засолена і забруднена вода з домішкою важких металів і чим завгодно. Якби було прокладено трубопровід, було б краще.

Канали запустили у 60-х роках ХХ століття. За цей час вода щорічно продовжувала засолювати ґрунти. Те саме було в Узбекистані, Туркменістані. Невипадково зона зрошення Каховського водосховища чітко збігається із зоною найбільш засолених земель України. І чому всі не кричать, що так не можна? Я знаю чому: територію орендують великі агрохолдинги, їм не вигідно щось змінювати. Потрібно продавати дешеве зерно в умовну Польщу – і все. А якщо щось змінювати, потрібно підходити до питання серйозно – вирощувати інші культури, які не потребують зрошення. Це також можливо. Південь України – це не лише зона зрошення з Каховки. Є безліч інших територій на півдні, там теж щось вирощують без зрошення.

– А як бути з Кримом? До анексії туди теж йшла вода з Каховського водосховища.

- В окупованому Криму 10 років не було води – вони перестали вирощувати? Ні. Просто почали використовувати інші культури.

Я допомагав колегам із КримSOS вивчати це питання. У Криму відкрили нові території. У цьому разі досвід окупантів можна використовувати на користь України. Вони вимушено потрапили в безводну ситуацію - і ми зараз опинилися в такій же. 2014 року в Криму була вода для зрошення - і раптом її не стало. Після цього у Криму рис більше не вирощували, але всі поля активно використовували. Сьогодні їх теж обробляють, просто вирощують щось інше. Те саме можна зробити на півдні Херсона.

Подивимося на проблему під іншим ракурсом. Якщо заглянути в інтернет, ми побачимо єдину тезу: все, кінець, немає Каховки, немає зрошення. Я дуже хочу, щоби всі розуміли: це не катастрофа!

Дивимося статистику на сайті Укрстату. Як порушують питання агрохолдинги та Укргідроенерго: скільки відсотків зрошення було з Каховського водосховища? 78% по всій Україні! Так, багато. Запитуємо інакше: скільки відсотків сільськогосподарської продукції в Херсонській області вирощено без зрошення? Відповідь: 63%! Виходить, північна Херсонщина, яка менша, ніж зона зрошення вдвічі, дає 63% продукції! Отже, вирощувати на Херсонщині без зрошення вигідніше, ніж із зрошенням. Проте агрохолдинги нічого міняти не хочуть.

Я впевнений, навіть якщо держава вирішить відновлювати водосховище, наступні п'ять років нічого не відбуватиметься. Вже 2025 року всі розмови закінчаться. Щойно завершиться війна, стане ясно, що і де можна вирощувати. Ніхто не чекатиме, коли через умовні 20 років почне працювати водосховище. Вже наступного року засіють те, що можна засіяти – і все зростатиме. Тільки тепер це будуть інші сорти пшениці, більш посухостійкі.

Статистику можна трактувати, як кому подобається. Але все ж таки, сподіваюся, я говорю про речі, які держава оцінить, перш ніж ухвалить будь-які рішення.

"Таких масштабних втрат дикої природи у нас не було ніколи"

– Що сьогодні відбувається із такими заповідниками, як "Асканія Нова", Олешківські піски, Кінбурнська коса? Що з Чорнобильськими лісами? Щось про це відомо?

– Про все відомо – ситуація дуже різна. Все, що було в окупації, там і залишається - Чорноморський біосферний заповідник, заповідник "Асканія-Нова", національний природний парк "Меотида", Джарилгацький національний природний парк, "Білобережжя Святослава", або Кінбурнська коса, Олешківські піски, Нижньодніпровський національний природний парк, Український державний степовий заповідник, Луганський заповідник – це неповний список найважливіших заповідників – і всі вони сьогодні в окупації.

Чимала частина з них опинилася у зоні активних бойових дій. Зокрема, Нижньодніпровський національний природний парк. Мало того що його повністю змило водами Каховського водосховища після теракту, він також знаходиться у безпосередній зоні активних бойових дій. Це лінія фронту Дніпром від Каховки до Херсона.

З іншого берега – Національний природний парк "Білобережжя Святослава", Чорноморський біосферний заповідник та національний природний парк "Олешківські піски". Тобто все, що горить та вибухає на лівому березі Дніпра, відбувається на цих територіях.

Ми постійно бачимо в новинах жахливі кадри повністю знищеного Серебрянського лісу, це є Національний природний парк "Кремінські ліси". Там тривають бої. Бої у Богородичному та Білогорівці – це Національний природний парк "Святі Гори". У новинах ми, як правило, чуємо про населені пункти, а я розумію, що всі ліси навколо Білогорівки та Богородичного – це парк "Святі Гори". Весь острів Джарилгач – це Національний Джарилгацький парк.

Вся Кінбурнська коса – це Національний парк "Білобережжя Святослава", або Чорноморський біосферний заповідник. І тому, коли я чую новини про бої чи, наприклад, як горять ліси після пострілів на Сумщині біля міста Середина-Буда, розумію, що всі ці ліси – національний парк Деснянсько-Старогутський. Для мене всі новини - про заповідні території та їхнє знищення.

- Ви у жовтні 2022 року розповідали нашим читачам, що згорілі ліси на Кінбурнській косі не так і жахливо, природа візьме своє. А з рештою як?

– Лісовий нацпарк на Кінбурнській косі згорів повністю. Але в даному випадку це не надто трагічно: ліси тут були штучні – замість них почнуть відновлюватись степи. А там, де спочатку були ліси, той самий національний парк "Святі Гори", ситуація катастрофічна. Офіційно парк згорів на 80%. Навіть якщо менше, це все одно дуже багато. Таких масштабних втрат ми ніколи не мали.

Коли почалася війна, вторгнення було з півночі через Чорнобильську зону, це Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Там згоріло 24 тисячі гектарів лісів. Все це жахлива статистика.

І головне, за жодні гроші будь-яких репарацій ми це не відновимо. Можна відновити будинки, заводи... Але жодні мільйони, мільярди, трильйони євро чи доларів не зможуть відновити втрати дикої природи та заповідних територій. Залишається лише чекати, коли вона знову відновиться. Тому краще дати спокій природі, дати їй можливість без втручання відновитися. Найціннішою вона буде, якщо буде максимально дикою.

Швидше за все, ми вболіватимемо за відновлення природним шляхом. Але тут є нюанс – відновлення може мати велику складову чужорідних видів рослин, і це може стати проблемою. Але треба дивитися по ситуації: тільки будучи на місці можна робити висновки.

З Каховкою теж всі боялися, що вона заросте інвазивними рослинами, але нічого подібного не трапилося, вона заросла нашими вербами та тополями. І це чудова новина. Але загалом ситуація у країні з природою дуже погана.

- Якщо я правильно розумію, щоб природа відновилася, потрібні десятки, а може, й сотні років?

– Так, дуже багато часу, але по-різному багато. Щоб відновився степ, потрібно років 15. Звичайно, там, крім поширених видів рослин, є рідкісні види, наприклад якісь тюльпани - вони не з'являться відразу.

Інша річ - ліс. Пам'ятаю неймовірно класне село Богородичне Донецької області. Для мене схід України починається із Богородичного. Коли приїхав туди вперше, побачив вікові дуби, обхват стволів – 5-6 метрів. І це не один такий дуб, до якого водять екскурсії, – всі вони були такими. На їх стовбурах, на висоті 5-7 метрів, позначки, до якого рівня піднялася вода після останньої великої повені. У нас на Київщині такого не буває. Є окремі визначні пам'ятки природи, але не цілі ліси з дубів. І повені такої у нас не буває. Я думав, схід України – це шахти та терикони, а там виявилася така дика природа, яку я ніде не бачив. На жаль, через війну села вже цього немає, і лісу довкола нього теж немає.

І от щоб відновити такий дубовий ліс, потрібно років 600. Якщо молоді дуби не чіпати, за кілька сотень років вони зможуть перетворитися на такі. Ситуація з тваринами простіша. Закінчиться війна - птахи повернуться першого ж року. Ну, можливо, на другий…

Тому не можна говорити про відновлення. Кожному об'єкту природи потрібний свій термін. І не лише про час. Має бути територія, де природа зможе відновитися. За кілька років ми дізнаємося про східну та південну Україну. Але якою вона буде, доки не можемо сказати. Ми навіть не могли уявити, якою стане територія Каховського водосховища за рік. Молодий ліс на місці Каховського водосховища – чудова новина, але цього ми теж не могли уявити.