Наполовину порожня склянка, або Що не так із підтримкою українцями своїх спортсменів

Олімпіада в Парижі відгриміла, відбулася церемонія закриття й уже остаточно підбиті підсумки загального медального заліку. З 205 країн-учасниць нагороди отримали 84 країни. Україна — на 22-му місці з трьома золотими, п’ятьма срібними та чотирма бронзовими медалями. Ось колеги з «Суспільне Спорт» зробили колаж з українськими призерами Олімпіади.

 Українці на Олімпіаді-2024  вибороли 12 медалей

Це викликало чимало реакцій. Одні вважають, що це крутий результат для країни, яка перебуває у стані повномасштабної війни, інші — що це поганий результат і це набагато гірше, ніж 9 золотих і 23 нагороди загалом в Атланті 1996 року або 8 золотих і 22 медалі загалом в Афінах 2004 року. Всі інші реакції десь між тим.

Хейт спортсменів

Я стежила за Олімпіадою й бачила дуже багато коментарів під трансляціями в стилі «ой, всьо... жахливий результат», «узагалі нецікаво дивитися на цих невдах» і тому подібне. Особливо багато таких коментарів у соцмережах українських спортивних федерацій. Наприклад, 9 серпня Федерація легкої атлетики опублікувала допис про те, що українські атлети повертаються додому, і серед них зокрема Людмила Оляновська, яка разом з Іваном Банзеруком фінішувала 17-ю в естафеті зі спортивної ходьби, та Ігор Главан, який став 40-м у підсумку. Під цим дописом є дуже, навіть, можна сказати, до жорстокості критичні коментарі.

 Користувач у коментарі під дописом пише, що не було ніякої боротьби, а спортсмени лише як туристи за державний кошт з’їздили до Парижа

Аналогічна ситуація, наприклад, під дописом на сторінці Федерації дзюдо про повернення з Парижа Дільшота Халматова, Богдана Ядова та Дар’ї Білодід, яким, на жаль, також не вдалося вибороти медалей. І, справедливості заради варто сказати, що там є критичні, але притомні коментарі. Наприклад, «Молодці всі спортсмени! Дуже тяжка праця, все попереду ще. На своїх помилках вчимося» чи «Пригнічений настрій Дар’ї. Не так хотілося виступити на ОІ. Хочеться згадати вірш Ліни Костенко “І все на світі треба пережити, і кожен фініш — це, по суті, старт!”». Але є і ті самі відверто знущальні коментарі про «туристів».

 Хейтерські коментарі під дописом про повернення до України дзюдоїстів, які не надто вдало виступили на Олімпіаді

І таких коментарів безліч. Особливо багато їх було під прямими трансляціями змагань. Зараз знайти все це важко, але за 17 днів Олімпіади мені дуже запам’яталося, що хейтери навіть називали спортсменів «каліками», що взагалі є неприпустимим і вкрай неетичним як щодо спортсменів, так і щодо людей з інвалідністю. В сучасному світі взагалі ніхто нікого не мав би називати так, бо саме це слово має знущальний та образливий характер.

Заголовок новини NV

А вчора почалася дискусія про публікацію видання NV про підсумки України у медальному заліку. Видання спочатку опублікувало новину з заголовком «Другий найгірший результат в історії. Україна з 12 медалями завершила виступ на Олімпіаді-2024».

 Перший заголовок NV про підсумок України на Олімпіаді-2024

І проблема цього заголовку не в тому, що він неправдивий, — ні, бо справді менше, а саме 11 медалей Україна мала лише на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро 2016 року. Тоді у нас були два «золота», п’ять срібних нагород і чотири «бронзи». Проблема ж цього заголовку в його певній неетичності та клікбейтності — бо, якщо вже чесно сказати, то тоді Україна й наші спортсмени не були в таких важких умовах, як зараз.

Післякритики видання таки змінило заголовок на, як написала блогерка Тетяна Микитенко, «ніякий» — «Україна з 12 медалями завершила виступ на Олімпіаді-2024». А пізніше на критику відреагувала заступниця головного редактора та редакторка сайту NV Юлія МакГаффі.

«Не буду виправдовуватися. Це ситуація, коли спортивний журналіст, який це зробив, абсолютно до неправий, — написала Юлія МакГаффі у своєму профілі. — Коли я побачила, що в заголовку про результати Олімпіади у Парижі було написано, що 22-ге місце України — це “другий найгірший результат в історії“, відчула абсолютно те ж саме, що й наша аудиторія, яка зараз нас справедливо розносить за це. Ми це виправили, але самі знаєте — “скриншоти не горять”. Таке позиціювання фактів є абсолютно неприпустимим. І мені прикро, що це сталося. Повністю поділяю обурення наших читачів. Хочу вибачитись і ще наголосити, що це помилка окремої людини, а не позиція редакції в жодному разі. Ми пишаємося нашою збірною,  її результатами, кожним спортсменом окремо і всіма разом».

Але ще до публічної реакції Юлії МакГаффі публікації NV на цю тему проаналізував проєкт «НотаЄнота» журналістки, фактчекерки та комунікаційниці Альони Романюк. «НотаЄнота» проглянула інші публікації видання та зробила висновок, що це не «просто помилка однієї людини», а системно негативна подача.

 Проєкт «НотаЄнота» зробив колаж із публікацій NV, де новини про Україну на Олімпіаді подаються в негативній конотації

«Ми б не здивувалися, якби побачили цей заголовок від російських пропагандистів, які будь-які перемоги та здобутки України подають як поразку. Звісно, нам би хотілося, щоб українці отримали все “золото” на Олімпійських іграх, але в умовах війни, втрачених територій, постійних обстрілів, зруйнованих залів, хвилювань за своїх рідних і близьких, коли гинуть українці, наші спортсмени показали неймовірний результат! І такий заголовок, який нібито подає факт, насправді вирвано з контексту, бо в жодних попередніх іграх українська команда не була в таких умовах як зараз, — ідеться у повідомленні проєкту “НотаЄнота”. — Тому питання: це відверте підігрування ворожій пропаганді, непрофесійність людини, яка пише такі новини, чи до біса стандарти, головне перегляди?».

Олімпіада, Євробачення... Українці люблять «розносити» своїх. Чому це проблема

Я ж від себе додам, що оці заголовки на кшталт «падіння України», «програш Коляденка», «розгромний програш Мчедлідзе уродженцю Дагестану» тощо для мене є типовим прикладом усіх тих зрадницько-негативних коментарів, які я бачила за час Олімпіади, коли стежила за змаганнями. Важко тільки зрозуміти, де тут яйце, а де — курка. В сенсі, незрозуміло, чи це NV й інші медіа з подібними заголовками так вплинули на українців і їхнє ставлення до спортсменів чи, навпаки, на сайтах сидять редактори під впливом такого градуса критичності у соцмережах.

Але ще 29 липня, якраз після програшу Дар’ї Білодід, на цю надмірну негативну забарвленість теми в українських медіа звертав увагу письменник Сергій Батурин.

«Хто взагалі навчає наших так званих “журналістів”, що вони так пишуть: “Білодід вилетіла з Олімпіади…”, “Чому Білодід вигнали з Олімпіади…”, “Тренер прокоментував виліт Білодід…”? Хіба не зрозуміло, що про своїх треба писати інакше: “...програла у 1/8 фіналу…”, “...припинила боротьбу за медалі…”, “...поступилася титулованій суперниці…”? Вона програла у гідній боротьбі дворазовій чемпіонці світу, яка наразі є однією з найкращих майстринь дзюдо у своїй категорії. Хто б таких писак вигнав із журналістики, щоб вилетіли й перекидалися... А Дар’ї хочеться сказати тільки таке: тримайтеся, боріться, найгучніші перемоги попереду! Та й таке», — написав Сергій Батурин у фейсбуці.

Не скажу, що я на 100% із ним згодна. Особливо у реченні про «писак», яких «треба вигнати з журналістики». Я вважаю, що треба пояснювати та в принципі вести дискусію про те, як можна писати про поразки, а як — не варто. І взагалі це питання не лише журналістів і медіа, а всього інформаційного простору включно з соцмережами та висловлюваннями коментаторів і блогерів. Ми маємо навчитися бути коректнішими, справедливішими та реагувати більш стримано — це я про все суспільство і журналістів зокрема.

А ще ситуація з хейтом олімпійців нагадала мені те, як українці реагували на Євробачення — ми настільки вимогливі, що цим самі собі шкодимо. Що я маю на увазі? Як людина, яка стежить і за Євробаченням, я пригадую ситуації, як українці надто критично ставилися до своїх представників. Наприклад, у 2023 році Україну представляв дует Tvorchi. І я прекрасно пам’ятаю, що як тільки журі оголосило свої бали — Україна за ними була на 15-му місці, — в соцмережах буквально полилися дописи та коментарі на кшталт «а я ж казав, що треба когось іншого відправляти», «це — провал». Ну, по-перше, 15 місце — це взагалі не провал, бо є купа країн, для яких навіть потрапити до фіналу — досягнення. А, по-друге, коли за голосуванням глядачів хлопці виявилися на четвертому місці й у підсумку на шостому, градус емоцій у соцмережах трохи змінився.

Так само українці захейтили представницю України на дитячому Євробаченні-2023 року.

А взяти навіть представниць України на конкурсі у 2024-му році. Після нацвідбору багато хто в соцмережах, особливо у твіттері, був незадоволений. То писали, що вони купили перемогу, то, що Джеррі Хейл самій не вдавалося пробитися на конкурс і тому вона вирішила робити дует. То пісня була не така. Зараз усю цю критику відшукати важко, але про неї робили окремий випуск авторки ютуб-каналу «Палає» Емма Антонюк та Яна Брензей.

Але вже під час Євробачення, коли українці побачили кінцевий номер, критика змінилася підтримкою. Цю кардинальну зміну у ставленні до співачок підмітила поетка Тетяна Власова.

«Український фейсбук після нацвідбору на Євробачення: “Та як таке взагалі можна було вибрати! Та вона товста! А та друга співати не вміє! І стиліста хай змінять! Ганьба України!”. Український фейсбук під час Євробачення: “Наші красуньки! Наші дівчата найкращі! До мурах! Україно, вперед! Пишаємось нашими!”», — написала Тетяна Власова.

Ми настільки сильно любимо переможців чи бодай призерів, що буквально не готові сприймати інші результати. І це було завжди. Наприклад, коли гурт O.Torvald посів 24 місце у 2017 році. Про це тоді писали багато медіа, наприклад, 24 канал, а сам лідер гурту Женя Галич розповідав про це «Українській правді» — прикметно, що каже він якраз про те саме, про що я пишу: «Українці люблять переможців і не визнають поразки навіть найближчих».

За рік до того, по суті, те саме пережив і Melovin, бо зайняв 17-те місце. Якщо коротко, то він казав, що буквально боявся повертатися додому.

 Melovin про Євробачення

Ще раніше, у 2012-му, Україну представляла Гайтана, яка посіла 15-те місце. І вона розповіла журналістам, що через це мала таку депресію, що навіть почала вживати наркотики.

 Гайтана розповіла про свою депресію після Євробачення

До чого це все призводить? Та до того, що часто зірки з величезними авдиторіями буквально не хочуть брати участі в конкурсі. Адже раптом щось не вдасться чи ти просто не потрапиш із композицією в смаки європубліки — і все, тебе у твоїй країні можуть просто зненавидіти. Для топзірок ставки надто високі й вони бояться ризикувати.

 Співачки не радять колегам йти на Євробачення через ризик хейту

Тобто наше ставлення до зірок залежить не від емоцій, які нам дарує їхня творчість, а від міжнародного визнання. От якщо вже отримав нагороду десь за кордоном — ти наша гордість. А як, не приведи Боже, опинився не серед лідерів — ганьба, провал і купа-купа критики. Це є ознакою того, що ми досі хворіємо на меншовартість — нам надто важливе чуже визнання, титули, перемоги, медалі. З таким ставленням скоро дійде до того, що Україну на Євробаченні представлятимуть маловідомі артисти, для яких важливо просто показати себе. А зірки високого рівня не захочуть іти на такий ризик.

Хейт — не рішення. Треба вміти приймати поразки й працювати далі

Ми далеко відійшли від Олімпіади. Але хотілося показати, що це системна проблема — ми не вміємо адекватно реагувати на поразки тих, хто представляє країну.

Нещодавно ютуб-канал «Останній капіталіст» опублікував відео про те, чому країни з тоталітарно-авторитарними режимами на кшталт Китаю зараз або Радянського Союзу в минулому завжди показували такі добрі результати за кількістю медалей на Олімпіадах.

«Невже тоталітарні країни можуть бути успішними не менше або навіть більше за демократичні країни?», — запитує автор відео Валентин Краснопьоров на початку. І далі він пояснює, чому так. Насправді відео дуже цікаве і я радила б його передивитися повністю. Але якщо коротко, то у ньому сказано, що диктатори сприймають Олімпійські ігри як можливість самоствердитися і показати власну крутість. Для них спорт — це політика, зайва можливість показати демократіям, що можуть, як то кажуть, запхати їх за пояс.

І яким би неприємним для мене не було це порівняння, але отакі прості українці, які хейтять спортсменів за відсутність медалей і просто розчавлюють за невихід до фіналу чи півфіналу, мені нагадують ось цих диктаторів. Ладні буквально морально розтоптати людину за те, що не виправдала сподівання. Мені таким хочеться відповісти, що нема на них Сімони Байлз. Це — американська спортсменка, яка припинила виступи на Олімпіаді в Токіо через проблеми з психічним станом. Детальніше про це писало «Суспільне Спорт».

Надмірна вимогливість українців, як на мене, — це ще один стимул українським спортсменам змінювати громадянство та виступати за інші країни, як це у 2023-му році зробив харків’янин Семен Новіков, який зрештою зараз виграв для Болгарії «золото» з греко-римської боротьби. Я в жодному разі його не виправдовую, а в збірній, як писало видання Tribuna.com, його взагалі вважають зрадником. У принципі, я навіть із цим згодна. Але я кажу, що українські спортсмени, які часто тренуються за власний кошт і не завжди отримують нормальні виплати від держави, і в яких зараз усе це ускладнилося через війну, хочуть бодай мати повагу у суспільстві. Якщо ти представляєш країну на змаганнях такого рівня, то очікуєш від співгромадян справжньої підтримки, а не хейту в разі невдачі.

Я не кажу, що українці не повинні вболівати та сподіватися на медалі — ні. Просто ми маємо більш притомно реагувати на невдачі. По-перше, в Україні війна такого масштабу, що ми взагалі могли не брати участі в Олімпіаді. Натомість ми виступили краще, ніж багато демократичних і розвинених країн, наприклад, Бельгія опинилася на 25-му місці, Чехія та Данія — на 28 та 29-му відповідно, а Польща — взагалі на 42-му. По-друге, з 24 лютого 2022 року росіяни вбили 479 українських спортсменів і тренерів, а також зруйнували або пошкодили 518 спортивних об’єктів. По-третє, цьогоріч Україну представляли лише 140 спортсменів і це — найменша кількість за всі роки Незалежності. А по-четверте, важливо, що українські спортсмени, які змагались у Парижі, виконали важливу дипломатичну місію. Усі вони говорили про Україну, війну та те, що ми потребуємо підтримки, і це цитували світові медіа.

Наприклад, видання The New York Times написало статтю з заголовком «Олімпійські медалі дають Україні короткий перепочинок від війни». І в ній сказано, що «кожна медаль у країні, охопленій війною, є символом стійкості та непокори». Подібна думка висловлена в публікації Міжнародного наукового центру Вудро Вілсона (США): «В той час, коли українські спортсмени змагаються на Олімпіаді-2024, їхня боротьба полягає не лише у спортивній майстерності. Це також демонстрація стійкості перед обличчям безпрецедентних викликів, що символізує стійкий дух народу». А ще центр процитував слова Жана Беленюка: «На змаганнях мають бути українці, які розповідатимуть про те, що Росія робить в Україні, як вона вбиває мирне населення, скільки загинуло спортсменів, скільки знищено спортивної інфраструктури. Нейтральний статус російських спортсменів є фейковим, і нам доводиться проводити велику дипломатичну роботу безпосередньо на Олімпіаді».

До того ж критикувати треба більш об’єктивно і дивлячись у суть проблеми. Наприклад, я звернула увагу на інше — підсумки всіх літніх Олімпіад за участі України показують, що ми серйозно просіли за результатами трьох останніх — у Ріо-де-Жанейро, Токіо та Парижі. Це видно навіть із статті у Вікіпедії.

 Таблиця з результатами України на всіх літніх Олімпійських іграх за роки Незалежності

А ще я звернула увагу на те, що на цьогорічній Олімпіаді не з’явилося фактично жодної нової яскравої зірки від України. Практично всі наші медалісти вже отримували нагороди й на минулих великих змаганнях світового рівня, і не з’явилося наразі нікого нового, кому б пророкували медалі у Лос-Анджелесі.

Усе це свідчить, що в нашому спорті є системні проблеми і їх не розв’яжеш хейтерськими коментарями у соцмережах, а лише реформами галузі. Та це вже інша тема, в якій я зовсім не розбираюся. Але я точно знаю, що спорт треба робити популярнішим і доступнішим для всіх українців і вже серед них можна буде виявляти та розвивати майбутніх зірок. Я точно знаю, що найперше треба думати категоріями здоров’я нації, а не кількістю медалей.

Цей текст не про те, що треба вдовольнятися результатом і не прагнути його покращувати. А про те, що треба вміти приймати поразки, попри все підтримувати своїх і не втрачати людське обличчя.

Архівне фото на головній:  українська дзюдоїстка Дар'я Білодід на Олімпійських іграх-2020 у Токіо (Getty Images)