Пам’яті льотчика-штурмовика Олександра Кукурби

Йому не потрібні були звання чи посада, йому потрібен був тільки літак і побільше ракет

«У дитинстві Сашко був спокійний і цілеспрямований. Дуже любив біологію, хімію, фізику. У старших класах займав перші місця на олімпіадах з астрономії… Ми готувались до вступу у медичний вуз. Але Сашко наполіг на військовому, бо марив цим змалечку», - пригадує мама Олександра, Тетяна Кукурба.

Олександр родом із села Верхній Вербіж, що на Івано-Франківщині. Після закінчення Нижньовербізької школи вступив у Київський військовий ліцеї імені Івана Богуна. Вже тоді він все знав про літаки і понад усе хотів стати льотчиком.

Втім, у Харківському університеті Повітряних Сил імені Кожедуба, куди Олександр вступив пізніше, йому довелось прикласти чимало зусиль, аби здійснити свою мрію. Однокурсники пригадують, що викладачі не бачили у Сашка особливих талантів, та й перші польоти йому не дуже давались.

«Коли деякі елементи в польоті в нього не виходили, він не здавався, продовжував наполегливо працювати й з кожним польотом прагнув стати кращим. Дуже сильно любив літати. Це було його основне хобі. Йому не потрібні були звання чи вища посада, йому потрібен був тільки літак і побільше ракет», - розповідає побратим Олександра, Ростислав Лазаренко.

«Коли він здавав іспити з бомбометання, то з висоти пташиного лету бомбою влучив у приліжковий килим. Це було надто круто», - пригадує друг дитинства, Владислав Бадьон.

«Він ще курсантом любив літати. Розповідав, що вище хмар – надзвичайна краса. Присилав мені відео нічного Миколаєва з висоти пташиного лету», - розповідає мама.

На перших порах Олександр хотів бути винищувачем, але коли дізнався, що штурмова авіація у час війни працювала дуже потужно, пішов у штурмовики. Його колеги пригадують, 24 лютого 2022 року Олександр Кукурба був чи не єдиним на аеродромі, в якого не було ні найменшого страху в очах. Виконуючи завдання, він не боявся іти на другий захід, аби добити ворога та завдати максимальних втрат.

«Вже, як почалась війна, я подзвонила сину, а він мені сказав лише: «Мамо, я працюю». Якось дивлюсь новини, а там показують Антонівський міст і ворожі колони. А потім вже показують їх знищеними. Я ще тоді подумала, чи не мій Сашко приклався до цього. Питаю, а він мені у відповідь: «Та яка різниця. Будемо живі, тоді й розкажу…». На тему війни ми не спілкувались. Це було табу. Була лише домовленість, аби після роботи він зайшов в Інтернет, щоб я бачила, що він живий», - говорить Тетяна Кукурба.

Пригадує, за 10 днів до загибелі Сашко був вдома у відпустці. Тоді єдиний раз показав мамі відео, як вправно знищував переправу через Сіверський Донецьк. Вже пізніше вона довідається, що її Сашко зупиняв ворожі колони, які в перші дні повномасштабної війни йшли на Херсон та на Київ і у свої 27 років був справжнім асом у небі. Його друзі розкажуть їй, що Олександр Кукурба умів дуже низько літати, аби не засікла ворожа ППО. Відчував літак, вмів його утримати. Мріяв сісти за штурвал винищувача і вести повітряні дуелі. На війні Олександр Кукурба став справжнім жахом для ворогів на штурмовику СУ-25.

«Як йому дали перший орден Богдана Хмельницького, я дуже перелякалась. Бо, коли шукала його в списку, то лише молилась про одне, аби не знайти слово «посмертно»… Вже 14 квітня мені дзвонять сусіди і рідні, всі плачуть. Кажуть, що пишаються моєю дитиною. А я ще нічого не знала… Коли довідалась про найвищу нагороду, відразу йому подзвонила, аби привітати, а він мені: «Мене вже цілу ніч вітають, я ще й не спав». Він цю нагороду заслужив важкою працею, але завжди був дуже скромним», - пригадує мама.

Олександр Кукурба - лицар ордена Богдана Хмельницького I, II та III ступенів.

На середину квітня 2022 року Олександр Кукурба знищив понад 20 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та інших засобів, а також більше 300 осіб живої сили противника. За це пілоту присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота зірка».

Загалом майор повітряних сил ЗСУ Кукурба здійснив 100 бойових вильотів і знищив понад 900 окупантів та 140 одиниць російської бойової техніки. Загинув у бою за Україну 26 липня 2022 року о 7:25 ранку. Олександр намагався катапультуватися, але парашут не відкрився через малу висоту.

Президент України Володимир Зеленський назвав Кукурбу одним із найефективніших українських льотчиків, а також справжнім українським героєм, якого ми будемо завжди памʼятати.

На місці загибелі льотчика-штурмовика, у селі Андронівка, що у Дніпропетровській області, йому поставили пам’ятник.

Нижньовербізьку школу, де вчився Сашко, назвали його іменем. Тетяна Кукурба припускає, що з часом там можна буде створити музей Олександра, але поки, зізнається, не може розпрощатись з речами сина.

«Його речі – годинник і шолом - для мене найсвятіші у світі», - додала Тетяна Кукурба.

Олександра Кукурбу поховали у рідному селі Верхній Вербіж. У нього залишився молодший брат Іван, якого демобілізували із ЗСУ, бабуся Катерина та мама Тетяна. Нині родина живе на вулиці імені Олександра Кукурби. Така ж вулиця з’явилась і в Дніпрі.