"Верхи на шатлі": як астронавт-сексист відстоював права жінок

Беручись за книжку Майкла Маллейна "Верхи на шатлі", готуйтеся обурюватися перші кілька сотень сторінок, бо на вас чекає нецензурна лексика, брутальні жарти та концентрований сексизм. Спойлер – сексизм вдасться викорінити. 

Автор став астронавтом 1978 року. Книжка, в якій він описує свій шлях до мрії, вийшла друком 2006 року, майже три десятиліття по тому. Тобто Маллейн мав час і можливість причесати цю історію, поставши перед нами зразковим сім’янином, феміністом і безкорисливим героєм. Проте він вирішив бути чесним. 

Майбутній астронавт і письменник навчався в католицькій школі, де черниці й священники втовкмачували хлопцям в голову єдину істину – "жінка означає секс, а секс карається вічними муками". Про жінок говорили виключно в контексті гріхопадіння. Вони не могли бути науковицями, письменницями чи, крий Боже, астронавтками. Їхня найбільша амбіція – це вийти заміж, народити кількох дітей і покірно служити чоловікові. 

Коли Маллейн потрапив у НАСА, жінок зі свого загону очікувано об’єктивізував та зневажав. 

"Я був переконаний, що це саме її врода відчинила перед нею двері в житті на шляху до посади астронавтки: двері, якими здебільшого керували чоловіки. Може, вона прослизнула в ті двері, бо її усмішка розтопила серденько професора або її приголомшливе тіло вплинуло на астронавта з відбіркового комітету? Чоловіки підозріло ставляться до жіночої вроди, бо знають себе".

Складно зрозуміти, що відчуває дискримінована жінка, якщо ти чоловік, який, за підтримки суспільства, її дискримінує. Чи не так? Маллейну знадобилося декілька років, аби визнати й прийняти, що жінки з його загону стали астронавтками, бо заслуговують на це. Бо миттєво і правильно реагують на всі можливі надзвичайні ситуації під час симуляцій. Керують роботизованою рукою краще за деяких чоловіків. Вправно працюють під водою на глибині 6 метрів у 136-кілограмовому скафандрі. 

В одному з розділів Маллейн, одружений чоловік і батько, описує сексуальний потяг до іншої жінки. Йому здавалося, що дві людини протилежної статі не можуть знаходитися у відлюдному будинку вдвох і не зайнятися сексом. Адже "чоловіки себе знають". Але наскільки добре?

У цьому ж таки розділі Джуді, від вроди якої Маллейну знесло дах, розповідає про те, як це бути красивою жінкою-астронавткою 1984 року. Дружини чоловіків-астронавтів їй погрожували. Впливові люди вбачали у ній звабливу ляльку, яка побувала в космосі, тож прагнули опинитися поряд бодай на кілька хвилин. Нікого не цікавило, що вона відчуває і чого прагне. 

Маллейн міг зрадити свою дружину Донну, якщо не з Джуді, то з кимось іншим і не раз, але не зробив цього. "Чим зі своїх професійних заслуг я завдячую Донні? Усім", – пише Майкл. Їй, зокрема, він присвячує свою історію, дякує у вступі за терпіння, любов і підтримку. Ім’я цієї жінки зринає на сторінках книги то тут, то там. І зрештою, чоловік визнає, що саме жінки показали йому значення й наслідки дискримінації. 

"Пресофіцер побоювався, що арабський світ може образити той факт, що один з їхніх принців висить у повітрі біля голих жіночих ніг. Я викинув записку в сміття. ШК [штаб-квартира, головний офіс] може звільнити мене, якщо хоче, але я не казатиму американці, як їй вдягатися, щоб відповідати цінностям середньовічного репресивного суспільства, де жінки не можуть водити машину, не те що літати в космос. Захотілося зателефонувати Шеннон і порадити, щоб нап’яла на пресконференцію стрінги. Я належно оцінив іронію моменту. Я відстоював права жінок!".

У 2024 році поведінка, думки та висловлювання Маллейна обурюють, і це правильна реакція. Але треба враховувати, що написав він книгу майже півстоліття тому, а ближче до фіналу визнав свої помилки, які сам озвучив і яких було предостатньо. 

Тож навіщо вам читати "Верхи на шатлі"? Щоб більше дізнатися про життя астронавтів і НАСА? Насамперед, щоб більше дізнатися про життя людини, яка перетворила мрію на реальність і змінилася на краще.